Рецензія на фільм «Тиха ніч»
Найдепресивніший апокаліпсис в історії кіно

Любов людства до фаталізму у мистецтві наприкінці 20 століття створила кіножанр фільм-катастрофа, де вся планета стикається з практично непереборними катастрофами всесвітніх масштабів у вигляді величезного метеорита, небезпечного вірусу, армії іншопланетян чи стихійного лиха. Здебільшого ці фільми знімають у жанрах бойовик/трилер/горор, але режисерка Камілль Гріффін вирішила приправити свій апокаліпсис чорною комедією, події якої розвиваються під час святкування Різдва в одному англійському особняку, що розташований у глибинці. Але ви навряд чи сміятиметеся під час перегляду її нового фільму «Тиха ніч», якщо, звичайно, взагалі ризикнете його подивитися, оскільки він майстерно вганяє в депресію.

Починається «Тиха ніч» цілком безтурботно – наскільки може бути безтурботною підготовка до святкування Різдва у колі друзів, які не дуже добре між собою ладнають. Але подружжя Нелл і Саймон, на ролі яких Гриффін покликала талановитих Кіру Найтлі та Меттью Гуда, намагаються тримати все під контролем. Ось тільки про який контроль може йти мова, якщо наступної ночі Англію накриє отруйна хмара, що отруює все та всіх на своєму шляху? Звичайно, про жодний. Оскільки окрім отруйного апокаліпсису, до якого призвела безвідповідальність людей перед природою та активне забруднення планети, над особняком, його господарями та гостями, серед яких є діти, нависає ще одна фатальна «хмара» – масовий суїцид, який у принципі суперечить людській природі. І цей сюжетний хід робить фільм Гріфін повною маячнею та навіть небезпечним для глядачів, особливо, якщо глядачі страждають на депресію. Тож не ведіться на «чорну комедію», під виглядом якої нам рекламують «Тиху ніч».

Ідея з чорною комедією могла б спрацювати, оскільки коли людям нема чого втрачати, вони охоче діляться своїми секретами та темними таємницями, особливо під впливом випитого за святковим столом алкоголю, але Гріффін не вдалося розповісти вустами героїв жодного особливо цікавого секрету. Під час цієї апокаліптичної вечірки навіть ніхто голосно й не посварився, хоча сюжет довгий час підбивав до цього. Та й масовий суїцид за участю дітей якось не сприяє викликанню усмішок. Цей сюжет взагалі нагадує безглузду трагедію, оскільки в реальному житті – і про це дуже важливо пам'ятати у наші скрутні часи – люди так просто не здаються. Навіть якщо уряд їм радить облишити надію і накласти на себе руки, оскільки «так простіше». Люди завжди борються за себе та своїх рідних, навіть якщо на горизонті з'являється щось настільки жахливе, як кислотна хмара з отрути. Єдине, чим можна хоч якось виправдати такий сюжетний хід, якщо припустити, що Гріффін таким чином вирішила показати «розпещеність» середнього класу, до якого належать всі персонажі «Тихої ночі». Але це теж неправдоподібно, оскільки середній клас хоча і звик до певного комфорту, все одно складається з трудяг, які не опускають руки. Швидше можна було б повірити, що так піти зі світу вирішили якісь надто багаті та розпещені представники «золотої молоді», яким усе завжди подавали на золотому блюдечку, і вони просто не уявляють життя у постапокаліптичному світі.

Разом з цим фільм «Тиха ніч» зібрав відмінний каст дорослих акторів, але найкращий актор цієї чорної трагедії – Роман Гріффін Девіс, який нещодавно підкорив серця глядачів в оскароносній сатирі Тайки Вайтіті «Кролик Джоджо» (обов'язково подивіться цей фільм, якщо ще не дивилися). Його герою Арту, сину Нелл та Саймона, дісталися найкращі діалоги, що й не дивно, оскільки режисерка Камілль Гріффін – його мама. Арт – єдиний, хто не бажає так просто здаватися і намагається знайти якийсь вихід із цієї жахливої ​​ситуації. Якби вчені й політики у світі «Тихої ночі» мали хоч половину характеру цього хлопчика, вони швидко знайшли б адекватний вихід і врятували б планету й людство. До речі, братів-близнюків Арта тут зіграли справжні брати-близнюки актора Гарді Гріффін Девіс та Джілбі Гріффін Девіс.

Якщо відкинути похмуру тему суїциду, «Тиха ніч» – це досить якісний та нестандартний фільм про Різдво (хоча свято тут далеко не головний герой), але він на два роки спізнився. Після двох років пандемії та стільках смертей, з якими ми зіткнулися, дуже складно дивитися історію про те, як люди збираються накласти на себе руки, оскільки в них начебто «немає іншого вибору». Навіть зараз, цієї хвилини, десятки тисяч людей у лікарнях відчайдушно борються за своє життя і не здаються. Так що я не можу рекомендувати до перегляду «Тиху ніч», особливо якщо ви недавно втратили друзів або близьких, а також категорично не рекомендую всім, хто зараз страждає від тривожності або депресії. Краще подивіться щось оптимістичніше, адже надія є завжди. Або подивіться якийсь фільм про зомбі-апокаліпсис – зомбі далеко не такі депресивні, як герої «Тихої ночі». І точно не дивіться цей фільм з дітьми, незважаючи на його святковий постер, який показує родину з дитиною. Тому що у фіналі режисерка зайшла занадто далеко – я ледве змусила себе додивитися до кінця і не уявляю, як це зможе додивитися будь-який глядач, у якого є діти. Це було надто жорстоко, навіть незважаючи на той сюжетний поворот в останні пару секунд фільму.

Як не дивно, але переважна більшість фільмів про апокаліпсиси далеко не сумні історії, навіть якщо в них за сюжетом гине практично все людство, адже головні герої завжди продовжують боротися, навіть коли здається, що надії вже зовсім немає. І там героям вдається подолати і смертельний вірус, і армії зомбі, і метеорит, що летить у бік Землі. Але «Тиха ніч» не схожа на жодний з тих апокаліптичних екшенів, до яких ми звикли. Єдиний фільм, з яким напрошується порівняння у цьому випадку, – це «Меланхолія» Ларса фон Трієра, де з подібним фаталізмом було показано весілля напередодні падіння на Землю планети Меланхолія. Але навіть у фон Трієра вдалося зняти не настільки депресивний і жорстокий фільм про кінець світу без масового самогубства і з вельми поетичним фіналом, тоді як Камілль Гріффін вирішила: «Шокувати, так шокувати на повну!» Так що якщо ви все-таки ризикнете подивитися «Тиху ніч», готуйтеся морально до того, що після перегляду терміново захочеться «заїсти» цю історію якоюсь сонячною комедією або ситкомом.

Бажаю вам у новому році не втрачати надію, як би важко та складно не було. І ніколи не опускати руки, як це зробили герої фільму «Тиха ніч». Цінуйте своє життя і життя всіх людей, цінуйте кожен гарний день і – що також важливо – цінуйте та бережіть нашу планету. Вона у нас одна, і саме завдяки ній ми живемо та дихаємо.