Рецензії, в яких згадується Стівен Спілберг

Уся увага цього літа дісталася кіноподії під назвою «Барбенгеймер», тобто стрічкам «Барбі» та «Оппенгеймер», проте головною кінопрем'єрою для шанувальників пригод та археології точно стала стрічка «Індіана Джонс і Реліквія долі», де знаменитий Гаррісон Форд востаннє втілив легендарного шукача пригод та професора археології доктора Індіану Джонса, який ніколи не сидить на місці. І цього разу його чекає зустріч не з іншопланетянами, як у попередньому фільмі, а з його давніми ворогами — нацистами, які знову хочуть здобути могутній артефакт, що допоможе змінити їм хід історії.

Ми всі дуже добре знаємо легендарну п'єсу Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» про трагічне кохання двох підлітків із ворогуючих сімей, і в 60-х роках минулого століття американці вигадали свою версію цієї історії під назвою «Вестсайдська історія». Цей масштабний мюзикл про кохання, ненависть, расизм, насильство та вуличні банди, чиї танцювальні номери розгортаються на вулицях бідного нью-йоркського району, моментально став класикою кіно та важливою частиною сучасної американської культури. Ніхто не ризикував його перезнімати. До сьогодні, коли через 60 років свою версію «Вестсайдської історії» світові представив сам Стівен Спілберг...

До початку світової пандемії коронавірусу та світового карантину, який на декілька місяців закрив кінотеатри практично у всіх країнах, військовий екшен «Грейхаунд: Битва за Атлантику» повинен був стати одним з перших блокбастерів літа, закликаючи глядачів до кінотеатрів епічною битвою в океані під проводом дворазового лауреата премії «Оскар» Тома Генкса. Але потім його прем'єра була перенесена на стримінгову платформу, і, як не дивно, цьому фільму там як раз і місце.

Рано чи пізно в житті кожного гангстера, якщо йому крупно пощастило, і він дожив до старості, настає такий момент, коли хочеться висповідатися комусь в своїх жахливих діяннях. І новий фільм Мартіна Скорсезе «Ірландець», головним героєм якого є найманий вбивця Френк «Ірландець» Ширан, показує саме такий випадок. У 1950-70-х роках Френк працював на клан Буфаліно, і на його совісті виявилося безліч вбивств, які так і не були доведені. І у фільмі Скорсезе він постає на наш з вами глядацький суд.

Десь в англійській глибинці розташовується ферма, де всім заправляє спритний бунтар баранчик Шон і його друзі-баранці, які люблять весело проводити час і ніколи не слухаються відповідального пса Бітцера. Одного разу в їхній хлів – і на їхні голови – звалюється нова пригода у вигляді маленької іншопланетянки, яка втратила свою літаючу тарілку і не може повернутися додому. Баранчик Шон відважно поспішає їй на допомогу, і так на світ з'являється мультфільм під назвою «Баранчик Шон: Фермагеддон».

У 2015 році перезапуск франшизи Стівена Спілберга «Світ Юрського періоду» знову повернув на великі екрани (і в моду) динозаврів, перевершивши за зборами всі супергеройські фільми, які в наш час вважаються вірним способом заробити мільярд доларів, і з розмахом продемонструвавши, як потрібно вдихати нове життя в культові історії. Він знову показав парк розваг з динозаврами на величезному острові, але вже з сучасної точки зору. А тепер настав час назавжди змінити світ, випустивши динозаврів на свободу в «Світі Юрського періоду 2»...

Стівен Спілберг є одним з найвпливовіших режисерів пригодницького жанру та жанру наукової фантастики нашого часу, на чиїх фільмах виросло вже не одне покоління мрійників. Включаючи письменника Ернеста Клайна, що створив популярний фантастичний роман «Першому гравцю приготуватися», який відкриває нові грані жанру. Книга стала бестселером, привернула увагу студії Warner Bros. і самого Спілберга, і він вирішив оживити на екрані чарівний світ віртуальної гри «Оазис», наповнений чудесами і небезпекою.

У 1971 році в історії преси США відбулася справжня революція: до рук репортерів The New York Times потрапили засекречені документи, в яких розповідалося про десятиліття приховування правди про В'єтнамську війну адміністраціями чотирьох американських президентів. Річард Ніксон, який тоді займав президентський пост, домігся, щоб федеральний суд після трьох статей заборонив їм публікувати документи, що залишилися, і тоді в гру вступила газета The Washington Post, для якої це був шанс вийти на національний рівень. Її бік подій і показує нова картина Стівена Спілберга «Секретне досьє».

Останньою гучною прем'єрою 2017 року є пригодницько-фентезійний екшен «Джуманджі: Поклик джунглів», і хоча дуже хотілося побачити, що ж приготував нам цього разу невтомний Двейн Джонсон, були великі сумніви щодо того, що з такого сіквела до класики вийде щось путнє. Але фільму всупереч скептицизму глядачів і критиків вдалося стати приємним передноворічним сюрпризом.

