Вчора шляхом обману втерся в довіру камраду BoRoVic'y, і отримав у результаті екранну копію фільму «Параграф 78», яку, пританцьовуючи від радості й злобливо посміхаючись, негайно й подивився. До перегляду був уже проінформований знаючими камрадами, що фільм замишлявся як така суміш “Doom” і “Resident Evil” із закваскою на міцному російському національному задумі. Подивився ряд трейлерів до згаданого фільму. Трейлери були теж нічого, хоча Гоша Куценко, який безперестану цитує винесений у заголовок параграф - він трохи в підсумку набрид. Плюс була якась рецензія шустрих на руку журналістів, де вони коротенько казали, що вийшов черговий відстій. Загалом, сів дивитися, щоб скласти власну, природно, вірну думку.
Забігаючи вперед, скажу, що думка ця за ходом перегляду мінялася неодноразово. Що дозволяє вже заздалегідь зробити деякі висновки.
Отже, для початку про сюжет. Зав'язка в нас така (начебто хтось її не знає): на якійсь дуже секретній російській станції по виробництву біологічної зброї трапилося нещастя - усі померли. Розсьорбувати несмачну біологічну кашу дістається загону бравих російських спецназівців на чолі з дядьком Куценко. Але не все так просто - всередині загону існують і свої, невирішені поки що, проблеми, і як і кому їх доведеться розрулювати на зараженій станції - те ще питання.
Ось такий от зародок для сюжету. З одного боку, звичайно, чистий Дум з Резидентом, з іншого боку - неначебто про споконвіку наше, про людське. Можна було розкрутити багато всякого. А що вийшло насправді? Давайте дивитися.
Перше, що сильно впадає в око й псує враження - це компонування фільму. Перші півгодини не відбувається взагалі нічого, герої сваряться, репетують один на одного, розходяться в різні боки, і сиплють гостротами різного ступеня свіжості як паровоз - іскрами. Наступні півгодини вони, зібрані в єдиний кулак нерушимою волею сволоти-командира, готуються до найважливішої у їхньому житті місії - п'ють горілку, миються в душі, беззлобно жартують. Останні тридцять хвилин - браві хлопці, славні орлята нестримно йдуть у невідомість і як одна людина зачищають лиховісну станцію. Дивна композиція, що й казати. Зрозуміло, коли так іде тригодинний «Володар Перснів» і грець з ним. Але для півторагодинного бойовика подібний розподіл за часом - абсурд.
Друге - бюджет. Переглянуті трейлери почасти обнадіювали - намічалося багато стрілянини й нереальних кіношних бійок із усякими підскоками, підльотами, розпригами й іншою матричною лабудою. Перегляд фільму переконливо показав - там нічого цього немає. А які сцени були в трейлерах - це сцени із другої частини фільми, яка вийде наприкінці березня. А тут поки що тільки початок, де ніяких бійок немає. Тут поки що тільки з'ясування непростих взаємин у колективі. Розчарувало.
Але чим же заповнені півтори години кіношного часу, якщо звірячих мордобоїв і заруб на холодній і гарячій зброї там не спостерігається? Запитували - відповідаю: заповнено це по більшій частині розмовами. Чи гарні ці розмови, чи варто ними забивати й так не сильно динамічний фільм, або простіше було б обмежитися декількома по-справжньому гарними перестрілками? Питання просте, розповідаю: діалоги, здебільшого, винятково вбогі.
Фільм, загалом кажучи, знімався за твором живого класика - Івана Охлобистіна. Небагато маючи уяву про творчість цього камрада, можу припустити, що «Параграф» він писав як якусь пародію - типу ось у що перетворюється «Резидент Івіл» у нас, у росіян. Або може, це автори сценарію так постаралися, і всмак поглумилися над івановою творчістю. У кожному разі, враження діалоги справляють досить дивне. Наприклад, розмова двох біохіміків-вірусологів:
- Ти знаєш, що таке вірус?
- Вірус?
- Ну так, вірус.
- Це така форма життя?
- Ні.
- А що?
- Це така форма смерті. (сатанінські регоче)
Інший епізод. Мега-спецназівець стоїть в здоровенній калюжі крові (у кращих традиціях "Doom 3") і глибокодумно вирікає:
- Тут точно когось убили.
Уявити таке цілком серйозно мені досить складно. Тому варіантів два: або я щось неправильно зрозумів, або щось тут не так.
За весь фільм сподобалося рівно дві фрази - та й то, так, через брак, як говориться. Одна - від Гоши: «Яка ж ти все-таки сволота» - «Ще яка! Я вдосконалююся!» і інша - від безіменної тітоньки: «Ця станція була побудована ще за Путіна». Виглядало забавно.
Акторську гру в цілому вважаю задовільною. Особливо люто палив харизмою, звичайно, камрад Куценко, що, як і Арнольд, все життя грає одну роль - Лиса з «Антикілера». Але тут він був дуже так на місці - російська варіація Двейна «Скелі» Джонсона. Вдовиченков, який теж актор однієї ролі, у цьому випадку - Кота з «Бумеру», виглядав теж непогано, багато дивився зпід чола, казав усілякі капості. З інших толково виглядав Григорій Сіятвінда (це який Баклажан з «Жмурок»), жартував і гострив як справдешній негр. Голена тітонька, що по ідеї, повинна була стати такою Хелен Ріплі, не сподобалася. Так, бігає-стрибає непогано, але акторської гри немає ніякої, і харизми - теж не спостерігається. Плюс зайва істеричність і низький голос - ні, такі тітоньки нам не потрібні.
Як уже згадувалося, спецефектів у фільмі майже немає - тільки показали пару раз стрибучого по стінах мужика - і відразу все. Всі гроші, очевидно пішли в другу частину, доведеться чекати.
У вигляді післямови й підведення підсумків: як окремий фільм «Параграф 78. Пункт перший» не дивиться взагалі ніяк. Як першу частину дилогії - глянути можна. Чекаємо березня!
