Рецензія на фільм «Поле Фенікса»
Мене завжди приваблювали історії про моряків, потрапивших на незаселений острів, віднесених на крижині полярниках або вцілілих після катастрофи в тайзі пасажирах літака. Екстремальні ситуації завжди розкривають справжнє обличчя людини, проявляють всі низькі якості людської натури.
Втім, бувають і виключення. Низькі якості можна проявляти й не потрапляючи в катастрофу. Бабусі місцем не поступився, слепенького через дорогу не перевів, п'яні пісні репетував о другій годині ночі у дворі, нассякав у ліфті - чим не герой? Таких людей особливим чином відбирають і відправляють... на телебачення звичайно, а ви що подумали?
Передача "Останній герой" саме для таких і придумана. Обсерь ближнього й стань героєм. Це шоу придумали в Штатах, а телебачення завжди копіює с Заходу всіляку дрянь, а на нормальні програми уваги не звертає.
Хоча в Америці є й інше шоу, Camel Trophy називається. І там героями вважаються всі члени команди, що дійшла до фінішу цієї гонки по бездоріжжю. Там люди один одному допомагають, а не сруть на голову. Тільки так можна досягти успіху в екстремальній ситуації. Шкода, що на телебаченні вважають по-іншому. Ну так пеніс із ним, з телебаченням. Ми будемо говорити не про смітник, а про мистецтво - про кінематограф.
От, приміром, фільм, "Поле Фенікса". Фенікс - міфічний птах, що на старості років робить акт суїциду - обливає себе бензином у знак протесту й згоряє. А потім змітає попіл на совочок і відроджується з нього молодий і відпочилий. Птаха придумали древні єгиптяни, але дія фільму відбувається в сучасній Монголії. Аналогія проглядається - в обох країнах є пустелі. І живуть в них страшні піщані розбійники.
Вони носять стілсьюти, що залишають відкритими тільки очі, а кориолісову бурю перечікують у підземних с`єтчах. Коли фрімени знаходять заблудлих подорожан, вони... - стоп, стоп, це вже з іншого фільму! Хоча сплутати немудро. Піщана бура здіймає до небес і розбійники дуже нагадують жителів Арракису. Правда, озброєні вони наганами й калашниками, а не ритуальними ножами.
От у це веселе місце й залетів американський літак, що вивозив нафтовиків з бурової. Веде літак амбіційний білий пілот, що на всіх кладе, у компанії... з негром, правильно. Нових карт місцевості в екіпажа немає, вони використовують географічний атлас дореволюційного випуску. Бурю облітати не бажають, відчого літак падає. Два пасажири помирають.
А пілотові насрати, він нікому не підкоряється й ні перед ким не відповідає. І звичайно, він найрозумніший. Хто сумнівається, негр того поховає. Зрозуміло всім? Через тупість командира гинуть ще двоє пасажирів.
Тоді ситуацію бере в руки дивакуватий, але розумний хлопчик і переконує всіх, що з уламків цілком можна зібрати інший літак. Він конструює літаки й знає що до чого. Народ іде за ним і починає будувати. Пілот усіляко заважає, але наприкінці і його змушують працювати. Нема чого останнього героя зображувати й ледарювати. Якщо вже всі сидять у дупі, то не потрібно чекати доброго дядька, треба рятуватися спільно.
А пустеля всіляко заважає будівництву. То піщані бури, то блискавки, те фрімени... тьфу, хунхузи шкодять. Але дружному колективу всеодно, всі перешкоди можна перебороти, якщо діяти разом. І тоді полетить навіть зібраний з мотлоху агрегат. Як фенікс, відродиться з попелу.
Як результат - відмінний фільм, що сіє розумне, добре, вічне. Закликаючий до взаємодопомоги й спільної творчої праці на загальне добро. Навіть дивно, що таке кіно ще знімають.
Рішуче рекомендую до перегляду.