Где-то там, в нескольких огромных прыжках по горам и островам выше Великобритании находится волшебный мир великанов, которые в основном только то и делают, что спят весь день, а ночью похищают детишек, которыми любят полакомиться. Но один из них родился особенным – ростом ниже остальных, зато с огромным сердцем. По ночам он крадет не детей, а собирает разные человеческие сны, мастерски маскируясь от любопытных глаз. Хотя иногда он все-таки похищает непослушных юных созданий, которые не спят, а в ожидании чуда выглядывают в окно, и тогда их ожидает захватывающее приключение...

Мечта перенести на большой экран сказку Роальда Даля «Большой и добрый великан» появилась у Стивена Спилберга еще в 1990-х, но несмотря на то, что тогда уже было возможно оживлять на экране динозавров и целые галактики, снять реалистичные сцены с участием маленькой девочки и семиметрового великана было невыполнимым заданием, поэтому режиссеру и пришлось ждать, пока технологии догонят его фантазию. И вот, наконец, он отправляет нас в мир великанов, где главная героиня узнает, что среди них попадаются и сердечные вегетарианцы.

«- Не слазь с кровати, не подходи к окну, не заглядывай за занавеску...»

Повторяя себе это, маленькая сирота Софи делает все как раз наоборот, что раскрывает сидящую внутри ее жажду приключений и исследования неизведанного. Поэтому нет ничего удивительного в том, что именно эта любопытная Софи замечает на улицах родного Лондона великана, а он, узрев ее любопытство, похищает ее и уносит в свою страну. Простая и милая английская девочка Руби Барнхилл с задорной искоркой в глазах прекрасно справилась с этой ролью, поражая своей храбростью, верой в добро и в то, что за него стоит бороться. Как и стоит бороться с теми, кто похищает и ест детей, пусть какими бы большими они ни были.

Похищение детей – отнюдь не поступок хорошего великана, но этот герой оказывается таким одиноким и гонимым среди себе подобных, что сразу становится ясно – он не просто украл девочку, он украл себе маленького друга, с которым можно разделить радости своей скромной жизни и кому можно показать волшебный мир сновидений. Ведь жить одному и не меть возможности с кем-то поговорить о снах и чудесах должно быть так невыносимо. Большого и доброго великана, или как в украинском переводе его сокращенно прозвали ради смеха «ВДВ», тем не менее, можно упрекнуть в безрассудстве, ведь Софи в его мире угрожает опасность быть съеденной, но какие в жизни настоящие приключения без опасности?

Имя Марка Райлэнса прогремело в прошлом году на весь мир в частности благодаря Спилбергу, ведь именно роль в его «Мосте шпионов» принесла актеру охапку наград и, в их числе, «Оскар». В 1990-х роль Доброго великана мог сыграть Робин Уильямс, которого очень легко представить в этом образе, и он был бы в нем великолепен, но когда вы увидите здесь Райлэнса, то поймете, почему эта роль после смерти Уильямса перешла к нему. Эти огромные уши, добродушная улыбка и глаза, лучащиеся светом и добротой, покоряют с первых минут. Он озаряет собой каждую сцену, а его спутанный говор, порождающий новые чудные слова, постоянно вызывает улыбку и смех. Особенно колоритно звучат его фразочки в украинском дубляже.

Не зная заранее, что эту сказку снял Стивен Спилберг, практически невозможно догадаться, что ее режиссером стал создатель «Форреста Гампа» и «Списка Шиндлера». Но перед нами действительно творение Спилберга, что проявляется в  самом сюжете, где обычный человек отправляется навстречу приключениям, порой опасным, но все равно захватывающим, от которых легко может закружиться голова. И вместе с чисто диснеевской сказочностью и британским очарованием (как же радостно было увидеть на экране Лондон вместо поднадоевших американских пейзажей, встречающихся почти в каждом втором фильме) «Большой и добрый великан» оказывается смелой, несерьезной, заигрывающей со зрителями всех возрастов историей о настоящей дружбе двух одиноких сердец: маленькой девочки и очень милого великана.

Когда в лучах лунного света в ваше окно тянется гигантская рука великана – это может означать то, что впереди вас ожидают веселые приключения. Или то, что вас скоро съедят. Одно из двух.

Стати юридичним захисником радянського шпигуна в Америці 1960-х років означало опинитися ізгоєм, навіть якщо цю посаду на тебе звалили незалежно від твого бажання. Але Джеймс Донован, підписавшись на цю гру і бажаючи діяти в ім'я справедливості, пішов набагато далі своїх обов'язків адвоката, наважившись ступити на небезпечну стежку обміну полоненими, завдяки чому і увійшов в історію.

