Рецензія на фільм «Дзеркальна маска»
Ух! Давно вже не бував так вражений. А все чому? Тому що дивлюся винятково правильні фільми, і під правильним настроєм. А це, як відомо, вирішує.
Чесно кажу, останній раз переживав подібні почуття, коли прочитав вірші камрада Брабуса з рефреном «На дискотеках під баян все життя протанцював я». Там ще щось було, у такому ж дусі, а закінчувалося так: “Ach, gib mir Kraft! Arrgh!” Дуже тонка, лірична річ, так.
Але й тут було нітрохи не гірше брабусових віршів. Настільки, що подивитися дану фільму хотів довгий час, побачивши ще за давніх літ (тоді по землі ще ходили ці... як їх...ну, вимерли ще потім...а! чесні політики й цнотливі дівчата) симпатичний трейлер. Настільки симпатичний, що аж дивно.
Відразу, звичайно, зайнявся на предмет подивитися. І в той час, коли інші розкочували під нуль чергових терористів в Counter Strike, або літали в космос і робили ракети, я відчайдушно був зайнятий пошуками цього, безумовно, чудового фільму. І сьогодні от знайшов. Знайшов добре - навіть скачав і глянув. І навіть у той же день пишу рецензію на тему. А це, прямо скажемо, нехарактерно, звичайно я беру масивний тай-брейк, щоб обміркувати й помізкувати про всяке. А тут ні. Тому що коли емоції киплять, то це помітно, і, виходить, треба щось таке писати.
Перші хвилин двадцять стійке враження, що фільм трохи не про те, про що казалося в трейлері. Цирк там. Клоуни. Жонглери всякі. Ведмеді на велосипеді, жаба на мітлі. І так далі. Дівчисько, щоправда, сподобалася. Гарне таке дівчисько. Тим, кому вона сподобається в ході перегляду, у тих правильний смак. І грає її така собі акторка - Стефані Леонідас. Треба обов'язково накачати з нею волпаперів.
Потім неправильне враження проходить і починає власно фільм. От це, розумієте, так! От це я розумію! От це, я вибачаюся, уява в автора сценарію Ніла Геймана й режисера - Дейва Маккіна! Важко сказати, що послужило джерелом натхнення для камрадів. Щоб не припускати гірше, скажу чесно - я стільки не вип'ю.
Щоб трошки уявити, як воно - у фільмі, можна подивитися на наклацані скріншоти (див.). Але можна й не дивитися, тому що всієї краси фільми вони однаково не передадуть. Там що ні секунда - то рух, блиск, поворот і новий несподіваний виверт. Фільм, я думаю, можна було зняти навіть без сюжету, однаково жодна нормальна людина із залу б не пішла.
А сюжет... ну, це як якби одна людина переказала іншій «Алісу в країні чудес». Не точно переказала, а по пам'яті. Щось типу: «Коротше, там дівчисько, що типу заснула й потрапила в якийсь інший світ, там всі суцільні виродки й мутанти, розмовляючі коти, чай там п'ють якийсь, зла королева, і її не зрозумій за кого всі приймають, це дівчисько. І вона ходить там і нічого не може зрозуміти, а потім розуміє, що це все їй сниться, і прокидається, і все закінчується добре». А той, хто слухав, прийняв ще склянку й все це записав. А потім зробив на цій підставі фільм.
І акторів по цій самій склянковій причині перераховувати, напевно, безглуздо - там вони трохи не схожі на самих себе. Особливо які грають котів. І який грає дикобраза - він теж, напевно, у житті виглядає трохи інакше. Але проте - парубка Валентайна, що збреше - недорого візьме, і продасть - недорого віддасть, грає Джейсон Беррі, я його знаю по гарному треш-ужастику «Повернення реаніматора» (див.). Батька-прем'єр-міністра - грає Роб Брайдон, а мамку (ака Біла Королева, ака Чорна Королева) - Джина Маккі. Усі впоралися непогано, хоча коти, на мій погляд, вийшли найкраще. Ну й хор роботів-косметологів (косметичок?) теж порадував, свіжо, хоча й нагадали мені чогось веселих медсестричок-зомбі з «Сайлент Хілла» (див.).
Ну, про спецефекти, я думаю, можна не казати - там весь фільм (крім перших двадцяти й останніх п'яти хвилин) - один великий спецефект. Винятково добротна робота - жовто-коричневі тони, легка зернистість плівки, красені-монстрики, мистецьки намальовані локації - все, все дуже порадувало, жодна сцена не залишила байдужим. Музика була також підібрана винятково правильно, композитор Йєйн Балламі (яке дивне прізвище, чи не демон?) - він теж, як і весь особовий склад фільму, серйозний професіонал, тому музика накладається на фільм як там і була. Як маска на обличчя. Дзеркальна.
Переклад, у вигляді виключення, був непоганий, зміст того, що відбувається, розумівся легко, пропущено начебто б було небагато. У декількох місцях невідомі майстри трансляції й інтерпретації пішли семимильним кроком! Вони навіть перевели деякі жарти. Жарти там теж виявилися цілком у стилі «Аліси...», такі ж лихі й написані, треба думати, під великим градусом. Але в оригіналі їх було трохи більше. Загалом, треба, треба брати DVD. І обов'язково ліцензійний. Дуже хочеться подивитися на мордаси тих, хто робив цю казку. Подивитися, так сказати, на знімальний процес із середини.
Загалом, фільм - цілком чудовий. Я підступно не сказав ні слова про глибокі філософські загини, яких у фільмі неміряно. Тому що там це не головне. А головне - це можливість заново, по-дитячому, поринути у відмінну, гарну казку. Що саме по собі - дуже й дуже чимало.
Це, звичайно, якщо під рукою немає віршів камрада Брабуса.
