Рецензія на фільм «Ангел-А»
Як навантаження до фільму, що вже описувався, « Людина-Невидимка 2» для поправлення щиросердечних сил, що похитнулися, був переглянув фільм Люка Бессона « Ангел-А». Так, так і називається - « Ангел-А». Назва, до речі, з'являється тільки в самому кінці фільму, а до цього я просто сидів і думав - «що це я, цікаво, дивлюся?» Але не в поганому змісті цього слова, ні. Просто ставити назву фільму в кінець - це прийом такий. Люк Бессон їм майстерно володіє. От, ще раз опанував.
Фільм, не побоюся цього слова, філософський. Ще він - чорно-білий. Обоє цих прийомів - вони для режисера Люка Бессона трохи нехарактерні. Я якось так звик, що він щось так веселе й іскрометне робить. «П'ятий елемент» там. «Леон». І так далі. Навіть багаторазово обпльовані «Бандитки» (не мною обпльовані, іншими, особисто мені сподобалося) - це цілком по-люковськи виходило, дуже характерно. Ну й усякі там «Люк Бессон представляє» типу «Васабі» і інших таких же. Все це було в одному, досить однорідному ключі. А отут - чорно-біла філософія. Незвично, так. Починається фільму динамічно. Є така людина - Андре Мусу. Він араб. Прописка в нього американська. А живе тимчасово в Парижі. Андре позичив у різних серйозних паризьких людей, і забув віддати. Тому його спочатку побили, а потім пообіцяли вбити, якщо він не згадає, як повернути борги. В американському посольстві Андре послали, сказали, що таких виродків, хоч і американських громадян, вони захищати не підписувалися. Андре в розпачі! Що робити? Якби на його місці була Вєрка Сердючка, вона б відразу запропонувала конструктивний вихід із ситуації - піти до болота й наїстися черв'ячків. У фольклорі, до речі, там не черв'ячки, а, наскільки я пам'ятаю, жабенята. Уже не перший рік хочу послати цьому шановному трансвеститу лист, щоб не перекручував фольклор, а співав як є. Але все ніколи. У Франції таких як Сердючка хоча й багато, але єдино вірний вихід Андре ніхто не підказує. У результаті бідолашний камрад вирішує покінчити життя самогубством. Він залазить на міст і вирішує стрибнути долілиць і там загинути. У холодних, так сказати, мокрих обіймах Сени закінчити своє життя. Така смутна історія. Але раптом хлопчик помічає на тім же мосту в тій же позі й, мабуть, з тими ж намірами дівчину, що самотньо стоїть в короткому платтячку. Дівчина теж збирається стрибати, Андре її відговорює, але дуже неякісно, тому дівчина долілиць все-таки стрибає. Андре за нею, витягає й взагалі - приводить у почуття. До речі, коли вони долілиць стрибнули, стало видно, що міст зовсім невисокий. І до води не особливо далеко. Як вони там життя зібралися покінчити - це для мене більша загадка. Урятована дівчина діє коротко й у справі. Рівним голосом вона повідомляє Андре, що є ангелом, і послана з неба для того, щоб йому допомогти. Типу вирішити всі його проблеми. Безкоштовно. Актора, що грає пацана, кличуть Жамель Деббуз, я його раніше бачив у фільмі «Амели», що знімав не Люк Бессон. Там він був дуже молодий, а отут - зовсім навпаки, у бороді й вусах. Маленького він зовсім росту, виявляється. Дівчину-Ангела грає Рі Расмуссен, її я ніде раніше не бачив. Про що не сильно жалію. Дуже висока дівчина, і не сильно гарна, я таких не люблю. Дівчатко вирішує проблеми Андре дуже просто - вона трахкається праворуч і ліворуч і тим заробляє для нього гроші, щоб можна було віддати борги. А попутно вчить його моралі. Навіть не те щоб моралі - життєвої філософії. Типу - потрібно дуже сильно себе любити, бачити в собі тільки гарне, тоді все буде виходити. Потрібно мати почуття власного достоїнства, не дозволяти помикати собою. Потрібно завжди говорити правду, тому що... е... ну, типу так треба. Такий собі Паоло Коельо в жіночій інкарнації. Все це, звичайно, дуже добре, і інколи навіть вірно - про любов до себе, зокрема, і про достоїнство теж ( хи-хи-хи). Не зовсім зрозуміло, щоправда, яким місцем у всю цю струнку філософську систему укладається ангел-повія, ну то добре. Це, напевно, ще один хитрий відсил до товариша Коельо, він у своїй епохальній праці «11 хвилин» саме про це говорив, які вони гарні - повії. Він їм дуже сильно співчував. От, людина вже жити закінчує, а в голові - каша кашею. Мда. І з говорінням правди теж не все зрозуміло. Як сказав колись камрад Чехов, що Антон Палич, «чесна людина - це той, котрий не бреше, коли не потрібно». Під цим підписуюся охоче. А щоб взагалі не брехати - такого не буває, це потрібно на незаселеному острові жити. Загалом, не все так просто й зрозуміло з тамтешньою філософією. Знято, звичайно, красиво, так, отут причепитися ні до чого. Навіть чорно-біла якість не заважає, точніше - звикаєш до цієї якості майже відразу. Спецефектів практично немає, але вони тут і не потрібні, отут і так все гранично ясно - без спецефектів. Комедією, однак, я б фільм не назвав. Це як «Термінатор» назвати філософською драмою. Це так - науково-популярний виклад життєвих поглядів. Непоганий виклад. Зовсім не безперечне, але непогане. Для поправлення розхитаних нервів і життєвої позиції, що похитнулася, можна подивитися.
