Рецензія на фільм «007: Не час помирати»
Деніел Крейг заслужив більшого

2 жовтня 2021,  00:32 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Коли вперше оголосили про те, що новим Джеймсом Бондом після Пірса Броснана буде блондин Деніел Крейг, навряд чи хтось припускав, що через 15 років він стане у глядачів мало не найулюбленішим агентом 007 (після Шона Коннері, звичайно, адже оригінального Бонда ніхто не перевершить). І ось шпигунська кар'єра Крейга підходить до кінця в його п'ятому фільмі Бондіани з символічною назвою «007: Не час помирати», біля керма якого став режисер культового 1 сезону серіалу «Справжній детектив» Кері Дзедзі Фукунага. Проте чи зміг він перевершити хітовий «Скайфолл», один з найкращих фільмів Бондіани всіх часів, і зняти гідне прощання з Бондом Крейга?

У кінці свого четвертого фільму, який називався «Спектр», нинішній Бонд ухвалив доленосне рішення – піти зі служби і нарешті пожити тихим і щасливим життям разом зі своєю новою коханою Мадлен Свонн. Але всі ми розуміємо, що фільм про те, як ця парочка живе собі спокійно на віллі десь в тропіках, подалі від Мі-6 і порятунку світу, був би вельми нудним, тому «пенсія» Бонда триває не так вже й довго. Лиходії не сплять, і коли у Мі-6 та ЦРУ з'являється загальний небезпечний ворог, в руках якого – дуже «непередбачуваний» сюжетний поворот – опиняється небезпечна зброя масового ураження, Бонду доведеться знову надягти свій стильний смокінг та сісти за кермо куленепробивного ретро-автомобіля. І по ходу справи справлятися зі справами сердечними, оскільки у Мадлен є один страшний секрет (не такий страшний, як ви подумали, але треба ж з чогось зробити драму)...

Фільм «Спектр» представив однойменну злочинницьку організацію на чолі з Крістофом Вальцем, але творці «Не час помирати» чомусь вирішили їх швидко списати з рахунків та віддати корону головного лиходія якомусь Сафіну, пов'язаному з коханою Бонда. Рамі Малек тут дуже далеко пішов від своєї оскароносної ролі Фредді Меркьюрі з «Богемної рапсодії», але його персонаж Люцифер Сафін не дуже далеко пішов від «типового бондіанівського лиходія». Так, у нього крута мантія і круте лігво в старому радянському хімзаводі на острові в океані (одна з найкращих локацій фільму), але в усьому іншому той же Сільва у виконанні Хав'єра Бардема в «Скайфоллі» – набагато більш продуманий лиходій з кращою мотивацією. А цей, схоже, сам не може визначитися, чи то хоче помститися, чи то одружитися з Мадлен, чи то просто заробити на продажу небезпечної зброї (як мільйони кінолиходіїв до нього), так що для лиходія ювілейного фільму Бондіани він не сильно оригінальний. І його маска була точно зайвою, оскільки усі ще з виходу першого трейлера знають, що під маскою ховається саме Сафін. При цьому тут для чогось є сцена, де ми нібито повинні з подивом дізнатися цей давно відомий факт.

Центральною сюжетною лінією «007: Не час помирати» символічно виступають любовні відносини Бонда з Мадлен, і з одного боку це правильно, оскільки Бонд Крейга – це більше не той бездушний бабій з низькою самооцінкою, який спить з ким попало, щоб самоствердитися, нинішній Бонд здатний кохати і бути щасливим, але сценаристи просто обожнюють змушувати його страждати. На початку ювілейного фільму наш герой згадує Веспер з «Казино Рояль», яку він так сильно кохав, і складно не помітити, що з Веспер у Бонда вийшла набагато більш гармонійна пара, ніж з Мадлен. Леа Сейду – прекрасна актриса, але незрозуміло навіщо режисер весь фільм змушував її грати свою роль так, ніби вона знаходиться в секунді від втрати свідомості. В результаті замість крутої, зрілої пари, що разом рятує світ, вийшла якась незріла «Ромео і Джульєтта». Їхні розставання і возз'єднання відчуваються не чимось логічним для цієї пари, а просто сюжетними поворотами, прописаними в сценарії. Та й з тією ж Ів Маніпенні у втіленні Наомі Гарріс у Бонда набагато більше хімії (варто тільки згадати ту сцену гоління небезпечною бритвою зі «Скайфоллу», одну з найбільш сексуальних сцен в історії кіно, де при цьому герої не роздягаються і не займаються сексом), ніж з Мадлен.

Вирішивши компенсувати мізогінії попередніх 20+ фільмів Бондіани, де жінки найчастіше є сексуальним об'єктом головного героя, яких частенько викрадають або навіть вбивають, сценаристи «007: Не час помирати» представляють Номі, спецагента Мі-6 з рівнем підготовки 007. І на цю роль дуже вдало покликали актрису Лашану Лінч, вона ж Марія Рамбо, льотчиця-винищувачка і найкраща подруга Капітана Марвел з всесвіту Marvel. Звичайно, вона – не новий Бонд, вона просто також гордо носить звання «агент 007», тобто є оперативним агентом «з ліцензією на вбивство», яких напевно в Мі-6 не так вже й мало, як нам показують на екрані. У Бонда та Номі вийшов класний тандем, але шкода, що нам спочатку показали, яка Номі крута, а потім тут же без причини її «злили», що призвело до жахливого і провального в сценарному та сюжетному планах фіналу. А не «злили» б її, то фінал був би набагато кращим, оскільки вона могла б допомогти Бонду (не буду спойлерити, але ви зрозумієте, про що я говорю, коли будете дивитися фільм).