Довгоочікуване возз'єднання Стівена Спілберга і Тома Хенкса, чиїм останнім спільним кінофільмом був «Термінал», відбулося в цьому році в драматичному шпигунському трилері про Холодну війну, причому знятого за сценарієм Ітана і Джоела Коенів. Хенкс постає перед нами в образі юриста Джеймса Донована, реальної історичної особистості, що не за власним бажанням стає захисником одного з найбільш ненависних для американців людей – радянського шпигуна Рудольфа Абеля. Американський уряд вирішив показово судити його, щоб продемонструвати велич своєї системи правосуддя, і Донован повинен не осоромитися. Але ніхто не припускав, що так відбудеться народження одного з найвидатніших американських парламентерів, який допоможе повернути назад на батьківщину не одного полоненого американця.

Щось останнім часом Том Хенкс зачастив грати справжніх історичних особистостей («Капітан Філліпс», «Врятувати містера Бенкса»), зате як він це робить! Більше двох годин з легкістю спостерігаєш за його юристом, який перетворюється в перемовника з обміну полоненими. В його харизматичному виконанні Донован є розумною, наполегливою і стійкою людиною, певною мірою ідеалістом, який вірить у справедливість для кожного, незважаючи навіть на те, що ця людина може бути ворогом всієї його країни.

«- Ви не переживаєте?
- А що це дасть?»

Серед другорядних персонажів на передній план одразу ж виступає Рудольф Абель, радянський шпигун з великим талантом до живопису. За останній рік це вже друга поява англійського театрального актора Марка Райленса на великому екрані, і в «Мості шпигунів» він, нарешті, отримав гідний шанс розкритися і показати, на що здатний. Він тут повністю занурений в свого персонажа, який занурений в себе, і спостерігати за його витримкою і слухати його фрази, що викликають легку посмішку, одне задоволення.

З Америки потім в Союз, потім у Берлін... Фільм до останнього тримає в напрузі, незважаючи на неспішне оповідання. Спілберг зняв досить розумний драматичний трилер, де в очікуванні розв'язки спостерігаєш за «грою м'язами» представників ворогуючих сторін, кожна з яких намагається не бути викритими в блефі і розкрити блеф противника першої. Чим ближче до фіналу, тим виразніше хочеться якогось гучного виходу з нотками трагедії, і тут Спілберг дивує своєю раптовою сентиментальністю, мабуть, вирішуючи пощадити глядача. Як згадаєш, скільки було пролито сліз над іншими його історичними фільмами, то тут навіть якось трохи разочаровуешься, коли довгоочікуваний катарсис так і не настає. Але і в історії бувають не настільки жахливі сторінки.

Обидві сторони, США і СРСР, показані в «Мості шпигунів» не зовсім рівні, значною мірою фільм підносить не тільки конкретну людину, чиїм досягненням і присвячена ця історія, але й американську систему в цілому. Взяти хоча б те, як представники Союзу катували американця в полоні, а з іншого боку – радянський шпигун ніби взагалі нічого страшнішого допиту з пристрастю не пережив за ґратами в Америці. Хоча тут часом дістається і ЦРУ з їх небажанням зробити щось більше, ніж їм наказано, або звільнити когось ще при можливості. Загалом, американські кіноакадеміки і їх «Оскар» навряд чи обійдуть цей фільм стороною.

Дивишся на цю безпідставну ненависть один до одного, коли країни знаходяться в різних півкулях, але настільки одержимі досягненнями і промахами протилежного своєму світогляду, раз у раз проводиш паралелі з сьогоднішнім днем. У фільмі показані 1960-і, але при перегляді не раз ловиш себе на тому, що змінилися лише одяг, машини, будинки, всередині люди залишилися ті ж, і деякі вже встигли воскресити цю Холодну війну. Ніби історія нічого не означає, як і помилки, які ми в ній робимо.

Не дарма особливе місце у фільмі займає зведення Берлінської стіни, якому присвячена вся друга його частина, коли Донован виявляється саме в Німеччині, щоб здійснити обмін полоненими. Сам цей факт вельми красномовний: є потопаючі в паніці США і СРСР, які здалеку лякають і бояться один одного, і є така собі Німеччина, яка стала в ті післявоєнні роки їх перехрестям, де стріляють вже по-справжньому. Нічого не нагадує? Тому «Міст шпигунів» виявляється актуальною зараз як ніколи історією від дуету гігантів сучасного кінематографа Спілберга і Хенкса.

Будучи вірними слугами своєї країни, шпигуни також заслуговують справедливого правосуддя з боку ворога своєї батьківщини. Навіть у часи Холодної війни. Адже придуманий пропагандою ворог – теж людина, і у неї є права.