Рецензія на фільм «Печера»
З альпінізмом у дитинстві в мене не склалося. Замолоду теж якось не дуже тягло, були інші турботи. І як тепер видно, добре, що були. Інакше - чи мало, як усе могло повернутися...
У близьких карпатських горах професор Микола виявляє цікаву каверну, у якій перебувають мега-ескпонати з давно минулих днів. Він збирає своїх корешей і відправляється усередину... Чи ні - десь у Румунії, тридцять років тому, четверо кримінальників знаходять напівзруйновану церкву із загадковим підземним ходом, і відправляються усередину... Чи ні - десь у Мексиканській затоці п'ятеро вчених - три мужики й дві тьолки, а як же - знаходять затоплену печеру й відважно занирюють туди... Хто його знає, із чого все починається, важливіше те, що було далі.
Вони йдуть вниз.
У темряву.
Хто їх там чекає - стає ясно тільки в останні десять хвилин. Так що поки - про графіку.
Графіка досить симпатична - хоча фільм не зрозумій про кого, чи то спелеологів, чи то альпіністів, чи то водолазів, дивиться досить динамічно. Зйомки вогню з-під води - винятково симпатично, явно авторська знахідка, респект. Монстрів не видно досить довгий час, але сумувати за ними не виходить. Як можна за кимось сумувати, якщо жодного разу його не бачив? То-то. Але взагалі відразу нагадались алюзії із грою «Руна», там теж щось таке схоже було, про печери й монстрів. Тільки там у героя хоч сокира в наявності була, а отут - тільки шашки та ліхтарики.
Оскільки фільма йде півтори години у майже повній темряві, розрізняти героїв виходить далеко не відразу. В англійській версії зрозуміло - акторів можна легко ідентифікувати по голосах. У нас же за всіх гундосить той самий перекладач, і спробуй зрозумій, за кого він у цей момент. Більш-менш розібрався тільки до середини фільму, але до того моменту вже половину героїв схрумали.
Актори в черговий раз продемонстрували згуртований капіталістичний інтернаціонал - у наявності були присутні вже згадувані дві тьолки, з яких одна вмерла, інша, зрозуміло, залишилася, один китаєць (умер, і правильно, їх і так багато), один негр (природно вижив, а то фільм був би сильно расистським), один український професор Микола (умер, просто так), інші - білі мужики, прості американські водолази.
Щоб не вийшло просто страшно, а вийшло ще й по-розумному, як у них там в Америці прийнято, була введена ще й непроста науково-фантастична лінія - мов, кого монстри куснуть, той незабаром у них сам і перетвориться. Хід побитий поколіннями поганих і гарних фільмів, але донині працює як годинник, герої відразу починають напружено озиратися й не довіряти один одному, що моментально надає фільму необхідну драматичність і глибину.
Назовні, як уже згадувалося, вибралося рівно троє - білий мужик, чорний мужик, і дівка, що в черговий раз привело в дикий захват. Молодцем, режисер вірно почуває віяння часу, дуже, дуже сильно.
У цілому - вийшов би фільм років десять назад, на шматки б розірвали, настільки круто. Зараз - чорт його знає. Не дуже.
Трійка із плюсом.
А, так, монстри виглядають як птеродактилі з головами Чужих. Хоча стрибають, незважаючи на крила, теж по-звірячому. Дизайнер монстрів мабуть занадто багато курить, і нічого не чув про реакцію коня на нікотин.
Тверда категорія Б.