І ще хочеться відзначити Палому, агента під прикриттям, яка допомагала Бонду на Кубі. Її приголомшливо зіграла Ана де Армас, яка нещодавно склала компанію Крейгу в хітовому детективі «Ножі наголо», а в «007: Не час помирати» вона показала, що ще й відмінно виглядає в образі екшен-героїні, здатної в вечірній сукні з найбільш відвертими (і найбільш незручними та нелогічними для бійки) вирізами укласти цілий загін найманців. Причому це всього через 3 тижні підготовки. Здається, Палома заслуговує на свій спін-офф (бажано у вигляді міні-серіалу про її шпигунські місії під прикриттям). І шкода, що у неї так мало екранного часу, адже вона відмінно розбавила місцями занадто драматичну і похмуру атмосферу даного фільму.

Оскільки фільм «007: Не час помирати» є не тільки фінальною пригодою Крейга в ролі Джеймса Бонда, але також і 25-м, тобто ювілейним, фільмом Бондіани, то він просто зобов'язаний цьому відповідати і бути одним з найкращих у франшизі, але після перегляду розумієш, що ті ж «Казино Рояль» і «Скайфолл» – на голову вищі. І це розчаровує. Майже так само, як дев'ятий епізод «Зоряних воєн» – обіцяють епічний фінал, а в результаті глядачі отримують посереднє кіно. Таке відчуття, що Бондіана себе давно вичерпала і останні 15 років трималася на плаву виключно завдяки харизмі та працьовитості Крейга, який і сам вже давно хотів піти, але його вмовили на п'ятий фільм великим чеком, та інших талановитих акторів, яких і в фінальній главі предостатньо. Але слабкий і передбачуваний сюжет вони все одно не рятують. Крейг і його Бонд безумовно заслужили більшого. Це ж не всесвіт DC, сценаристи могли б не писати дурниці, а придумати якусь подобу хепі-енду або хоча б натяку на нього. А так ніби весь фільм просто не має ніякого сенсу, краще б закінчили всі на «Спектрі». Там кінцівка була з більш глибоким посилом, коли Бонд відмовився вбивати лиходія, показавши, що він – більше, ніж просто машина для вбивств.

Останні декілька років всі активно обговорюють, хто ж з британських акторів стане новим Джеймсом Бондом, але це не головна дилема Бондіани. Талановитих британських акторів – дуже багато, і вони всі будуть шикарно виглядати, рятуючи світ в смокінгах і за кермом ретро-автомобілів, ось тільки після 25 фільмів, де сюжет і лиходії раз у раз повторюють самі себе, складно припустити, що тут можна ще показати. Ми всі сміємося з того, наскільки абсурдними стали сюжетні повороти в «Форсажах», але Він Дизель і компанія хоча б намагаються здивувати глядачів чимось божевільним (як польоти в космос), а тут з фільму в фільм все одне і те ж саме, по колу, з невеликими змінами. Так що важко уявити, як Бондіана продовжиться після Крейга.

Ще одним дуже показовим моментом, що підтверджує, наскільки посереднім виявився ювілейний фільм Бондіани стала реакція залу на прем'єрі. Зазвичай, коли дивишся класне і захоплююче кіно такого масштабу на прем'єрному показі, то зал аплодує (або дружно ридає) під час моментів, що вражають найбільше, як це було на фінальних «Гаррі Поттері», «Володарі перснів», «Месниках» або, наприклад, на «Персонажі», що вийшов у кіно цього літа, а ось «007: Не час помирати» зал дивився так тихо і спокійно, ніби половину часу глядачі взагалі спали. Та й на той фінал реакція у всього залу була якоюсь такою: «Ага, ясно, пішли додому». Сценаристи могли б постаратися трішки більше і придумати щось більш оригінальне. Заради Крейга. Хоча може він спеціально погодився на такий фінал, щоб остаточно обрубати кінці.

Звичайно, в «007: Не час помирати» є відмінно зняті епізоди з екшеном, які все-таки трохи пожвавили атмосферу всієї картини, що йде аж дві з половиною години, а от інші сцени можна було б і зовсім вирізати, і фільм би не тільки нічого від цього не втратив, а ще й став би динамічнішим і цікавішим. Але як би не старався Крейг, його актори-колеги, оператор Лінус Сандгрен зі своїми візуально шикарними кадрами, що гідні номінації на «Оскар», і Біллі Айліш з до мурашок зачаровуючою піснею-баладою «No Time To Die», що майже напевно візьме «Оскар», фільм в цілому практично не викликає ніяких емоцій, поки не доходить до самого фіналу. Фінал відверто розчаровує, як не крути. Це було з розряду: «Пливли, пливли, а біля берега феєрично втопилися». Так що піду поки передивлятися «Скайфолл», найкращий фільм Крейга в образі Бонда, щоб правильно попрощатися з його персонажем.

Спасибі, Деніел Крейг, за те, що був нашим Джеймсом Бондом останні 15 років і допоміг йому еволюціонувати в крутого та гідного героя, який має велике серце. Веспер би ним пишалася.

4947 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: