Загалом, як і очікувалося, фільм «Війна» з Джейсоном Стетемом і Джетом Лі виявився повною й безпросвітною хернею. Або навіть не так - Херню з великої букви «Х». І це, звичайно, досить прикро. Хоча чого ще було очікувати від фільму про двох агентів ФБР, китайські тріади, японських якудза й тотальне рукопашество?
Однак, про все по черзі, і по можливості коротко, тому що багато писати про цей фільм немає ніякого бажання. От є двоє напарників-оперів - Том і Джек. Том - він китаєць, а Джек навпаки - тупий пиндос. І от вони постійно полюють за якимсь невловимим бандитом. І один раз ловлять його й убивають. Прямо кулею в голову. Але сучасним бандитам куля в голову не перешкода! І убивець повстає з мертвих, приїжджає до Тома додому, і вбиває його й всю його родину. А Джек, коли дізнається про те, що трапилося, дуже сумує. І обіцяє покійному Тому неодмінно за нього помститися. Коли-небудь.
Ну, непогана зав'язка, чого там. Без особливого блиску, стандартна, але непогана. У ній лиха немає, у зав'язці. Воно полягає трохи в іншому.
Лихо в повній і абсолютній вторинності фільму. Я вже трохи розпинався про шкоду вторинності у відношенні іншого схожого шедевра, але повторю ще раз. Вторинність - це за визначенням головне, що може відіпхнути нормального глядача від перегляду. Як це вірно помітив Траволта у Місія нездійсненна 2» - це цілковитий відстій? Ні, не коли я побачив Тома Круза, зовсім ні. А коли там герої почали бігати в гумових масках і прикидатися іншими людьми. А потім так спритно - раз, зірвали маску й далі побігли. Режисерський прийом відпалював від душі, так. От і тут приблизно така ж фігня. Типу «я виглядаю інакше, але подивися мені в очі, вони не брешуть, падлою буду!» Індійське кіно, млин. Дивно, що не набігла відразу ціла купа танцівниць і не станцювала під гарну індійську музику що-небудь таке.
Тут ще деякі починають кричати про глибинний зміст того,що відбувається, про несподіваний поворот сюжету й усіляке інше. Ну, я навіть не знаю. Якщо це називати несподіванкою, то відому сюжетну фічу в іграшці Quake 4 треба сміливо вважати шедевром. Проблема в тому, що вона, фіча - зовсім не шедевр. А те, що відбувається в цьому, досить поганому, фільмі - і поготів.
Ну й для тих, хто має сумніви - фінальний coup de grace. Навіть з погляду зав'язки, фільм дуже сильно і явно вторинний. Тому що навіть не дуже й давно був такий фільм - «Одинак» (Last Man Standing) режисера Волтера Хілла, про те як Брюс Вілліс заборював два протиборчі угруповання й мочив їхніх босів. А до нього був фільм відомого Серджио Леоне «За пригорщу доларів» (For a Fistful of Dollars) про те ж саме. Ну й на самому початку був японський фільм Акіро Куросави «Охоронець» (Yojimbe). Так що нинішньому фільму труси його попередників - по коліно. Він там слабко підстрибує десь внизу, у їхній тіні. Але підстрибує даремно, до рівня предків однаково дотягтися не вийде.
Ну й зрештою контрольний у голову - якщо раптом вам, камради, спаде на думку подивитися його просто як міцний бойовичок, відключивши головний мозок і перевівши спинний у режим “idle”, то й цього зробити не вийде. Чому? Та все тому ж - гарних бойових сцен там практично немає. Ні добротних вибухів, ні лютих єдиноборств. Удари нудні, захист нецікавий - сірий трієчник, загалом. На головного героя біжать спочатку юрби однакових китайців, потім юрби однакових японців, а він їх мочить.
Стетем взагалі розчарував - у фільмі його було не дуже багато, але він себе й не виявив. Джет Лі відпрацьовував свої гроші бойовкою, але працював теж якось холодно, без вогника. У дуже епізодичній ролі засвітився Девон Аокі, виглядала непогано, розмовляла японською старанно, я навіть дещо розібрав. Але в цілому - дивитися дуже сильно нудно. Розучилися, розучилися товари в Голівуді робити гарні тупі бойовики. Шкода.
Upd: Після «Війни» від розчарування переглянув «Леон» (Ultimate Edition). В черговий раз злетів на сьоме небо від захвату. От, млин, як потрібно робити кіно! Учитеся.
