Рецензії, в яких згадується Тім Бертон

Якщо ви добре знайомі з творчістю режисера Тіма Бертона, який зняв культові стрічки «Едвард руки-ножиці», «Бітлджус», «Сонна лощина» та «Свіні Тодд: Демон-перукар з Фліт-стріт», то його любов до знаменитої сімейки Аддамсів точно не стане для вас сюрпризом. Здається, що Бертон та Аддамси – ідеальне поєднання, і ось нарешті режисеру вдалося втілити цю давню мрію в реальність. Він зняв для Netflix серіал «Венздей» про найулюбленішу глядачами героїню з клану Аддамсів, і цей серіал виявився справжнім готичним шедевром, який точно підкорить усіх шанувальників творчості Бертона. Готові до полювання на монстрів?

Після неймовірного успіху «Аліси в країні чудес» було лише питанням часу, коли Disney знову вмовлять Тіма Бертона зняти для них черговий хіт. І ось нарешті вони зійшлися на тому, що режисер зробить рімейк знаменитого мультфільму «Дамбо», який вийшов в 1941 році і отримав премію «Оскар». Тільки на цей раз йому дали в чотири рази менше грошей (50 мільйонів доларів), що в принципі для Бертона не проблема, він іноді і меншим обходився, і за ці гроші режисер перетворив відносно скромну історію літаючого слоненя на черговий диснеївський блокбастер, переповнений спецефектами та вибухами.

Новий фільм Тіма Бертона – «Дім дивних дітей міс Сапсан» – я чекав приблизно з того самого моменту як побачив трейлер. І що я можу сказати за фактом перегляду самої картини? Тільки одне – фільм мені дуже сподобався. Це якщо коротко. Подробиці та інший розбір польотів, як водиться, нижче.

Отже, свою мега-замітку про мега-фільм (адже він мені сподобався, ніхто не забув?) хотів би розпочати з сюжету. Раптовий поворот подій, згоден. Так ніхто не робить, а тому продовжимо. Отже, сюжет. Він є. Ні правда. Зазвичай мені хочеться написати щось типу "сюжет у фільму простий" або "сюжету фільм не має". Але зараз зовсім інший випадок і навіть існує така штука, як plot twist, або сюжетний поворот, висловлюючись по-простому. А ось з зав'язкою все дуже просто донезмоги. Головний герой – звичайний підліток на ім'я Джейк (Ейса Баттерфілд), живе він в глибинці і дуже любить дідуся (Теренс Стемп), який з самого дитинства розважав його байками про свої пригоди в молодості. І треба сказати, що не всі цим розповідям вірили. Однак дідусь вмирає і наш герой вирушає на острів, де виріс його дід, щоб переконатися особисто для себе – правдиві всі ці історії або ж ні.

Ось така от закарлюка зав'язка у фільму. Аудіовізуальна складова (так-так, без поділу на "звук" і "картинку") також на високому рівні. Всі ефекти до свого місця, у мене, як у глядача, ні разу не виникло відчуття пересичення від надлишку CGI. Просто тому, що цього самого надлишку і немає! Та й композитори (Майкл Хайем, Меттью Марджесон) постаралися на славу, чого вже гріха таїти.

О, а ось і ви! Так-так, ласкаво просимо мої любителі перекладачів-наркоманів. Звичайно ж, настала черга моєї найулюбленішої рубрики: «машинний переклад надмізків». Парам-парарам-пам-пам! Що хочеться сказати? Чесно кажучи, нічого. Я б промовчав, та не можу – совість не дозволяє. Так ось, перекладачі все ще наркомани, і вони все ще не вміють переводити. Чого-чого? Ах, прикладів... Ну хоча б взяти офіційний переклад картини в українському прокаті: «Дім дивних дітей міс Сапсан». По-перше, це спойлер. Ні, не так... По-перше, власні імена не перекладаються, а, по-друге, це спойлер! Так, і якщо хтось вирішив, що офіційний дубляж від «Мосфільму» краще, той помиляється. Перекладачі «Мосфільму» перевели краще тільки назву, в смисловий складової там теж безпросвітна туга-печаль =). А взагалі, в кіноіндустрії є тільки один-єдиний приклад вдалого перекладу (саме перекладу, а не транслітерації) "говорячого" імені. Як вже всі здогадалися, мова йде про Джека Горобця... хмм... капітана Джека Горобця! Але у нас тут інший випадок, так що якщо є можливість – дивіться фільм в оригіналі, не втратите нічого, тільки придбаєте. Адже гра слів і все таке...

