…Добре хоч, Кафку не можна заспойлерити. Скільки не переказуй, ти не створиш у того, хто не читав, справжнього нападу кафкіанської Weltschmerz. Не варто і старатись. Краще прочитати вголос: «Я був у крайній скруті, треба було терміново виїжджати, в селі за десять миль чекав мене тяжкохворий, на всьому просторі між ним і мною мела непроглядна завірюха, у мене був віз, легкий, на високих колесах, якраз те, що потрібне для наших сільських доріг, зачинившись в шубу, з саквояжиком в руці, я стояв серед двору, готовий їхати, але коня, коня у мене не було! Моя власна конячка, не витримавши тягот і позбавлень цієї суворої зими, здохла минулої ночі, служниця кинулася в село пошукати, чи не дасть мені хто коня, безнадійна спроба, як я і передбачав, - і все густіше заносимий снігом і все більше ціпеніючи в нерухомості, я безцільно стояв і чекав. Але і служниця, одна, вона ще у воротях помахала мені ліхтарем, ну ще б, зараз, та в таку дорогу то хіба хто позичить мені коня! Я ще раз пройшовся по двору, але так нічого і не придумав, заклопотаний, я через неуважність штовхнув ногою хиткі дверцята, що ведуть в занедбаний поросячий хлів. Вона відкрилася і захлопала на петлях. З хліва понесло теплом і немов би кінським духом. Тьмяний ліхтар гойдався на мотузку, підвішеному до стелі. У низенькій комірці, зігнувшись в три погибелі, сидів якийсь дужий малий, він обернувся і підняв на мене свої блакитні очі. - Накажете запрягати?- запитав він, виповзаючи рачки.» «Сільський лікар», 1917© Анастасия Розанова, www.world-art.ru