Фільм «Основний інстинкт 2» я дивився рівно тиждень. Не тому, що подобається мені дивитися фільми по тижню й більше. Не тому що справ багато - хоча багато, господи, як багато.... Просто - нудило, чесно сказати. Сьогодні, однак, нелюдським зусиллям, рішуче переробивши всі заплановані на сьогодні справи, сів і нарешті догледів цей знатний фільм.
Отут, однак, варто зупинитися й згадати - про що була перша частина «Основного інстинкту». Так звичайно й буває - якщо є перша частина, то звичайно буває й друга, так прийнято.
Отож, у першій частині Кетрін Треймел у виконанні Шарон Стоун, письменниця, німфоманка й рідкісне стерво (автор написав слово «стерво» ще дванадцять разів, так що ми поважали за потрібне вирізати непотрібне - примітка цензури) пудрить голову майже-чесному поліцейському Ніку (Майкл Дуглас), що розслідує вбивство з Кетрін у ролі головної підозрюваної. Гарний фільм був, так. Дата виходу, нагадаю, 1992 рік, так що всілякі там лесбійські поцілунки і якісні трахи великим планом - це ще було більш-менш у новинку, тому затягало. Та й товариш, що виступив у ролі продюсера, Пол Верхувен свою справу знав туго - так що дуже дивитися було цікаво. Що Дуглас, що Стоун відіграли чудово, явний зачот. Плюс неординарна кінцівка, що залишала величезний полігон місця для власних домислів і напружених міркувань.
А отут саме приспіла друга частина, не пройшло, як говориться, і півроку. Насправді, як нескладно порахувати, пройшло рівно 14 років. Роки, як ми знову ж знаємо, не красять. Особливо - жінок. Але таки було цікаво - а раптом чого гарного вийде від мега-сиквела, знятого навіть уже не по холодним, а прямо-таки обмерзлим слідам шедевра.
Отже! Починається фільм зі знатної сцени, у якій пристаріла й вусмерть обдовбана Шарон Стоун разом з незрозумілим негром пруть на машині по порожньому шосе, причому Шарон при всьому при цьому ще й дрочить. Чим займався в цей час негр, розглянути не вдалося, тому що машинка в цей час пробила бордюр і полетіла в ріку. Наколотий негр нічого цього не зрозумів, і тихо булькнув під воду, а от Шарон - вона вчасно усвідомила ситуацію й тому врятувалася. Ситуація, зрозуміло, лоскітлива, тому за справу, зчепивши в нервовому потиску руки, беруться лондонська поліція й лондонська ж психіатрія. Чому лондонська? Тому що справа відбувається саме в Лондоні, по-моєму логічно.
Від поліції виступає злісний поліцейський Уошберн, від психіатрів запалює якийсь доктор Гласс (Стєклов, по-російському). Шарон, подивившись на обох, робить вибір на користь Стєклова, і береться його повільно спокушати, але й наш доктор не ликом шитий, він, у свою чергу, намагається зрозуміти, чи не психічна ця пацієнтка, і відчого це навколо неї постійно утворюється така кількість жмурів?
Дивитися стало нудно. Тому що коли Майкла Дугласа спокушала відмінна 34-річна жінка, це виглядало добре й красиво. Коли доктора Стєклова спокушає літня 48-річна бабка, на якій водяними знаками надрукувалося все її нелегке життя - це виглядає погано. Навіть гірше ніж погано - невірогідно. Більше того - те, що від неї падає в глибоку еротичну непритомність кожний другий, не вважаючи кожного третього - це взагалі атас. Як по мені, в одному Запоріжжі симпатичних дівчат значно більше, ніж у всіх американських фільмах за останні п'ять років.
Ось тут сильно на інтелект упирали, на розум тобто - мов, за роки, проведені, за межами фільмів, Шарон сильно порозумнішала, а тому на кожному кроці влаштовує смертовбивчі інтелектуальні дуелі з доктором Стєкловым. Не знаю, розуму я там не те що величезного, а взагалі ніякого не угледів - виляє собі тітка та і виляє, у нас так на базарі всі роблять.
Ну й закінчення теж просто вразило - настільки нудотна тупизна, що просто рубай кабель - лягай в отключку, ідіотизм блищить нестерпним блиском.
У сухому залишку - тупий сиквел. Дуже тупий. Настільки, що незабаром, каже мені серце, слова «сиквел» і «лажа» стануть взаємозамінними. Розчарувало все, без винятку. Дуже незадоволений.
