Новини про фільм (2012)

31 березня 2013,  21:34 | Рецензії | Автор: redder

Листая старую тетрадь расстрелянного генерала - а точнее, листы платежной ведомости с указанием миллионных барышей, поступивших на мой счет за март месяц - выяснил, что ни словом не упомянул о просмотре российского фильма “Метро”. А ведь фильм этот вполне достоин того, чтобы о нем написать строчку-другую, тем более сейчас, когда он уже доступен в HD качестве на многочисленных торрент-трекерах. Сам я, разумеется, не призываю вас качать этот фильм пиратским образом - и даже наоборот, решительно осуждаю пиратов, лишающих кинопроизводителей заслуженной прибыли.

По этой причине - чтобы уберечь вас от незаконной скачки фильма с торрента - я сейчас вкратце перескажу сюжет.

Едет в метро поезд. Как вдруг с потолка отпадает глыба и падает в туннель! А за ней - волны воды! Это тупые московские строители довибрировали землю до такой степени, что подземный приток Москвы-реки прорвался в метро! Катастрофа!

Один поезд речной волной практически смывает, другой удается спасти. Кольцевую ветку изолируют, консервируют и ремонтируют. А перед этим спасают из самого первого потопленного поезда последних выживших - отца с дочкой, любовника жены отца с дочкой, запойную экс-гандболистку и парня с девушкой, никак с предыдущими персонажами не связанными. Люди спасены, спасатели молодцы, а семейная жизнь у центральных мужа с женой укрепляется в невероятной степени.

Вот, собственно, и весь сюжет, и ничего в нем такого плохого нет, если не считать нескольких не вполне понятных сценарных задвигов - например, зачем было убивать жирного курьера? Неужели только за то, что он тупой идиот?

Свое звание “фильма-катастрофы” кино отрабатывает честно - и в хорошем смысле. Затопление метро, реакция людей, действия властей - все показано достаточно адекватно. Журналисты, как положено, продажны, спецслужбисты вежливы но непреклонны, а условный Собянин выглядит молодцевато до невозможности.

Начало - все эти побудки, запуск поездов, обход путей, испытание систем - выглядит и вовсе здорово, примерно как средний американский производственный фильм. То есть на прежде недосягаемом для отечественного кино уровне. Потом уровень падает, но не критично, и остается пристойным до самого конца. Что радует.

Спецэффекты выглядят уместно и качественно. Ни разу не хочется ткнуть в экран пальцем и сказать: “о, спецэффект”. То есть от безумного желания пихать в фильм всякие крутящиеся колеса, взрывы слоу-мо и прочие признаки стиля каждые три минуты (примерно как в “Турецком гамбите”) создатели уже избавились. Что радует еще раз.

Актеры, по контрасту, не радуют совсем. Уместным выглядел один-единственный дедушка - машинист второго, спасенного поезда (Александр Яковлев). Ему я сразу готов выдать условный российский “Оскар” за лучшую роль второго плана и по совместительству лучшую мужскую роль. Все остальные - как-то вообще ни о чем. Гениальный хирург, бездушный бизнесмен, занятая деловая женщина, алкоголичка Галочка - все они как-то ни о чем. Ну пускай бы это были непризнанный писатель, глава преступной группировки, чемпионка по фигурному катанию и бомжатница Федосея - что бы изменилось? Реплики скучные, игра неинтересная. Не, актеры у создателей фильма не получились вообще.

А вот все остальное - гораздо лучше. Как такое возможно? И тем не менее, “Метро” - хороший отечественный фильм-катастрофа, за который не стыдно. Жена при просмотре даже несколько раз всплакнула. А это - неплохой показатель качества.

Рецензія на фільм «Метро»
Фільм «Метро»: російська катастрофа світового рівня
12 березня 2013,  13:12 | Рецензії | Автор: Олексій Холодний

В пострадянський період не можу згадати пристойного роду фільмів-катастроф на теренах СНД. З радянського доробку нам дісталися відмінні драматичні фільми «34 скорый» (1981) з аварією на залізниці і «Екипаж» (1979) з трагедією в небі. Можна згадати й «Прорив» (1986) пафосний фільм про ліквідацію аварії в Ленінградському метро 1974 року, який є своєрідним прототипом для «Метро», опосередковано впливає на сюжет фільму, в сюжеті якого безпосередньо згадується про події тих років. Отже СССР беззаперечно був одним із лідерів в цьому жанрі в минулому столітті.