Однак я знову до позитиву повернуся, адже зараз я буду віщати про акторський склад. І найяскравішою у фільмі мені здалася саме сама міс Перегрин (Єва Грін). Громадянка Єва має цілком собі непоганий послужний список, проте саме ця її роль мені запам'яталася найбільше і саме в такому образі я буду собі уявляти актрису в подальшому. До слова, велика заслуга тут саме художниці по костюмах Коллін Етвуд, за що їй полум'яний привіт. Бо костюми всіх героїв шикарні і повністю передають атмосферу dark fantasy. Знову ж таки, якщо хто читав книгу (ех, ну мода зараз така – по бестселерам знімати кіно всяке), міг деяких персонажів представляти по-іншому. Але я книгу не читав, а тому до образів персонажів поставився максимально нейтрально, адже фільм повинен бути самостійним продуктом, навіть якщо в основі все одно лежить літературний твір.

Хм... я взагалі про персоналії хотів поговорити, так ось... Що Джейк, що інша компанія, яких грає ціла купа нікому невідомих дітей, перебувають на своїх місцях. Я рідко таке пишу, але тут зірки так співпали. Каст теж відмінний, що поробиш. Мені складно виділити тих початківців акторів, які мені запам'яталися найбільше. Всі гарні по-своєму. І рудоволоса піромантка Олівія (Лорен МакКрості), і друідесса Фіона (Джорджія Пембертон), і дивні близнюки (Джозеф і Томас Одуелл), і навіть сам-собі-на-розумі ляльковод Енох (Фінлей Макміллан) і всі-всі-всі. А якщо вже торкнулися молоді, безумовно присутня в кіно і романтична лінія між Джейком і Еммою (Елла Пернелл). Куди вже без der Romantik?

За підсумком – фільм чудовий. Рекомендується всім: як шанувальникам Тіма Бертона, так і тим, що проходять повз. Незадоволених не залишиться.

Мами і тата, бабусі і дідусі часом розповідають дитині перед сном різні чудні історії, щоб швидше його заколисати. І дідусь Джейкоба не був винятком. Ось тільки в його історії не було ні лицарів, ні драконів, а був таємничий будинок, де жили незвичайні діти, які вміють літати, запалювати речі, випускати з рота цілий рій бджіл і навіть оживляти мертвих. Подорослішавши, але продовжуючи вірити в дідові казки, Джейкоб відправляється на пошуки цього дивного будинку і його мешканців, які, виявляється, вже давно чекають на зустріч з ним.

Попередня кінокартина Тіма Бертона «Великі очі» була для нього певним експериментом у біографічному жанрі, тому повідомлення про те, що він екранізує «Дім дивних дітей» Ренсома Ріггза, звучало надзвичайно обнадійливо як для шанувальників творчості цього режисера, так і для тих, кому припав до душі цей незвичайний роман. Адже варто лише погортати його сторінки з тими старовинними і страшними фотографіями, як відразу згадується атмосфера фільмів Бертона. І ось вже цей світ оживає перед нашими очима на великому екрані, несучи в чудове минуле, приховане від сторонніх очей...

