Рецензія на фільм «Куди приводять мрії»

Недавно отут замовлення запропонували для нашого мега - проекту - перекласти фільм «Куди приводять мрії» ("What Dreams May Come"). Я в цілому пропозиції порадів, однак поставив одну умову - перекладати буду тільки у випадку, якщо мені фільм сподобається.

Це я виходжу з думки, що фільми, які мені подобаються - вони гарні. А гарні фільми й перекладати приємно, більше того, до перекладу підходиш відповідально, намагаючись, щоб у перекладі все виглядало саме так, як було в оригіналі, тобто так, як задумав режисер і сценарист. Адже не секрет, що від гарного, якісного перекладу перекладач ловить куди більший кайф, ніж згодом - глядач. Іншими словами - креативний процес перекладу сам по собі є нежартівливим задоволенням.

До чого я засунув цю глибоку філософську думку? Ага, це я про те, що перекладати я беруся тільки гарні, на моє розумінню, фільми. Погані - вони мені не подобаються, тому я їх і не перекладаю. Для визначення, якому різновиду фільмів відповідає фільм «Куди приводять мрії», я його й подивився.

Загалом, правильного перекладу даного фільму в моєму виконанні не буде. Як легко догадатися, фільм мені не сподобалася. Хоча от начебто б - гарна, гідна фільма, «Оскара» у свій час одержала за кращі спецефекти, плюс актори там усякі знімалися, намагалися, і все таке. От навіть такий безсердечний негідник як Брабус, що суть - і не людина зовсім, а електронно-рахункова машина для підрахунку мільйонних баришів, і той зізнався під пиво, що фільма дуже зворушлива.

Проти злагодженого напору всіх зазначених аргументів не стерпів - люто накинувся на відео-файл, і опанував його у збоченій формі. Я його подивився.

Головну роль у фільмі грає американський актор Робін Уільямс (не плутати з англійським співаком Роббі Уільямсом). Отут варто докладно зупинитися на питанні - який вплив робить на фільм виконавець головної ролі? Відповісти на це питання треба однозначно - виконавець головної ролі робить вирішальне значення на кінцевий продукт. Тобто на сам фільм. Оператор може бути неймовірним майстром, звукорежисер і композитор можуть створити чудеса із глядацькими вухами, режисер може бути визнаним генієм (не плутати з геєм). Нарешті, майстри Фотошопу й інших страшних бойових комп'ютерних мистецтв можуть намалювати там таке, що найбільш вразливі глядачі з виттям ринуться геть із кінотеатру, всім серцем відчуваючи щиросердечний підйом і повний катарсис, і лише через роки повернутися на перегляд фільму, заздалегідь запасшись якісною півлітрою. Все це можливо. Але без акторів фільму однаково не вийде. Особливо без головного героя.

От є відмінний російський фільм «Брат». Із Сергієм Бодровим - це зовсім одне, а без нього - зовсім інше. Або фільм «Війна», теж не менш відмінний. Актор Чадов там грає чудово, хто посперечається? Також не можна посперечатися й з тим, що без нього цей фільм був би зовсім іншим.

Або от фільм «Куди приводять мрії». Отож - Робін Уільямс мені там зовсім не сподобався. Не переконав. Мене-то добре, я в гості для перегляду запросив відомого запорізького критика Станіславського, так він взагалі під час перегляду постійно кричав «Не вірю!». И отак у монітор рукою тикав. Мені часом прямо страшно було.

Я ж в монітор нічого не тикав, але по суті справи з камрадом Станіславським я зовсім згодний. Не вірю. Особливо це яскраво проявлялося, коли товариш Уільямс робив вигляд, що плаче. От не схоже й все тут, ніякого співчуття до нього не виникало. От коли Сержант в «Думі» репетував "Semperfi, motherfucker!" - вірив беззастережно. Хоча камрад Джонсон неначебто зовсім в іншому жанрі грає.

Такі справи, розумієш.

Сюжет у фільмі відрізняється підвищеною моральністю й неабиякої відмороженністю. Живуть собі чоловік із дружиною. А з ними живуть двоє дітей. Одного разу діти гинуть в автокатастрофі. А через шість років гине й сам чоловік - власно, актор Уільямс. А трохи пізніше - і його дружина. Вона кінчає життя самогубством.

Уільямс після смерті попадає в рай. Його дружина, як самогубець - у пекло. І от він таємно пробирається за нею в пекло з метою забрати до себе ( програма-максимум) або хоча б побачити (мінімум, відповідно). У цьому йому допомагають: усмішливий негр і хмурий літній очкарик.

До речі, усмішливий негр не виправдав покладених на нього надій, він не гострив і зовсім не виглядав клінічним ідіотом. Таке трактування образу негра в американським неграм мені не близька, мені подобаються коли негри - недоумки, типу «Південного централу»,і безупинно гострять і нецензурно лаються, для цього їх, очевидно, у фільми й запрошують. А отут зовсім не так. Ні, такі негри нам не потрібні.

Картина раю мені зовсім не сподобалася. Особливо не сподобався початок, де Уільямс чапав по фарбах як по болоту. Оригінально, так, я такого раніше не бачив. Але некрасиво зовсім. Але потім стало ще гірше. Рай зображений у гірших традиціях християнських передвижників - виноградні лози, водоспади, зелень і все таке інше. Дивно, що не показали канонічної лютої дискусії лева і ягняти. Продуктивної, ага ( хи-хи-хи).

А от картини пекла мені сподобалися значно більше, відмінно зроблено! В «Костянтині» неначебто добре вийшло, але й отут зовсім непогано, тим більше з огляду на те, що фільм вийшов за сім років до «Костянтина». Палаючі затонулі судна, мерці, що борсаються в припливі, начебто б десь я там ще упалу станцію «Мир» розглянув (хоча, може, і здалося) - думаю, після перегляду даної картини грішити захочеться не більше, ніж воювати - після перегляду «Рядового Райана».

Але пекло - це, вважай, єдина світла пляма у всім фільмі (толком сказано, а як же). Все інше - трохи... е... як би м’якіше, Брабус просив не сильно лаятися на фільм, ну, одним словом, не цілком зрозуміло. Отчого дружина впізнала Уільямса, хоча не повинна була? Чому він повинен був втратити пам'ять, і чому в такому випадку не втратив? Чому негр виявився його сином, якщо він взагалі-то виглядав зовсім інакше? Ким був той хмурий очкарик? І на честь чого вони в результаті все-таки опинилися в раю?

Можна, звичайно, завести очі до стелі й багатозначно сказати: «Це - любофф», типу це все пояснює. Такі відповіді я дуже люблю. Я їх таки обожнюю. Коли я чую таку «відповідь», я страшно витріщаю очі, роззявляю рот на всю широчінь, і страшним голосом кричу: «Детектива!»

Хто дивився виступи товариша Полуніна, той зрозуміє.

Багато хто, наприклад, дуже любить такі відкриті кінцівки, щоб ні чорта не було незрозуміло, але щоб можна було потім сказати: «Фільм - не для всіх». Такі прикол на мене не проходять, я люблю фільми для всіх, я хочу, щоб у фільмах усе було зрозуміло. А якщо у фільмах щось залишається незрозумілим, то це, виходить, погані фільми. Це неякісні фільми, і до перегляду вони зовсім не годяться. Я про це говорю чесно й відверто.

Отож, фільм «Куди приводять мрії», він, на мій погляд, поганий. Мені він не сподобався. Тому я його навіть переглядати не буду.

І на завершення ще раз, по великому секрету:

ДЕТЕКТИВА!!