Рецензія на фільм «Щось»
Эх, люблю я цю справу. Ужастики тобто. Особливо коли гарні. А коли погані, навпаки - не люблю. Цей, котрий я подивився, і який просто й без витівок називається "The Thing" тобто «Щось», він гарний. Я б навіть сказав, дуже.
Знятий цей чудовий у своєму роді фільм був аж в 1982 році. Режисером виступив Джон Карпентер. Головним актором - Курт Рассел. І при всьому моєму стриманому, загалом, відношенні до Курта, і твердому переконанні, що грати він може тільки у фільмах категорії «C» і нижче, не можу не відзначити, що тут, у цій стрічці, він зіграв просто чудово. Може, це тому так вийшло, що грав він практично самого себе - п'яницю й дебошира. Але про все одне за одним.
Якось читав я такий збірник західної фантастики, називався він «Оголене Сонце». Ще при проклятій Радянській владі це було. Там, у цьому збірнику, і Азимов був, і Ланжелєн, і Бірс, і ще всілякі. І було там, крім усього іншого, коротеньке оповіданнячко за назвою «Хто ти?». Про те, як у далекій Антарктиді відважні полярники знайшли замерзлого в снігах інопланетного прибульця, а він після цього розмерзся й почав жерти всіх підряд.
Цимес полягав у тому, що прибулець був не аби хто, а справжній звір! Всім прибульцям прибулець. Він умів перетворюватися в кого завгодно, причому вкрай мистецьки, настільки, що незабаром уже неможливо було відрізнити оригінал від копії навіть під мікроскопом. Оригінал, зрозуміло, злісним посланцем інших світів негайно після копіювання сжирався. Ось протягом усієї розповіді полярники вичисляли, хто з камрадів, що знаходяться поблизу ще людина, а хто - уже ні. Загалом, вкрай вражаюча уяву розповідь виходила, навіть незважаючи на остаточний і безповоротний хеппі-енд.
Написана цю розповідь, до речі, була аж в 1938 році. Але захоплююче. А потім, вже значно пізніше, як уже згадувалося, в 1982 громадянин Карпентер зняв за цією розповіддю такий зовсім повнометражний фільм. Йому, напевно, теж розповідь сподобалася. Він її, може бути, теж у дитинстві читав.
У фільмі мова йде приблизно про те ж саме. Але, звичайно, з урахуванням кіношної адаптації. Саспенс там. Трилер. І так далі. Атмосфера поступового нагнітання страху й росту недовіри один до одного, вважаю, чудово показана. Процес розпаду дружного полярного колективу на окремих мерзенних особистостей (особистості - вони окремо майже завжди мерзенні) - теж, все виглядає дуже хоробро й, я б сказав, автентично. Це незважаючи на те, що фільма - вона неначебто зовсім не про почуття й емоції. Вона взагалі навпаки - ужастик. І типу як на зовнішній бік давити повинна. Тобто на всяких там мерзенних монстрів і купи кровищи й м'яса.
Ну отож, повідомляю: ви хочете монстрів? Їх є в мене. Монстри (точніше, один монстр, але в різних обличчях) вийшли дуже добре. Не слід забувати, що в 82 році як треба робити їх ще не вміли, тільки що вийшли «Зоряні війни» Лукаса з комп'ютерними зірками, роль яких виконувала нечищена картопля. Навіть маніяк всіх часів і народів Фредді Михайлович Крюгер ще не народився. Не кажучи вже про інших, рангом нижче й з мозками порідкіше - Ганнібала Лектера й Джейсона... забув прізвище, той, котрий «П'ятниця 13е». А тут, розумієте, такі гарні монстри, такий відмінний фільм.
Я навіть більше скажу - тамешні монстри, вони надалі служили джерелом натхнення для багатьох створювачів жахів. Наприклад, павучки в Doom 3, які насправді відірвані голови - це насправді звідси, з The Thing. Генетично модифіковані монстрики в Alien Resurrection - звідси ж. Підлога, що піднімається й розлітається в сторони, під якою шустро повзе тварина - теж уперше було використано саме тут, а вже потім - в Deep Rising (ака «Підйом із глибини») і різних інших. І так далі. Талановито зроблено, одним словом, з огляду на невеликий бюджет і, скажемо так, невеликий досвід у створенні спецефектів, що існував в той час. Дивитися на тамтешніх монстрів - дуже неприємно, дуже вони мерзенні. Полярник з величезними клішнями замість рук - це було дійсно страшно. Хто бачив, той зрозуміє. Плюс ще що творці вирішили не робити їх занадто вже антропоморфними, і в результаті вийшло саме те, що написано в заголовку - Щось. З великої букви, однозначно. А не які-небудь там зелені чоловічки з іклами від шаблезубої тигри.
Музика й звук у фільмі теж дуже гарні. Композитором виступив відомий Енніо Морріконе. Тут він яскраво показав усім, як можна написати відмінний саундтрек для фільму, використовуючи одну баса-гітару. Плюс усілякі монстрячі завивання, чвякання й плямкання - дуже все це на нерви благотворно діє, особливо якщо в темряві дивитися, і з гарною звуковою картою.
Ну й закінчуючи, скажу про акторів. Частково я вже проспівав дифірамб Курту Расселлу, з якого вийшов відмінний Ар Джей Макріді. Я, коли в дитинстві читав цю розповідь, саме так собі Макріді й уявляв. Алкоголік, тунеядець, дебошир і хуліган - відмінний персонаж, дуже колоритний. У розповіді він ще більш-менш пристойно поводиться, а вже у фільмі розгорнувся на всю широчінь! Однозначно, кращий персонаж. З персонажів другорядних дуже сподобався вчений Блер, я його теж уявляв собі саме таким. Сцена, коли він (а точніше, монстр) рукою роздирав рот Гері - вважаю, одна із самих огидних у фільмі. Огидних, зрозуміло, у гарному сенсі цього слова.
Також у фільмі був помічений нахабний і неприкритий продакт-плейсмент горілки “Smirnoff” і віскі “J&B”, головні герої їх безупинно й безсоромно глушать. Але як раз цей продакт-плейсмент нам дуже зрозумілий і близький - справжні мужики п'ють багато, і тільки кращі сорти! Тому в провину фільму ми цей факт реклами лікеро-горілчаних виробів поставити не можемо.
Що ж вийшло в підсумку? У підсумку маємо добротний ужастик з домішкою наукової фантастики. Аматорам жанру - однозначно мати при собі. Іншим - рекомендую подивитися на по-справжньому талановиту роботу всього знімального колективу. У багатьох - ось, дотепер так не виходить.
Ну й, звичайно, фільм варто дивитися винятково в перекладі Гобліна.
