Напередодні неминучого, як прихід комунізму, від'їзду на моря, віддивився фільм Бена Стілера «Солдати невдачі» (Tropic Thunder). Тому замітка буде короткою, і по-солдатськи інформативною. Як постріл, як наказ! Як наступ 58 армії на Північну Осетію.
Сюжет такий: є три епічних, билинних героя – справжні американці! Але як справжні американські герої, вони тільки грають героїв. У кіно, тобто. Актори вони, загалом. Один, Таг Спідмен – суворий герой бойовиків, відомий своєю роллю в постапокаліптіці «Спекота», а також п'яти її продовженнях. Інший, Джеф Кравець – веселий наркоман, який знімається в комедіях з пердежом і жартами про еректильну дисфункцію. Третій – Кірк Лазарус – класичний педерастичний герой-коханець, відомий своїм доскональним вживанням у роль.
Такі три богатирі, загалом. Ілля Муромець і компанія.
І от вони вирішують спільно знятися в найкрутішому фільмі у світі про війну у В'єтнамі. Зи алтімейт В'єтнам вор муві! Такий муві, що з легкістю заткне за пояс всі ці бездарні «Взвод», «Апокаліпсис сьогодні», «Цельнометаличну оболонку» і навіть «Рятування рядового Райана». Хто він взагалі такий, цей Спілберг? Хто його знає? Наш фільм під назвою «Тропічний грім» буде на порядок крутіше! Ні, на два порядки! На три! І ще потім на один!
Для зйомок фільму вони направляються в найближчу до В'єтнаму країну під назвою М’янма й починають зйомки в дусі реаліті-шоу «Війна за склом» і «Останній герой». Але саме собою, все йде не так, як було задумано. Зокрема, кіношні злі в’єтконгівці в реальності виявляються цілком собі справжніми виробниками героїну. І тут вже нашим кіногероям доводиться показати, що вони вміють не тільки кривлятися перед камерою…
Фільм цей, як і будь-яке більш-менш складне явище, має два боки. Бік перший, явний: чорна тупа комедія з ідіотами акторами, ідіотами режисерами, ідіотами учасниками-реальних-подій, ідіотами-піротехніками й до смерті кінченими недоумками-режисерами. У невеликій, але відмінній ролі знявся Том Круз, відмінно поглумившись над самим собою. Дуже порадував. Інші актори теж показали себе із кращої сторони – Роберт Дауні, який пережив операцію по зміні національності, Джек Блек, шукаючий у джунглях папугу з коксом у пузі, Бен Стілер, до останнього впевнений, що він знімається у фільмі. Всі вийшли відмінно, у ряді випадків падав під стілець від несподіванки й чорнушності того, що відбувається (сцена з виносом пасинка на спині просто зарулила в мінуса).
І навіть якби у фільмі більше нічого крім згаданого тупого реготу не було, однаково було б аццьки смішно й саркастично. Стілер відмінно постебався над кіноіндустрією взагалі й військовими фільмами зокрема. А значить і над самим собою теж.
Але тут, на щастя, є й другий бік, розглядати який теж одне задоволення – для розумних хлопців, звичайно. Фільм буквально нашпигований явними й прихованими цитатами із всіх більш-менш відомих бойовиків останніх п'ятдесятьох років. Найявніші, саме собою, вкрадені сцени з «Апокаліпсиса сьогодні» й «Взводу», але там і «Фулметал Джекет» відзначився, і «Райан», і «Хижак», і ще багато всякого іншого різного. Цікаво переглядати по декілька разів і впізнавати вкрадене. Чисто як на очній ставці в міліції.
У підсумку вийшло відмінне тупе кіно, зроблене зі шматочків інших фільмів і піддобрене чорнушним американським гумором. Загалом, шанувальники Бена Стілера знову одержали фірмове кіно за участю Бена Стілера.
Аматорам - рекомендується настійно.
