Увага! Деякі кінотеатри України поступово відновлюють свою роботу під час воєнного стану. Слідкуйте за афішою на нашому сайті. За бажанням та можливістю підтримуйте кінотеатри свого міста. Слава Україні!

Рецензія на фільм «На межі»
Правосуддя матері

14 лютого 2018,  00:51 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

На початку року на церемонії «Золотий глобус» німецька драматична картина «На межі» була визнана кращим іноземним фільмом, але «Оскар» вирішив обійти її стороною. Тим не менш, у своєму новому творінні один з провідних німецьких режисерів нашого часу Фатіх Акін торкнувся проблеми європейського суспільства, яку європейці, на відміну від Американської кіноакадемії, ігнорувати не повинні.

«На межі» розповідає трагічну історію однієї родини. Катя (Дайан Крюгер) і Нурі (Нуман Аджар) відразу представляються нам з усіма їх вадами – вони познайомилися, коли Катя в свої бурхливі студентські роки купувала у нього травичку. Потім за розповсюдження наркотиків Нурі відсидів термін, але їх любов, всупереч тому що батьки з обох сторін були проти цього союзу, виявилася такою сильною, що пара одружилася прямо у в'язниці. Коли Нурі вийшов на свободу, і у них з Катею з'явився син, з минулим покінчено, він вивчився і відкрив невелику контору в Гамбурзі. Історії такого кардинального перетворення – від наркодилера до корисного члена суспільства з роботою і родиною – напевно трапляються раз на мільйон. Але фільм Акіна не про те, як кинути злочинне життя, стати на правильний шлях і отримати свій хепі-енд.

У наш час Європа є не менш мультикультурною, ніж США, ставши новим домом і притулком для представників багатьох національностей та віросповідань. Але якщо про расизм у США ми чуємо у кіно досить часто, адже в кінотеатрах переважає американський продукт, то про расизм та інші нетерпимості в країнах ЄС фільми говорять рідко. Особливо про подібну ситуацію в Німеччині, яка останні десятиліття тільки тим і займається, що спокутує свої гріхи часів Другої світової війни, встановлюючи пам'ятники і виплачуючи компенсації жертвам Голокосту. Але Акін в картині «На межі» демонструє, що через 75 років на зміну нацистам прийшли неонацисти, і цю проблему не слід ігнорувати, якщо європейці хочуть жити в безпеці. 

Теракти різного роду в країнах Європи в останні роки трапляються досить часто, і в них страждають як жителі європейських країн, так і туристи, але у фільмі «На межі» Акін говорить не про масове вбивство з метою залякати і помститися, а про вбивство конкретної людини – Нурі – з метою просто вбити, знищити, тому що комусь не сподобалося те, що він – курд. Причому під час вибуху вмирає не тільки Нурі, а і їх з Катею маленький син. Але якщо це здається вам верхом жорстокості, ви дочекайтеся, коли на екрані розгорнеться судовий процес, який відпустить винних на свободу, змусивши головну героїню взяти правосуддя у свої руки.

Дайан Крюгер винесла весь цей важкий для своєї героїні фільм на своїх плечах, і хоча «Золотий глобус» і «Оскар» обходять її стороною як виконавицю головної ролі на користь американських чи британських актрис, та нагорода в Каннах дісталася їй абсолютно заслужено. У фільмі «На межі» Крюгер змушує страждати і боротись разом з собою, створюючи з глядачем міцний зв'язок, що не відпускає до самого фіналу.

Акін не обходить стороною і не згладжує проблеми сучасного європейського суспільства: з допомогою «На межі» він відкрито говорить про тероризм, расизм, наркотики і недоліки судової системи, яка відпускає вбивць назад у великий світ. Причому режисер показує це все в своїй рідній країні, не соромлячись представити її в невигідному для туристів і майбутніх іммігрантів світлі. Для нас, українців, Європа все ще оповита міфом красивого, гідного і справедливого життя, але «На межі» покаже і іншу її сторону, на яку ми любимо закривати очі. Фільм змушує задуматися про міфи, у які ми чомусь віримо, одягнувши рожеві окуляри, і реальність, де існує безліч проблем, на які небезпечно закривати очі. Адже тільки визнавши існування всіх цих проблем у будь-якому нинішньому суспільстві – і не важливо якої країни, – можна робити перший крок до їх вирішення. 

Так, кіно повинно розважати, відправляти нас у далекі галактики, смішити і надихати своїми історіями, але Акін нагадує нам, що кіно також є важливим інструментом, який дозволяє поглянути суспільству на себе з боку, заговорити або навіть закричати у весь голос про проблеми і недоліки системи, струсонути глядачів і змусити їх мислити не в пасивному, а в активному режимі.

«На межі» навряд чи захочеться переглядати, оскільки і перший раз цей фільм дивитися непросто, але він гідний вашої уваги і повинен бути побачений цей єдиний раз. Це безперечно одна з кращих кіноробіт Акіна і одна з кращих ролей – якщо не найкраща – у Крюгер.

Деколи кіно має не розважати й веселити, а викликати в міру негативні емоції і з розумом змушувати думати про те, про що не хочеться думати, з чим «На межі» справляється на відмінно.

3273 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: