Бородаті і дуже серйозні Мел Гібсон та Френк Грілло дивляться один одному в очі на перших кадрах науково-фантастичного екшен-трилера «Квант часу», який скоро вийде в українських кінотеатрах.
Читати далі...Новини про фільмКозирні тузи (2006)
Мужньо догледів лихий фільм «Козирні тузи» (“Smokin Aces”) до кінця. Про що (огляд), треба сказати, не пошкодував. Фільм вийшов такий досить нічого собі. І навіть ідіотський Райан Рейнолдс там виглядав не сильно тупо. Але спочатку про все по черзі, так.
Першу половину фільму я наполегливо шукав у фільмі Денні Трехо. Тому що товариш Денні - він дуже своєрідний актор, дарма що кримінальник, і дивитися фільми з його участю (крім «Діти шпигунів») мені подобається. Найкраще він, на мій погляд, вийшов в «Деспераді», такий небагатослівний (персонаж не вимовив за весь фільм ні єдиного слова), але вкрай суворий дядько. Потім, щоправда, я перечитав уважно список акторів і зрозумів, що прийняв Енді Гарсія за Денні Трехо. Або навпаки. Це й немудро, імена ж латиноамериканські, всякий міг поплутати, навіть такий мега-професіонал по іспанцях як я. Після цього прийшло просвітління, і шукати Денні у фільмі я перестав. А став просто його дивитися. Фільм, а не Денні.
А фільм - це, як говориться, вам не це! Це серйозний закос під кращі зразки жанру психоделічного гангстерського бойовика з елементами драми. Ну, тобто приблизно як фільм «Револьвер» Гая Річі. Фільм «Револьвер» мені не сподобався, тому й від цих «Тузів» я теж нічого гарного не чекав. І, як показує практика, дарма.
Ну, не мори! - скаже над міру нетерплячий читець даного огляду. - Розповідай вже, що там, і як. Розповідаю. Є такий хлопчик в Америці - Бадді Ізраель. Це не країна, як могло здатися, а людина - картковий шулер. І кликуха в нього відповідна для такого ремесла - Тузи. Але шулер він дійсно талановитий, розумний, і це дуже подобається місцевій коза нострі, вони його буквально пестують і плекають. І от цей самий Бадді Тузи, трохи очманівши від власної значимості, приймається не зовсім за свою справу - замість того щоб мистецьки тасувати карти, він починає влаштовувати пограбування й стріляти по ні в чому не винним громадянам. Оскільки досвіду в таких заходах у товариша немає в принципі, ним починає інтенсивно займатися поліція. Як це сказав камрад Гоблін: «Навички стрілянини по людям з'являються тільки при стрілянині по людям. Навички стрілянини по людям, які відстрелюються з'являються при стрілянині по людям, яка відстрелюються, і ніяк інакше». І це вірно - не фіг пхатися туди, де ти ні чорта не розумієш.
Але зрештою, звідки Бадді Ізраїль міг знати думки Гобліна? Загалом, на нього виходять поліція й ФБР і роблять йому пропозицію, від якої він не може відмовитися: або на двадцять років у в'язницю, або активно співробітничати із правоохоронними органами. Сугубо добровільно, зрозуміла справа. Бадді погоджується на співробітництво й здає абсолютно всіх відомих йому людей, які працюють на італійську мафію в США.
Італійські товариші, в свою чергу, з несхваленням поставилися до цього демаршу Тузів. І тамтешній дон навіть трохи розсердився. «От так змію я пригрів на грудях!» - кричав, мабуть, він у серцях. А потім він підняв слухавку й призначив нагороду в мільйон доларів за серце цього пацюка Бадді.
Негайно відгукнулося багато серйозних найманих убивць. Вони стали в чергу в резиденції останнього дона, і пропонували свої послуги. Але дон, дарма що останній, не почув їхніх благань. «Хто перший встане, того й тапки» - був його вердикт. Що означало - робіть що хочете, але хто перший принесе мені серце цього гаденя, той і одержить гроші з гаманцем. Тобто гаманець із грошима.
І власне кажучи, приблизно відсотків вісімдесят фільму - це те, як кілька команд контрактових кілерів паралельно готуються до штурму готелю, в пентхаусі якого зарився боягузливий Бадді. І потім, зрозуміло, штурмують його.
Чесно кажучи, виглядає абсурдно, як якийсь дурний трешевий ужастик. Якісь дебільні брати Тремори в літакових окулярах і диких ірокезах, яких на гарматний постріл ніхто б не пустив до Віп-Готелю, переодягаються офіціантами. Лиховісний латиноамериканець зі стилетом у рукаві спочатку ходить по готелю як агент ФБР, а потім переодягається у форму служби безпеки готелю - і нікого це не турбує. У ліфті він навмисно повертається до справжнього агента ФБР спиною, щоб той уважно розглянув його пальці (відомо, що кілера можна впізнати тільки по пальцях). Дві дівки-лесбіянки винаходять зовсім тупий план - одна з них, переодягшись повією (там і переодягатися не потрібно було) змішається зі справжніми повіями, яких регулярно запрошує до себе Бадді, і замочить його, а інша буде її страхувати із протитанковою рушницею в сусідньому будинку. Але найкраще вийшов головний найманий вбивця - він як Фантомас уміє змінювати обличчя! О боже мій, це ж Фантомас! - кричить комісар Жюв у виконанні Луї де Фюнеса, і ми з готовністю качаємо головами - ні синок, це фантастика. От чесно сказати - більша частина фільму - чистий треш у виконанні якого-небудь Тарантіни. До того, щоб стати Тарантіною, режисерові Джо Карнахану не вистачає самої малості - таланту.
І без того не сильно осудний сюжет починає розвалюватися на шматки - одна з жертв братів Треморів весь фільм повзе за ними на обморожених ногах і наприкінці вганяє-таки кулю в тіло своєму ворогові. Охоронець Бадді й одна з лесбіянок розуміють, що вони народжені друг для друга. Кулі із протитанкової рушниці прошивають стіни й агентів ФБР, але ті, що залишилися ведуть ураганний вогонь по сусідньому будинку з помпових рушниць. Хитрий агент ФБР, одержавши десять куль в упор, ділиться секретами своєї країни із другом - теж агентом. І навіть моя улюблена бензопилка у руках одного психопата не грає призначеної їй ролі - так і залишається незрозумілою іграшкою, яка ричить.
І так проходить весь фільм. А наприкінці фільму, в останні десять хвилин там є такий хитрий фінт - і все стає зовсім не так, як здавалося раніше, а зовсім навпаки. Але мені й ций фінт теж не сподобався. Мені сподобалося те, що було потім - коли сумний Райан Рейнольдс одним рухом висмикнув обидва дрота, розрядив пістолет і сів дивитися на докторів, які метушаться з тієї сторони - це було здорово. Це мені сподобалося. І музика там грала зовсім звіряча (автор - Клінт Менселл). Відмінна сцена. От заради неї, власно, і варто подивитися цей фільм. А все інше - всі ці тузи, білібін, Бен Аффлек в епізодичній ролі - це все фігня.
Резюме: дуже дивний і нерівний фільм. Чи варто дивитися? Так.