Розкабанівши і вдосталь посибаритствувавши на всіляких фронтах, подивився вчора вночі шикарний фільм «Безнадійність» за однойменним романом Стівена нашого Кінга. Взагалі, поки дивився, дата часу змінилася, так що можна сказати, що подивився вже сьогодні. Що надає замітці якийсь по-гаряче-слідний фльор і навіть, я вибачаюся, аромат.
Але та убоїться той, хто наївно думає, начебто я зараз буду розповідати про фільм, і моє витончене його сприйняття! Ха! Хто так думає, напевно не читали Марселя Пруста, Фолкнера й Джойса. А які читали, повинні вже здогадатися, до чого я хилю, і з виттям бігти геть, роняючи на ходу мерехтливі діаманти слин і неймовірно блищачи очницями.
Отож, для початку треба з жалем сказати, що екранізації Кінга як правило не виходять. Все-таки, незважаючи на явний орально-генітальний ухил його творів, письменник він все-таки дуже сильний, однозначно сильніший за того ж Лук’яненки (що б не хіхікав собі там у ЖЖ Доктор Лівсі). Глибокий, не будемо кривлятися. А фільми за ним виходять чогось 1) малобюджетні; 2) зовсім невидовищні треш-ужастики із пластиліновими іклами, гумовими кишками й декалітрами кровищи по всій корисній площі плівки (у цьому Кінг сильно схожий на Г.Ф.Лавкрафта, по тому теж екранізації вкрай рідко вдаються). Головним по цих справах став фільм « Той, що худне», під кінець якого я активно плювався й люто блював, тому що таку херню там навернув режисер-професіонал, що просто вбитися тапком.
Є, втім, і непогані кінгові екранізації - на першому місці в мене з цього питання «Зелена миля», на другому «1408» (хоча там від оригіналу вкрай мало, проте актори гарні), і на третьому поперемінно то «Імла», то «Втеча із Шоушенка», вони ще між собою не визначилися, хто крутіше. Але в цілому, повторюся - фігня, навіть якщо не брати до уваги ступінь відповідності фільму книзі. Дурневі зрозуміло, що це зовсім різні речі.
І от фільм «Безнадійність» - він вийшов якийсь дурний. Основна причина - з метою зручнорозуміння його сильно скоротили й викинули всю філософську начинку. Яка, до речі, саме в даному фільмі становить скелет оповідання. Виходить, що фільм залишили без сюжетного стрижня. І ніякого іншого стрижня замість не запропонували. Виглядає відверто дивно.
Це приблизно як в фільмі «Антикілер», поставлений неначебто за романом Данила Корецького. З метою політкоректності з фільму забрали сюжетотворний момент - візит президента, навколо якого, власно, і була зав'язана книга. В результаті фільм вийшов порожній і нікчемний, ніяк і ні про що. Хоча бійки там часом прикольні, так.
Зовнішній бік сюжету «Безнадійності», щоправда, залишився майже в недоторканності. Сімейство Карверів їде собі у весело деренчливому трейлері по Неваді, і не дме ні в який вус, як раптом їх зупиняє божевільний поліцейський, запихає до себе в машину й везе в рідне для нього місто Безнадійність (я дивився з українським дубляжем, там, звичайно, була ніяка не безнадійність, а загадкова «Безвихідь». Ну, тут перекладачі мабуть самі не розуміли, що робили). Попутно з'ясовувалося, що в поліцейського вселився підземний демон Тек, і тепер тільки віра в бога скромного хлопчика Девіда Карвера може пересилити Тека й всіх його звіроподібних підручних.
Поліцейського у фільмі, до речі, грає Рон Перельман. Громадянина Перельмана я міцно поважаю - з такою звірячою пикою піти в кіно, це треба бути на всю голову відмороженим. Але світився він у фільмі недовго, а досить швидко взагалі - помер. А про мертвих, як відомо, аут бене, аут нехер. Незрозуміло інше - навіщо позбавляти фільм достоїнств, які відмінно прописані в книзі?
Не зовсім ясно, наприклад, навіщо було забирати відмінну фічу про зріст людей, у яких вселяється Тек - було б украй цікаво подивитися. Замість цього в них тепер тріскається морда на обличчі, і очі нетамтешнім червоним світлом світяться. Тим більше, що на зрості був замішаний здоровенний сюжетний поворот у книзі, і введено аж два персонажі. Неясно, для чого тепер у фільмі Біллінгслі - у книзі він повинен був розповісти історію шахти Реттлснейк, після чого викрити зрадника й із честю померти. А тут він історію розповів якось зім'ято і мляво, засланця не виявив, і помер, вважай, даремно.
Шакалів у фільмі поміняли на собак - теж не зрозумій навіщо. Китайський епізод так і залишився нерозкритим. Історія Джонні Марінвілла теж навіщось мутувала в незрозумілий бік. Примара безневинно вбитої дівчинки, яка показує шлах – окремий караул. Ну й найголовніше - категорично порізані біблійні мотиви.
Відносини громадянина Кінга з богом - вони однозначно непрості, приблизно як у Ніка Кейва. «Безнадійність» у цьому плані, напевно, найголовніший його роман. Питання там, звичайно, піднімаються дитячі, з тих, які ставлять десятирічні діти, які прилучаються до релігії, але читається, проте, досить бадьоро. Це не кажучи вже про всілякі алюзії типу годівлі хворіючих трьома печенюшками й двома сардинами, сцени спокуси в пустелі й інших цікавих речей. Для чого це вирізали у фільмі - зрозуміти затрудняюся. Треба думати, для політкоректності.
Актори неначебто й непогані (навіть якщо не вважати старовину Рона), актор, який грає Джонні, і зовсім непоганий. Але дебільна відрубленість кіношного сюжету, відверто страшні (у поганому сенсі слова) спецефекти й нульова ідейна наповненість - засмучують. Так що не сподобався фільм, не раджу я його нікому, навіть кінгівським фанатам.