Головний герой на тлі всіх цих дивних дітей виглядає цілком буденним і банальним, але хоробре серце робить Джейкоба не менш особливим. Ну і що, що він погано стріляє з лука і не такий крутий, як його дід у молодості. Зате ці замкнені у своїй часовій петлі діти дивляться на нього з захопленням і готові боротися поруч з ним навіть з найстрашнішими монстрами, які вже стукають у їх двері. Ейса Баттерфілд відмінно вписався в цю роль. Так, «Хлопчик в смугастій піжамі» зріс і продовжує підкорювати Голлівуд. Але найкраще він виглядає в дуеті з чарівною Еллою Пернелл, що втілює обдаровану Емму Блум, здатну літати і керувати повітрям. Разом вони показали одну з найбільш безневинних і зворушливих історій кохання на великому екрані в цьому році.

Найяскравішою героїнею цієї екранізації, зрозуміло, є міс Сапсан, особливо коли її втілює Єва Грін. Після її шикарної появи в бертонівських «Похмурих тінях» відразу стало зрозуміло, що ця актриса і цей режисер просто створені одне для одного, а після її чарівного виступу в «Будинку дивних дітей» я вже з нетерпінням чекаю третього спільного фільму. Грін тут дійсно нагадує турботливу птицю, яка своїми кігтиками видряпає очі будь-кому, хто наважиться загрожувати її дітям.

А раз вже за сюжетом є стільки дітей з незвичайними здібностями, то на них повинен полювати такий же незвичайний, але повністю з'їхавший з котушок лиходій. Їм виявляється Баррон, що побажав стати безсмертним. Вже багато років він разом зі своїми огидними друзями безуспішно намагається добути еліксир вічного життя з імбрін і звик, що перед ним та його невидимими монстрами здаються всі. Але він ще не зустрічав Джейкоба і дітей міс Сапсан. Ось вони вже точно навчать його хорошим манерам. Не можу сказати, що це просто одна з кращих ролей Семюела Л. Джексона, але безперечно одна з найвеселіших і дивніших (в хорошому сенсі цього слова) в його фільмографії.

І, на додаток, другопланові персонажі тут дісталися таким видатним британським акторам, як Джуді Денч, Руперт Еверетт, Кріс О’Дауд, Теренс Стемп, що є приємним бонусом для всіх шанувальників кінематографа туманного Альбіону.

Сумбурність початку фільму тут швидко компенсується стрімкою подорожжю в чарівний світ, який ніби знаходиться в кроці від нас. Нехай діти міс Сапсан і живуть в одному і тому ж дні багато десятиліть, але раз потрапивши в нього, вже не хочеться покидати це дуже дивне місце. Тут на вас чекає маса дивовижних, страшних, чудових і надихаючих відкриттів, в тому числі і прослизаючі натяки на минулі фільми Бертона: сцена з поїданням очей ніби взята з «Бітлджуса», а в саду міс Сапсан шукайте одне велике зелене відсилання до «Едварда руки-ножиці».

До речі, про «Едварда». В екранізації «Дому дивних дітей» виразно відчувається, що режисер надихався тут тією самою зворушливою своєю казкою, де дивний хлопчик зустрічає звичайну дівчинку з іншого світу і закохується в неї. Тільки тут ці хлопчик і дівчинка обидва дивні. І фільм лише виграє від цієї чарівної наївності і чистого почуття, які в свій час стали душею того шедевра з 1990-х. Хто знає, раптом когось з юного покоління це нове фентезі зможе підкорити так само.

Ця неймовірна подорож в створеному спільно світ Ріггза і Бертона пролітає на одному диханні, незважаючи на тривалість в дві години, і є одною з найкращих кінопригод цього року, прекрасно відволікаючи від дощової осінньої реальності і скрашуючи її божевільними чудесами.

Дивацтва бувають різні. І часом навіть за допомогою самих дивних з них можна захистити своїх близьких і дати відсіч жахливим монстрам, варто лише повірити в свої сили.

P.S. Не пропустіть камео самого Бертона в епізоді битви в парку розваг. Адже заглянути в гості до свого фільму – це для нього справжня рідкість.

«Аліса в Країні чудес» Тіма Бертона нехай і не стала одним з кращих фільмів цього видатного фантазера, але по всьому світу залучила в кінотеатри мільйони людей всіх віків, спраглих побачити божевілля Льюїса Керролла на великому екрані. Мільярд був зароблений, і сіквел замайорив на горизонті. Але чи зможе він конкурувати з божевільним оригіналом?

