Рецензія на фільм «Ефект метелика 2»
Внаслідок своєї могутньої моторності, умудрився в стислий термін подивитися ще один фільм - «Ефект метелика 2». Прем'єра його призначена, як я пам'ятаю, на 10 жовтня (в Росії, принаймні, але, думаю, і до нас незабаром дійде), так що в цьому випадку виявив я, здається, незвичайну вправність і божественну спритність. Тепер би ще де-небудь «Мечоносця» знайти, і було б усе зовсім у шоколаді. У фольклорі, я пам'ятаю, це називається «Як мед, так і ложкою». Хм.
А тепер, без властивих мені довгих міркувань про фільми взагалі і їхню роль у моєму житті зокрема, тихо прокрадемося до обговорення безпосередньо теми рецензії - «Ефекту метелика, частина друга».
Перша частина, як ми пам'ятаємо, вийшла в 2004 році й була моторошно філософською. На мій погляд, дуже непоганий фільм вийшов, мені сподобалося. Без усяких застережень на «якби от...» і «незважаючи на». Це досить рідко трапляється. Правда, от нещодавно довідався цікаву точку зору на фільм. Висловив її один мега-рецензент Роман Корнеєв (а як же, ми, рецензенти, всі такі!), і полягала вона в тому, що насправді хлопець нікуди в минуле не подорожував, і нічого, відповідно, там не міняв. Роман дотримується тієї точки зору, що все це було плодом хворої, шизофренічної фантазії головного героя. Ніколи про це не замислювався. Мені це не личить. Що ж, може й так, може, так все й передбачалося. Багатоплановий, хитрий фільм тоді виходить, одні його розуміють так, а інші зате – ось так. Це цікаво й захоплююче.
А тут у січні 2006 року почали знімати другу частину. Саме частина, а ніяк не сиквел, тому як вирішили, що мова там буде йти все про те ж, і з тим же сюжетом, але із зовсім іншими героями. І от, усього за півроку зняли фільму й випустили її в прокат.
Що ж за фрукт фільма ця? Вона (фільма) розповідає про те, як один раз компанія підлітків із чотирьох чоловік попадає в аварію й майже вся гине. Залишається в живих (весь покритий гіпсом, абсолютно весь) усього один. І от цей один, як ми починаємо смутно здогадуватися, і має здатність дивлячись на фотографії своїх нині покійних друзів проникати в минуле. І за бажанням міняти його. І він неодноразово проникає й міняє його даремно. Чому даремно? Зараз ми на цьому питанні зупинимося докладніше.
Практично будь-який американський фільм, де головний герой одержує в користування спецздібності, несе в собі цю небувалу по глибині думку - що спочатку вони героєві як би допомагають вирішувати всі його проблеми, але потім починають самі по собі доставляти неприємності. І наприкінці фільму герой розуміє, що потрібно всього домагатися самотужки, жити правильно, не порушувати закони, не використовувати чіти у Варкрафті... взагалі всю цю приблуду він усвідомлює, звичайно, ближче до кінця фільму. Спецздібності не рулять, одним словом, така от приблизно думка завзято у всіх фільмах проштовхується. І це цілком з'ясовно. Молоді американці (а такі фільми розраховані в першу чергу на молодь) привчаються до думки, що не фіг вірити в чудеса, яких однаково не буває, а потрібно навпаки - всіма власними силами рватися вперед і вище, тільки тоді можна зарулити всіх і вся.
І це, звичайно, правильно. От взяти наш мега-сайт. Ми (прямо як молоді американці) теж люто рвемося вгору, і стрімким домкратом збільшуємо темпи росту. А ви думали? Ми адже теж дивимося американські фільми, і, що більш важливо, правильно їх розуміємо. Тому ми такі класні.
От і в цьому фільмі, в «Ефекті...», герой на ім'я Нік теж спочатку бадьоро експериментує зі зміною власного минулого. Щораз, звичайно, майбутнє змінюється, і, що характерно, не зовсім у кращу сторону. І наприкінці герой розуміє глибину власної тупості. Він усвідомлює, що є повним лузером, і нічого гарного йому в цьому житті не світить. Ні роботи пристойної він ніколи не одержить, ні дівчину свою поруч не втримає, ні друзям не допоможе. І зрозумівши цю сувору істину повною мірою, він у розпачі сигає на машині зі скелі й помирає.
В іншому, фільм іде приблизно півтори години, і із цих от півтори годин Нік приблизно хвилин п'ятдесят п'ять ходить із сумним вираженням обличчя й ворожить - чого ж у нього ніяк нічого не виходить? Начебто й у минуле подорожує успішно, і міняє там усяке, а однаково в підсумку виходить якась чергова дурня. У чому причина цієї дурні? А причина, як уже згадувалося, у тому, що сам Нік - дурень. Подорож у минуле - це шлях для слабких. Це не наш шлях. Забираючись раз за разом у минуле, Нік автоматично визнає свою приналежність до слабаків. Природно, нічого в нього не виходить. А як потрібно робити? Робити потрібно так, як це робимо ми (див. шостий абзац), і не інакше.
А ось тут камрад Пік (ака Pick assO), подивившись фільм, зацікавився: чому головний герой так сильно душевно страждає після кожного переміщення, чого він не може повторювати подорожі стільки разів, скільки потрібно, поки не доможеться потрібного результату, якщо вже це в його силах? Відповідаю: причин цьому дві. По-перше, як уже згадувалося, Нік - дурень. По-друге, це вийшло б не по-кіношному - як у цьому випадку напихати у фільм півтори години екранного часу? Тому довелося Ніку біс знає скільки хвилин бродити по екрану й зображувати напружені міркування, що в нього виходило з рук геть погано (див. першу причину).
Ну, тут можна шустро перейти до розгляду акторів. Ніка грає хлопчик на ім'я Ерік Лайвлі. Я його бачив у фільмі «Зграя» (“The Breed”), там він грав придуркуватого молодого санітара. Залишки придуркуватості, я дивлюся, з нього й у цій фільмі не до самого кінця вивітрилися. Його дівку (за фільмом) грає якась Еріка Дюранс - гарна дівчина, трохи схожа на Анжеліну Джолі в молодості, і тому до її акторських здатностей ми будемо поблажливі. Другу пару підлітків грають якісь Дастін Мілліган і Джина Холден. Перший на вигляд - повний ідіот, навіть ще лопухастіше і дебільніше за хоббітів з «Володаря...», друга - нічого так, трохи нагадує мою колишню однокласницю. Симпатичну таку. Що теж, звичайно, зм'якшує нашу оцінку.
Таким чином, фільма вийшла середня. Дуже вже. Це, зрозуміло, загальне біда сиквелів, як окремий фільм вона б дивилась нічого собі, але в порівнянні з першою частиною не вигрібає ні в якому місці.
Тому - дивитися тільки лютим фанатам першого фільму. Приблизно таким, котрим сподобалася третя частина «Пункту призначення».
PS: Окремий захват викликав мега-переклад. Зрозуміло, що не всі слова можна розібрати, звичайно, але переклад "Nick, I'm pregnant" як "Ти ще пошкодуєш про це!" - це просто казка.
