Оскільки прем'єру фільму «Зомбіленд» на Україні призначили чомусь аж на 3 грудня, не став упокорювати гординю, а подивився відмінний російськомовний DVD-Rip. Тому що вже довгий час чую про даний фільм саме лише гарне. І переглядом залишився не розчарований.
«Зомбіленд» є представником досить рідкого жанру - так званого «ромкомзому», тобто «романтичної комедії із зомбі». Зачинателем жанру став фільм 2004 року «Шон живих мерців» (Shaun of the Dead). Але в той час як «Шон» був більшою мірою пародією на всілякі «зомбі-фліки» типу «Світанку мерців», «Дня живих мерців», «Сутінків живих мерців», «Вечора живих мерців» й інших шедеврів жанру, сабжеве кіно є цілком собі самостійною бойовою одиницею.
Розповідається в ньому про те, як у результаті вірусу коров'ячого сказу всі люди раптово інфікувалися й різко сталі зомбями. Тепер вони бігають із перекошеними пиками за нормальними громадянами й з утробним плямканням пожирають їх на раз-два-три. Зомбарі виглядають бадьоро, залиті кровищею від голови до ніг, бігають жваво. Це не ромерові інваліди, які шкутильгають, категорично ні. Забіги по швидкості виконання нагадують скоріше «28 днів потому», там теж, нагадаю, мова йшла про інфікування пекельним вірусом.
По факту зараження в усьому світі до початку фільму залишилося в живих приблизно шестеро. Із чотирма із цих шести ми познайомимося швидко, ще двох побачимо мигцем. Звідси виникає деяка камерність фільму.
Оповідання ведеться від імені безглуздого єврейського підлітка Коламбуса, який намагається добратися з Техаса в Огайо. Шлях, що й казати, неблизький, але в ньому хлопець знайомиться із дорослим довботрясом і великим аматором тістечкок «Твінкі» ковбоя Таллахассі, а також сестрами-хуліганками Вічітою та Літтл-Рок. Разом вони, як і заведено в добротному роуд-муві, переборюють купу перешкод, колотнеч і проблем (причому раптові зомбі становлять лише незначну їхню частину) і наприкінці стають міцню командою-родиною, у складі якої і відбувають у палаючий захід назустріч новим пригодам.
Відволікаючись від опису концептуального задуму фільму, скажу, що персонажі носять вигадані імена, по імені рідних міст - Коламбус, наприклад, знаходиться в Огайо, куди тримає шлях головний болванчик, Таллахассі - це у Флориді. Де знаходяться Вічіта та Літтл-Рок, з'ясувати не вдалося, начебто б у Канзасі. До вигаданих імен та їхньої ролі у фільмі ми ще повернемося.
Хотілося б ще сказати пару слів про зомбі. Яку роль звичайно грають у фільмі зомбі? У звичайних зомбофільмах (типу «Світанку мерців») ожилі мерці є свого роду каталізатором й, так сказати, сюжетного підганяючого фактора. У родрігесівській «Планеті терору» зомбарі були даниною минулим 70-м, за якими Роберт, не таячись, ностальгує. У ромерівських «Щоденниках мерців» ці мерці виступають благодатним ґрунтом для соціофілософських міркувань режисера. В «28 днях потому» вони були однією зі сторін конфлікту, постійно порівнюваної зі звичайними людьми (і порівняння, помічу, часто було не на користь живих).
Ну а як же тут? Відповідаю, в «Зомбіленді» роль мертв’яків двояка й дуалістична - з одного боку вони є чистої води атракціоном – дуже вже весело й задерикувато їх мочать у кадрі. З іншого боку вся ця смертельна епідемія є сугубо зав'язкою, по ходу дії зомбі тільки зрідка його пожвавлюють й аттракціонують, щоб тріумфально накинуться на беззахисних жертв ближче до кінця й красиво подохнути у фіналі. Одним словом, вимирання Землі представляється чимсь начебто нинішньої епідемії свиновірусу - вміло вигаданим приводом для того, щоб розказана історія вийшла яскравішою та привабливішою. І вона такою, що характерно, вийшла.
Ідейний месседж фільму виглядає красиво й добірно. Проілюстрований спершу непорушними «правилами виживання» на зразок «знайди собі крутого заступника», «завжди роби контрольний постріл» й «ні до кого не прив’язуйся», він поступово набирає почуттів, емоцій та людських відносин. І суворий відморозок Таллахассі виявляється люблячим батьком, і розважливе стерво Вічіта не боїться впустити сльозу й поцілувати Коламбуса з язиком, і сказати своє справжнє ім'я, і взагалі... Романтика, одним словом.
У цілому, по ходу фільму навіть і причепитися ні до чого. Коротке камео Білла Мюррея виглядає таким кудеграсом для особливо вибагливих критиків, які ще п'ять хвилин назад збиралися написати щось начебто «так, фільм забавний, часом милий, але чогось особливого від нього чекати не доводиться». Доводиться, дуже навіть доводиться, дорогі товариші. Відмінний фільм.
Що характерно, населення планети Земля (у недалекому майбутньому Сполучених Штатів Зомбіленда) дану думку підтримує. При бюджеті в 24 мільйона доларів, фільм за місяць прокату зібрав 82 мільйона. І це при тому, що в Україні, скажемо, прокат ще й не починався. Що особливо дивно, режисером усього цього неподобства виступив якийсь Рубен Фляйшер, для якого даний фільм є дебютним. Дивно, громадяни.
Дуже сподобалося. Рекомендую настійно.