Вдосталь награвшись зі спецефектами і назнімавши на нудному зеленому фоні, Бертон вирішив залишитися в сіквелі в ролі продюсера, поступившись місцем Джеймсу Бобіну, який зняв повнометражних «Маппетів». Тепер він проводить нас через дзеркало в чарівний світ, де нам разом з Алісою належить пережити подорож у часі, яка має навчити кільком речам.

Повернувшись у свій світ, Аліса відчуває, що це не зовсім її місце, тому відчайдушно намагається знайти нові пригоди, ставши капітаном батьківського корабля. Дівчину, зрозуміло, ніхто не розуміє, всі постійно намагаються поставити її мрію на якір, тому вона, почувши голос давнього друга, відразу ж біжить у свій рідний казковий світ. Але там на неї чекає біда – хворий Капелюшник зовсім охлял, і рятувати його Аліса вирішує найнебезпечнішим і найзахоплюючим способом – подорожуючи в часі. Міа Васіковська дійсно Аліса, хоча часом вона аж занадто Аліса, тобто маленька дівчинка, якою героїня є у книгах Керролла. З одного боку вона відважна, готова кинути виклик чому завгодно і боротися з сексизмом і Червоною королевою, але з іншого її егоїзм, інфантильність і безвідповідальність часто розчаровують. Залишатися в душі дитиною, вірить в чудеса, і зберегти здатність мріяти – це прекрасно, але по дурості ризикувати всією Країною чудес і її жителями – це аж ніяк не так чарівно, як може здатися.

Повернення Божевільного капелюшника і Червоної і Білої королев у втіленні Джонні Деппа, Хелени Бонем Картер і Енн Хетеуей не могло не радувати, оскільки на їх персонажах в основному і тримався перший фільм. Ось тільки Депп, незважаючи на всі тонни гриму на його обличчі, з яким тут вже дуже переборщили, весь фільм виглядає дуже втомленим. Так, він грає хворого Капелюшника, але навіть коли Капелюшник знову стає на ноги (упс, спойлер, хоча, а ви чого очікували, адже це диснеївська казка!), він все одно ніби хворий і вже точно не готовий до шалених пригод з Алісою. Зате Картер і Хетеуей тут блищать в кожній сцені. Особливо Картер зі своєю гігантською головою і постійним бажанням рубати голови з плечей оточуючих.

На роль Часу Бобін покликав свого давнього друга Сашу Барона Коена, і той зайвий раз підтвердив, що трохи схиблені герої в шалених костюмах – це його коник.

В другорядних ролях у цій історії також можна помітити таких відомих британських акторів, як Ріс Іванс, Річард Армітедж і Ендрю Скотт. Поява останнього особливо порадує шанувальників «Шерлока», оскільки тут він така собі «легка версія» Моріарті.

В цілому, «Аліса в Задзеркаллі» – ще більш божевільне і навіжене фентезі, ніж його перша частина, що одночасно і добре, і втомлює. Таке відчуття, що спецефектів тут стало ще більше, і за ними практично неможливо розгледіти щось справжнє і щире. До того ж, якщо ви раптом очікуєте побачити екранізацію однойменної казки Керролла, то тут вас спіткає розчарування, оскільки творці намішали в цьому сіквелі все, що тільки можна і не можна, а від книги лишилися лише рідко спливаючі на екрані фрагменти. Але за всім цим фарсом Disney все одно не забуває нагадати прості істини про те, що сім'я у нас одна, що минуле змінити ми не можемо, зате можемо у нього хоч чогось навчитися, і що друзям потрібно вірити.

Аліса повернулася! І на цей раз, можливо, Країну чудес доведеться рятувати вже від неї.

P. S. В пам'ять про Алана Рікмана, який став чудовим блакитним метеликом, який заманює нас в нову пригоду, що очікує в Країні чудес.