Революціонерка і терористка Фанні Каплан увійшла в історію як жінка, що стріляла в Леніна. Але ким вона була насправді? І чи дійсно вона стріляла в вождя пролетаріату?
Намалювати кінопортрет Каплан на великому екрані і пограти з міфом, намальованим про неї у головах людей радянською пропагандою, вирішила українська режисерка Альона Дем'яненко. У своїй драмі «Моя бабуся Фані Каплан», де важко відрізнити вигадку від правди, як часом і в реальному житті, вона відправляє глядача пройти нелегкий і дуже короткий життєвий шлях жінки, яку в 28 років стратили за замах на життя Леніна.
Якщо ви хоч трохи знаєте про Каплан, то вас здивує героїня, яка називається цим гучним ім'ям в даній кінокартині. Колись юна авантюристка, яка втекла від люблячої родини з бандою грабіжників, а тепер – сліпа молода жінка, в якій погас колишній вогонь. Вона повелася на романтику бандита з великої дороги, що перекваліфікувався у терориста і, нарешті, в більшовика. І в результаті отримала тюремний термін, сліпоту і життя, яке втратила будь який сенс. Катерина Молчанова дуже переконлива в образі страждаючої Фанні, але такою слабкою і нездатною захистити саму себе жінку вже давно не показували в серйозному кіно. Вона ніби Джульєтта, яка страждає без свого зрадника Ромео. Життя кидає їй випробування, а Фанні все одно наївно і безпорадно дивиться на події, не розуміючи, що її використовують. У фіналі навіть хочеться, щоб саме вона вистрілила в Леніна, таким чином показавши характер і помстившись навколишньому світу за всю його несправедливість. Але раз було визнано, що вона не стріляла, а звинуватили її теж несправедливо, то в кінці фільму і зовсім можна впасти в депресію, дивлячись на цю бідну молоду жінку, чиє життя обірвалося, так і не розпочавшись.
В образі брата Леніна – лікаря Дмитра Ульянова – на екрані з'являється Мирослав Слабошпицький, режисер нещодавно прогримівшого на всю Європу «Племені». Незважаючи на те, що спершу він режисер, а потім вже актор, Слабошпицький зіграв тут дуже сильно. Його персонаж – єдиний, кому хочеться співпереживати. Він з такою щирістю піклується про Фані, робить все, щоб повернути їй зір, але пробити її броню, виткану зі сліпої любові до того підлого бандита, йому так і не вдається.
Самого Леніна в «Моїй бабусі Фані Каплан» втілив Олексій Девотченко, який не дожив до її прем'єри, пішовши з життя в 2014 році. В гримі він виглядає дуже схожим на всі ці серйозні радянські портрети, але через кілька миттєвостей його Ленін починає істерично реготати в припадку, викликаному чи то нервовим зривом, чи то фізіологічними наслідками травми. І цей дикий сміх в пух і прах розбиває образ вождя пролетаріату. З одного боку, таким чином режисер трощить ілюзії про те, яким великим і значущим він був в очах людей того часу, а з іншого, дуже шкода, що цього диктатора намалювали на екрані настільки нікчемним. Причому зробили це не в комедійних цілях, а на повному серйозі. Фані ненавиділа його не без причини, а нам показують, що він був таким собі нешкідливим дідком, що знаходяться не в своєму розумі.
При перегляді «Моєї бабусі Фані Каплан» виникає чимало питань, починаючи з назви кінокартини. За сюжетом ми бачимо, що у головної героїні немає дітей, як же вона могла стати бабусею? Назва також є грою Дем'яненко з міфом про Каплан, натякаючи на одну з історій, згідно з якою вона все-таки народила дитину, а її родина забрала її, записавши мертвонародженою заради її безпеки. Головною метафорою фільму є історія з дитинства Леніна і його молодшого брата про зайців, яких Ленін набив цілий човен, оскільки наївні тварини подумали, що він приплив їх рятувати від розливу річки. Куди ж зайці пливуть в кінці? Очевидно, до світлого майбутнього без вождя пролетаріату. Виглядає досить оптимістично на хвилі розвінчання комуністичних міфів, але і дуже комічно, що змащує враження від трагічного фіналу. І тут же складно не розчаруватися, коли розумієш, що відповіді на питання про те, хто все-таки стріляв у Леніна, якщо не Фані, фільм не дасть. Це й недивно, оскільки до цих пір невідомо, хто ж тоді стріляв у нього, але було б достатньо і промайнувшої на екрані в той момент непізнаної фігури, яка натякає на причетність до цього якоїсь третьої особи.
Кіноробота Дем'яненко «Моя бабуся Фані Каплан» вельми реалістично, наскільки ми можемо судити з точки зору 21-го століття, передає атмосферу початку минулого століття. Вона захоплена розвінчанням міфу Каплан, Леніна і комунізму в цілому. Тут є любов і страждання, жорстокість і наснага, а також є над чим подумати. В цьому році «Мою бабусю Фані Каплан» визнали кращим українськїм фільмом Одеського кінофестивалю, але, на жаль, всупереч усім її достоїнствам, в душі відгук вона так і не знайшла.
Інколи придуманий комуністичною пропагандою міф, як той, що створили про Фані Каплан, звучить набагато більш інтригуюче і захоплююче, ніж історія про те, що вона була просто хворою дівчиною, яка страждає від нерозділеного кохання.