Росіяни відмінно вміють знімати драми, а от аварії глобального масштабу не зовсім. Іноді проявлялися спроби зняти щось варте, але як буває в нашій країні то бюджету не вистачає, то спеціалістів, то сценарію. І ось, неочікувано, ці фактори об’єдналася під крилом Антона Мегердичева. Російський кінематограф просто таки вистрибнув зі своєї сорочки, народивши феєричний фільм катастрофу «Метро», з захоплюючим сюжетом, реалістичною постановкою, гарним саундом, якісними спецефектами та потрясною грою акторів.

Сюжет заснований на першій книзі з трилогії романів-катастроф письменника та драматурга Дмитра Сафонова до якої входять книги «Метро», «Башня», «Эпидемия», тому судячи з неочікуваного успіху фільму в Росії та світі (касові збори перевищили бюджет лише за половину місяця прокату, фільм подивилися в кіно вже більш мільйона глядачів) ми цілком можемо очікувати продовження. Книга автора не є високохудожнім шедевром, я б назвав її майстерно написаним «бульварним чтивом», але для фільму вона підходить просто відмінно, а що може статися з нею в руках талановитого режисера ви вже побачите безпосередньо на екрані.

Режисер Антон Мегердичев, доволі молодий, його фільмографія не є надто великою, ми з ним знайомі з фільмів «Бій з тінню 2: Реванш» (2007), та «Темный мир в 3D» (2010) в останньому ним вже здійснювалась спроба внести в російський кінематограф щось нове та перспективне, але фільм незважаючи на збори вийшов не надто вдалим. Розвиває ж тему насиченого реалізмом і спецефектами кіно Мегердичев в фільмі «Метро».

Фільм вражає реалізмом: зруйновані тіла в вікнах вагону, вода яка хлище в тунель, поїзд який мчиться на повній швидкості в безодню і безпомічний погляд машиніста, котрий не може нічого вдіяти.

Викликають захоплення сцени особистих та сімейних драм, котрі є окремими сюжетними лініями: немічна жінка з нервовим розладом, перегортає сторінку і просто продовжує читати книгу посеред гори трупів; колишня чемпіонка СРСР Галя (Елена Панова), котра помаленьку спивається в спогадах минулого, переосмислює життя і вирішує зав’язати; старий метробудівець Сергеич (Сергей Сосновский), не може донести свою думку до оточуючих, а Михаил (Станислав Дужников) який панічно боїться води не покидає кейса з документами, адже там на верху, життя продовжується. І таких невеликих людських драм в фільмі не менш чим спецефектів Голлівудського масштабу. А також картини закоханості та героїзму заради любові, зіграні героями – Алексея Бардукова і Катерины Шпици: Денисом та Алісою. Та сімейної драми любовного трикутника: Гарін, Констянтинов, Ірина (Пускепалис, Белый, Ходченкова). Материнські переживання Ірини (Светлана Ходченкова) та щирий дитячий порив до життя маленької дівчинки Ксюши (Анфиса Вистингаузен). Також, в фільмі є соціальний мотив. Автор ставить питання про забудову центральних вулиць великих міст, та чи варте воно того?

Фільм об’єднує в собі російську драму та екшен світового рівня, кожен з любителів подібних жанрів знайде щось для себе.

Хочу додати, що сподобався музичний супровід картини - влучні звуки, які тримають зір в тонусі. Особливо порадував фінальний трек від групи Би 2, не буду говорити який, але шанувальники оцінять.

Спецефекти та якість виконання кульмінаційних сюжетів просто вражає: «Над візуальними ефектами (гігантські потоки води, тривимірна модель поїзда, обвалення тунелю і закриття шлюзів) під керівництвом VFX супервайзера фільму Бориса Луцюка працювало п'ять студій: «Амальгама», «Piastro VFX», «Ulitka», «Main Road | Post» і «ALGOUS studio». Всього було зроблено близько 900 шотів з ефектами, з них 400 - з симуляцією води.

Для зйомок фільму був споруджений 117-метровий тунель у натуральну величину, і використовувалися справжні вагони метро.»

«У жовтні 2011 року зйомки проходили в Самарі. Майже два тижні Самарський метрополітен грав роль Московського. Зйомки велися на споруджуваній станції «Алабинская», діючої «Московской» і в депо. Метрополітен Самари навіть виділив знімальній групі спеціальний поїзд, призначений саме для зйомок картини. Саму катастрофу знімали два тижні»©

Такий фільм заслуговує щоб подивитися його в кінотеатрі, в крайньому випадку в HD на великому екрані. Кожен знайде в ньому щось для себе, від драматичних історій до запальних бійок. Російський кінематограф нарешті народив фільм який дійсно є рівнею Голлівудським фільмам-катастрофам.

by Alex_Cold

Рецензія на фільм «Джек Річер»
Злиття книги та екшену в детективному фільмі Крістофера МакКуоррі – «Джек Річер»
7 березня 2013,  23:43 | Рецензії | Автор: SpaceMonkey

Почну цей нарис, не із загально прийнятих розповідей про режисера, чи головного героя.

