Біографія Шона Коннері

Біографія Шона Коннері

Шон Коннері (справжнє ім'я: Томас) – народився 25.8.1930 в Единбурзі (Шотландія). Шон Коннері, син шофера й домогосподарки, ішов до своєї професії досить звивистим шляхом. Кинувши школу в 15 років, він служив на флоті, де став чемпіоном з боксу, після чого встиг побувати муляром, охоронцем, шофером, лакувальником трун, манекенником. Шон Коннері дебютував на провінційній сцені в 1951 році, після чого протягом декількох років грав найрізноманітніші ролі в репертуарних театрах. Дебют у кіно – 1956 р. у фільмі «Зворотної дороги немає». Однак лише з появою на екрані першої стрічки «бондовськой серії» – «Доктор Але» (1962), де він став у якості «секретного агента 007 на службі Її Величності», Шон Коннері став відомий усьому світу. Романи Ієна Флемінга з'явилися ще на початку 50-х років, однак лише через десять років продюсери Зальцман і Брокколі зацікавилися ними. Серед кандидатів на головну роль розглядались Девід Нейвін, Джеймс Стюарт, Джеймс Мейсон, Ричард Бертон. Вибір все-таки впав на Коннері. Крім необхідності скоротити бюджет картини, взявши менш відомого й тому не настільки «дорогого» актора, рішення продюсерів визначили й достоїнства майбутнього виконавця: м'якість і домірність рухів, звичайно рідкі в людей настільки високого зросту, мужність вигляду при деякій його сглаженності, шотландський акцент, оскільки він виводив персонажа зі стереотипів сприйняття англійських соціально пофарбованих діалектів, але в той же час зберігав загальне «британське звучання». Цей принцип «невизначеної визначеності» виявився в результаті головним у кіноперсоні Бонда. Будучи англійським джентльменом, герой Шона Коннері одночасно належить усім. Не він нав'язує себе глядачеві, а глядач вичитує з нього щось своє. Його енергійна й вольова особа ніколи не виражає сильних емоцій, герой безпристрасний і тому однаково пристосований до всіх ситуацій: від спокушання чергової дами до очікування неминучої загибелі. Ця відстороненність, з одного боку, давала привід говорити про садизм «агента із правом на вбивство», хоча справа, скоріше, у деперсоналізації Бонда, що робить його чистою функцією неймовірного, нелогічного сюжету, подібно героєві чарівної казки. З іншого боку, відстороненність вносить у фільм елемент вільної гри, що доходить до самопародії. З появою кожної чергової картини ці тенденції підсилюються. В оформленні все більше значення надається стилізації, технічні шпигунські пристосування стають постійним комічним прийомом, з'являються відверто гротескні супротивники героя, схожі на роботів або казкових монстрів, з'єднання рішучості й флегматичності у вигляді самого Джеймса Бонда перебільшується до стереотипу, що обіграє пародійно. Шон Коннері стає одним із найпопулярніших акторів десятиліття, зігравши з 1962 по 1971 рік у шести «бондівських» фільмах («З Росії з любов'ю», 1963; «Голдфінгер», 1964; «Кульова блискавка», 1965; «Живеш тільки двічі», 1967; «Діаманти вічні», 1971), поки, нарешті, з відразою не відмовився від цієї ролі. Одночасно він знімався в таких режисерів, як Хічкок, Люмет, Бурмен, Х'юстон. Однак «джеймс-бондовський міф» багато в чому визначив сприйняття актора глядачем й в інших ролях, будь то подібність або контраст. В «Марні» (1965) А. Хічкок використав його відсторонену холодноватість, а в міфе-антіутопії Д. Бурмена «Зардоз» (1974), навпроти, головну характеристику «унічтожителя» становлять зовнішні аксесуари чуттєвості у вигляді напівголого волосатого тіла. Згодом Коннері плавно міняє свій екранний імідж. Постарівши й погрузнівши, його персонажі несуть у собі тепер якусь утому сили, начебто марокканського шейха Райзулі («Вітер і лев», 1975) або Робін Гуда («Робін і Меріон» Р. Лестера, 1976). Ці втомлені носії сили часто «утеплюються», по сюжеті їм приділяється якась «батьківська», «учительська» і взагалі заступницька роль, не позбавлена, однак, своєрідного гумору («Горець», 1986; «Ім'я рози», 1986; «Недоторканні», 1987; «Індіана Джонс й останній хрестовий похід», 1989). У цій новій своїй іпостасі Коннері знову зустрівся з Бондом у новій версії свого старого фільму «Кульова блискавка», що вийшла під багатозначним для самого актора назвою «Ніколи не говори «ніколи», (1983). Про те, що «новий» Коннері одержав таке ж визнання, що й «старий», причому вже не чисто сенсаційне, коли «Доктора Але» називали «кращим поганим фільмом року», говорить премія Американської кіноакадемії за другорядну роль в «Недоторканних» Б. Де Палми, де він грає літнього поліцейського Мелоуна, старшого друга молодого борця із чиказькою мафією, у ролі якого виступив Кевін Костнер. Шон Коннері, підбадьорений власним фінансовим успіхом, пробував на початку 70-х років зайнятися продюсуванням, але без особливого результату. У ті ж роки розпався його шлюб з акторкою Діаною Силенто. Його син Джейсон також став актором. Друга дружина – Мішелін Коннері – цілком присвятила себе чоловіку.

Родина Шона Коннері

Батько

Джозеф Коннері – помер від раку в серпні 1972 року у віці шістдесяти дев'яти років

Мати

Юфемія Маклін –

Дружина

Дайен Чіленто – актриса; одружені з 6 грудня 1962 по 6 вересня 1973

Дружина

Мішелін Роквебрун – французька художниця; одружені з 6 травня 1975

Син

Джейсон Коннері – мати - Дайен Чіленто

Брат

Ніл Коннері –

Онук

Дешіел Куїнн – народився в 1997 році

Відносини Шона Коннері

Лінсі Де Пол

недовгі відносини