Звання професора філософії лише з першого погляду передбачає, що людина хоч трохи наблизилася до розуміння того, що вона тут робить. Така людина може бути не менш, а то і більше втраченою по життю, ніж інші, які не розбираються в Канті і інших великих, поки не станеться щось, що зможе їх потрясти до глибини душі. Так сталося і з дуже талановитим професором Ейбом Лукасом, чиє життя до переїзду в невелике містечко не мало ніякого сенсу.
Витівник Вуді Аллен знову вирішив засватати Емму Стоун з чоловіком старше, тільки вже в нашому часі. Відправив він її в коледж, де і познайомив з одним вельми інтригуючим професором філософії, в якого так легко закохатися юній вразливій дівчині...
Та й як тут не закохатися в цього Ейба Лукаса, підступно втіленого Хоакіном Феніксом? Адже саме такі користуються особливим успіхом у жінок, яким хочеться стати чиєюсь музою, вдихнути життя в талановиту, але зневірену людину. Ось і тут на професора-алкоголіка клюнули відразу двоє: студент і викладачка. Першій ще хочеться все романтизувати, друга ж більш реалістично і практично підходить до таких відносин. Зрозуміло, любовного трикутника не уникнути, але якщо ви думаєте, що це чергова банальна історія про роман студентки з обожнюваним нею викладачем, то Вуді Аллен припас для вас кілька сюрпризів.
На Емму Стоун тут можна милуватися і не намилуватися. Одержимість її героїні професором балансує на межі здорового глузду, але вона така вітряна, наївна і мила в своєму обожнюванні придуманого нею самою ідеалу, що прощаєш їй всі дурниці. Навіть не шкода її хлопця-однолітка, адже так інтригуюче спостерігати за її відносинами з Ейбом Лукасом, підштовхуючи їх у своїй голові все-таки переступити межу. І Паркер Поузі чарівна в образі такої шукачки пригод в рамках нудного кампусу коледжу. Є з нею парочка чесних сцен, які дивують і забавляють своєю безцеремонністю і прямолінійністю.
Маленьке затишне містечко, одне з таких, де ніколи нічого не трапляється, теплі деньки, лекції про буття (від Аллена, вустами Фенікса) і відверті розмови про реальне життя на свіжому повітрі відбуваються під звуки джазу... і один вчинок, який змінює все. «Ірраціональна людина» виглядає дуже легко, піднімаючи настрій, незважаючи на присутню в розвитку історії похмурість. Є злочин, є покарання. Але обидва вони в якомусь сенсі шокують: за мить «до» постійно здається, що це все-таки не станеться, і змушують пороздумувати над примхами кохання, юних дам, привабливості професора середніх років з сильною алкогольною залежністю, ідеями приреченості і тим, у чому тільки людям не вдається часом знайти свій сенс життя. І хоча в принципі ці дві кінокартини несхожі, при перегляді згадалася «Сенсація» того ж Вуді Аллена, яка викликала схожі почуття. Хоча від «Ірраціональної людини» набагато більш м'який післясмак.
Деякі радять дивитися даний фільм лише затятим шанувальникам Фенікса і/або Аллена, але я з цим не згодна. «Ірраціональна людина» приємна комедія з нотками детектива, несподівано і з чорним гумором представляє знаходження сенсу життя людиною, яка його навіть особливо й не шукав. Відмінне кіно для проводів цього літа.
Ніхто не знає, що насправді діється в голові професора Ейба Лукаса. Донедавна там були лише філософія і випивка. Але тепер в його житті з'явився сенс, і оточуючим варто бути більш обережними.