Почну невеликою розповіддю про цикл книг “Джек Річер” – Лі Чайлда (псевдонім Джима Гранта).  Книги про Джека Річера відомі по всьому світу, і продаються  мільйонними тиражами, та десятками мов. Ні не чули? Підете і купите собі завтра книгу “Один Постріл”, за якою знято фільм? Тоді ви напевно здивуєтесь, адже ця книга є зовсім не першою в серії, а лише дев’ятою. Можливо ви дівчина, і сходите з розуму по Тому Крузу, і купите цю книгу заради нього. Але що ж натомість, в книзі Джек Річер зовсім не схожий на Тома, і навіть не сильно на головного героя фільму. Це двохметровий блондин, відставний військовий детектив, котрий колесить по штатах, без жодних документів, людина-ніхто, людина невидимка. Він скептичний, уважний, харизматичний, трішки  вразливий, сильний морально та фізично. Хоча фізично Круз і не схожий на персонажа циклу романів, та основні риси характеру він зіграв просто вражаюче, відійшовши від своїх типових образів на кшталт «Місія нездійсненна» чи «Темний рицар».

Коли два роки тому був афішований вихід фільму  за мотивами книги, всі фанати творчості Лі Чайлда, були збентежені; очікували що фільм знімуть на основі скоріше першої книги автора “Смертельний поверх”, сюжет якої набагато більше детективний та грандіозний, чим «Пострілу».

Акторів, які б відповідали бібліографічному опису Джека Річера в Голівуді також не знайшлось, щоб краще уявити, можна згадати молоді роки Дольфа Лунгрена, з білим волоссям, трішки вищого та статнішого.

Та студія «Paramount» зруйнувала всі стереотипи, і її вибір був більш ніж концептуальним – Том Круз, який відтворив образ Джека хай не зовнішньо, але з питанням характеру персонажу, він впорався майже бездоганно. 

Вибраною ж книгою став «Один Постріл» - це одна з кращих книг циклу, хоча як скаржаться багато критиків, особливо цінителів творчості Лі - далеко не сама. Але сюжет книги, є, на погляд режисера найкращим варіантом саме для Голлівудського екшена, адже він не сильно затьмарює самого головного героя - Джека Річера.

Як не дивно але, фільм залишає незабутнє враження, з великим вкладом в це саме центральної постаті Круза. Але можна стверджувати, що Том Круз, як  і Річер заслуговує, щоб бути координаційним центром фільму. 

Досить вже про книгу! Якщо ви зацікавились, то можливо на ваги війни між книгою і сучасністю впаде ще одна монетка на користь книги.

Фільм є дебютом в якості режисера Крістофера МакКуоррі. Зйомки це абсолютно нова справа для нього, хоча він є не останньою людиною на голлівудських пагорбах. Адже він є видатним сценаристом таких шедеврів як «Шлях зброї», «Операція Валькірія» , «Турист», «Місія нездійсненна» та інших зіркових фільмів. Як говорить вищеперечислене - з Крузом режисер попрацював вдосталь.

На мій погляд дебют повністю вдався адже фільм перехоплює дух, та не дає глядачеві відвести погляд від екрану. За висловом одного з журналістів та оглядачів, саме такий фільм є “майбутнім американського детективу”.

Перейдемо безпосередньо до сюжету:

Фільм починається з безжалісного переміщення одинокого прицілу снайперської гвинтівки по екрану в пошуках жертв. Один постріл, два постріли, … і п’ять душ, «здіймаються до небес», лишивши на землі лише тіла… втеча, … копи…., гільза і нетямущий упереджений детектив (Девід Ойелоуо ) – все що необхідно для зав’язки типового голлівудського сюжету.

З наступного абзацу, заплутаний клубочок подій, починає розмотуватися, ниточка за ниточкою; вбицю знайдено, і камера нас поступово приводить до загадкового Джека Річера (Том Круз), а точніше він сам знаходить нас.

Неперевершена, «ідеалістка-реалістка», дочка  упередженого прокурора (Річард Дженкінс) - адвокатка  Хелен (Розамунд Пайк), різко вривається в сюжет. Її основне завдання: врятувати головного підозрюваного, Джеймса Барра (Джозеф Сікора), і втерти при цьому носа своєму татусеві.

«Деякі воюють заради нагород, деякі за сімейні традиції, і лише деякі – просто хочуть вбивати»

 В Багдаді Барр вже вбивав невинних, чом-би йому не вбивати знову, в Штатах, переконує нас Річар. Але віртуозна Хелен задається питанням, чи не занадто це все є просто, і наймає Річара для розслідування.

І саме після цього починається екшен. Справжнє об’єктивне розслідування. Найбільший ворог підозрюваного стає одночасно його суддею та детективом, розслідуючи цю справу.

В фільмі автор ставить глядача в дилему – “Чи справді друг – є другом, а ворог – ворогом” адже підозрюваний висячи на волосці від смерті кличе на допомогу чомусь не кращого друга, а скоріше запеклого ворога, Річара.

Тут виникає і питання совісті – чи може людина яка заслуговує смерті за попередні гріхи, бути покараною за чужі, а якщо ні то чи повинна вона жити на волі?

Боротьба старих образ та нових гріхів захоплює розум, але ж є і істинний вбивця, і кому-кому, а йому на волі зовсім не місце. Через деякий час це розуміє і Джек.

Постійні відступи до уяви і інтуїції, короткі сюжети про вбитих та вбивцю, цей старий голлівудський прийом, як слід розбавляє сюжет, надаючи йому драматичності і утримує глядача біля екрану, 5 зовсім різних людей, і 1 любитель постріляти…ця життєва драма заставляє задуматися, особливо після останніх подій в Штатах та і всьому світі, взяти хоча б того ж Редіка.

Тим часом істинний вбивця, кримінальний геній, якого геніально зіграв  Вернер Херцог, продовжує робити свої брудні справи. Негативні ролі також треба вміти грати і Херцогу це вдалося як найкраще.

Кращою епізодичною роллю в фільмі є безсумнівно, молода, гарненька дівчина — провокативна Сенді, неймовірна Алексія Фаст.

Музичний супровід фільму заставляє нервувати, тримає зір внапрузі, та  влучно доповнює фільм.

Картина супроводжується частими бойовими сценами, та переслідуваннями на крутих тачках, притаманними відпадному екшену. Герой чомусь постійно позичає машини у всіх оточуючих (хоча з книги відомо, що в героя  Chevrolet Chevelle SS 1970 року випуску) . 

Мабуть єдине що залишилось в цьому фільмі від класичного образу  Круза, це стиль його бійок, починаючи зі своїх перших фільмів, особливо це помітно з першої “Нездійсненної місії” , цей стиль є дуже легким, і якщо можна про це так мовити — вишуканий.

Він не потребує неймовірних піруетів в стилі Вандама чи Джекі Чана, чи величезного шуму, як в Шварца чи Чака.  Прості відточені рухи, декілька помахів руки і противники падають долу.

Головна дилема 2 половини фільму: “Навіщо вбивці, платити за парковку”, спочатку цей неймовірний умовивід відставного військового детектива викликає посмішку, але потім саме це і призводить до розв’язки, показуючи геніальну інтуїцію детектива. Ось такі моменти і роблять фільм неймовірно легким та чомусь на диво приємним для перегляду, не дивлячись на такий заплутаний сюжет, що говорить про високу майстерність режисера.

Герой просто вражає своїм постійним спокоєм та врівноваженістю, мабуть головною умовою фільму, була заборона Крузу, посміхатися під час зйомок, принаймні мені так і не вдалося, знайти його посмішки в кадрі на протязі всього фільму.

Що ж за екшен, без старої гвардії, на фоні  протистояння молодих героїв, відбувається баталія між старим вовком Сержантом (Робертом Дювалем)  та кримінальним генієм Зеком (Вернером Херцогом) який певно звідкись з Росії, так як стверджує, що американська тюрма для нього просто курорт.... що дуже образило честолюбство Джека Річера.

Наприкінці, режисер нас радує неймовірною снайперською дуелью в кращих традиціях Counter-Strike, з влучними пострілами через стіни.

“Ти ж розумниця - тоді тобі боятися нічого”

Бойовик, детектив, драма, екшен, мілітарі та зовсім трішки прагматичного, подекуди чорного гумору, який надає фільму особливого шарму — фільм просто дивує різноманітністю використаних жанрів.

Фільм захоплює своїм сюжетом, та навіть надає особливого шарму “Пострілу” Лі Чайлда, отже якщо ви любите творчість Лі Чайлда чи Крістофера МакКуоррі (а тим паче їх обох), хочете подивитися на повне перевтілення Тома Круза, просто відпочити на одинці чи в компанії за цікавим екшеном чи детективом, подивіться неймовірний фільм — “Джек Річер”.

Олексій Холодний