Рецензія на фільм «Валл-І»
«Я закохався в цю дівчину не в один день, ні, набагато швидше!
За годину?! Ні, навіть це занадто довго! Що менше хвилини?» - «Секунда?»
«Ні, ще швидше!» - «Мить!»
«Так, от те, що я хотів сказати! Усього лише в одну мить!»
"Hello, Dolly!" 1969
В моєму уявленні, сучасний кінематограф розгорнув проти глядача масовані бойові дії, задіяв всю свою «важку артилерію», подібно роті кулеметників, неквапливо й безмірно цинічно розстрілює споконвічно миролюбно настроєних відвідувачів кінозалу. Фільми шквальним вогнем, подібно кулям, то зі свистом проносяться мимо, то врізаються в спинки сусідніх крісел, піднімаючи в повітря важку хмару пилу й бруду, то «самоліквідуються», так і не долетівши до глядача. Однак вони, рано або пізно, досягають своєї мети. Більша частина з них пробивають «м'які тканини», не зачіпаючи «життєво важливих органів», наносячи таку незначну «шкоду», що спогади про фільм зникають в тому сміттєвому пакеті, куди звалюєш всі наслідки свого перебування в кінотеатрі. Деякі, безумовно, міцно «засідають» всередині, але й такі «важкі поранення» згодом затягуються, залишаючи лише невеликі «шрами».
І тільки від найвлучніших стрільців, не обов'язково «крупнокаліберних», глядач одержує «кулю» точно в серце. Від таких влучень немає порятунку - практично не можна «увернутися», якщо тільки попередньо не начепивши «важкий бронежилет», витканий з поганого настрою й упереджень.
Бронебійна куля снайпера зі значним послужним списком Ендрю Стентона, яка шість довгих років чекала свого пострілу, з позначкою WALL•E на оболонці практично без промаху вразила й «рознесла» на дрібні друзки не один мільйон глядацьких сердець.
Напевно, вже досить лірики,... хоча ні, потрібно ж хоч раз дати волю почуттям, які переповняють, - адже саме вони змушують виражати свої емоції у величезній кількості рецензій і відгуків чималої кількості вдячних і не дуже кіноглядачів в усьому світі.
Безглуздо переказувати сюжет даної картини - багато хто й так його прекрасно знають, а ті, хто ще не встиг подивитися, - вже точно здогадуються! Тому хочу прокоментувати особливо гострі зауваження, знайдені мною у відгуках тих, хто поставився до фільму як до чергового пересічного проекту компанії, у якої й так все давно вже «на автоматі» - проста формула (розчулення телеглядачів + більш ніж значний бюджет = квінтесенція успіху).
Для анімаційної картини 180 мільйонів в «зеленій» валюті не просто великі гроші - величезні. Однак, як нас переконує час і просто досвід кіноглядацький: бюджет - не більш ніж примарна цифра, яку багато з вже заздалегідь провальних фільмів використовують у розпачливих спробах заманити «Буратіно» до себе на сеанс. WALL E не хвастається своїми фінансовими ресурсами, але фільму й зовсім нема чого їх приховувати! 3-D анімаційні фільми, особливо ті, що вражають глядача небувалою по красі графікою - це вкрай дорогі проекти, що вимагає колосальної кількості часу, сучасних технологій, майстерності й багатої фантазії художників, аніматорів і т.д. І не забудьте додати зовсім трохи чарівництва режисера, сценаристів і, звичайно ж, авторів музичного супроводу!
WALL•E «з'явився» ще в часи «Історії іграшок» - ідея про робота, єдине «живое» створіння з мікросхем і металу на всій знівеченій планеті-свалці, росла й міцніла в розумах своїх творців, поки, нарешті, не перетворилася в «прекрасного лебедя». Маленька історія про крихітних роботів і неймовірно велике й казкове Кохання, що просто не в змозі поміститися навіть в екрани величезних кінозалів, чарівним шляхом змушує серця кіноглядачів битися трішки повільніше, неквапливо змахувати сльозу, найчистішу з усіх - сльозу розчулення й радості, смутку й співпереживання. Уперше за свою багаторічну історію дідок-Pixar наважився створити історію, фундаментом якої стали вищі почуття й емоції, доступні тільки «людині розумній».
Чому ж анімаційна картина про кохання старого «касетника» і новенького «iPodа» змушує юнаків і дівчат, дядьок і тіток, навіть людей похилого віку повною мірою насолодитися таким величезним, приємним букетом усіляких емоцій? Якими темними або білими чарами єдиний у світі дитячий фільм, який найменше підходить дитині, зумів не залишити ні єдиного глядача байдужим?
Перш ніж спробувати відповісти на це питання - кілька слів про дублювання WALL•E і інших «тонкостях» картини.
Спеціально, щоб не бути голослівним, подивився фільм на російській, англійській і литовській мовах і котрого разу дійшов висновку - як все-таки багато залежить від якості «озвучки», підбора «правильних» голосів, здатності передати ті або інші почуття, емоційне навантаження за допомогою іншої мови! Не те, щоб наші майстри звуку погано впоралися зі своїм завданням - просто голоси головних героїв занадто часто звучать, нібито їх озвучували діти, і, як видно, дублювався фільм у стислий термін; конвеєр же не вміє чекати - нові фільми, нові замовлення - і так справ багато...
Наші вмільці приділили занадто велику увагу зміні іноземних написів на наближені до рідної російської мови (можливо й справді немає іншого аналога WALL•E, як Всесвітній Аннігілятор Ландшафтний Легкий Інтелектуальний, але, погодьтеся, вже від другого слова кидає в жар) і зовсім неуважно поставилися до того, як насправді повинні звучати деякі діалоги фільму. Беріть приклад з литовців - хоча фільми вони практично не перекладають - так пускають, із субтитрами, але вже якщо сядуть за свою апаратуру (це стосується винятково фільмів, споконвічно орієнтованих на дитячу аудиторію), то роблять свою справу з усією належною відповідальністю.
І ще! Що за дивна манера в буквальному сенсі пихати ті або інші слова в діалоги, на які в оригіналі немає навіть натяку? В даному фільмі на них і так деякий дефіцит, а тому кожний діалог, кожна фраза на рахунку. Доповнювати й «імпровізувати» у такому випадку - не доречно. Пара прикладів.
Чи логічно те, що ЄВА при першій зустрічі з головним героєм відразу почне репетувати «Хто такий - хто такий!», якщо потім їй буде потрібний час «настроїться» на мову, доступну для розуміння маленькому роботові?
Або ще один, грубий, на мій погляд. ЄВА за весь фільм показала свої знання всього в декількох простих словах і була вкрай здивована проханням капітана розповісти йому про Землю. Тоді якого Петросяна в самому кінці вилазить це саме, та ще в наказовому тоні «ВАЛЛ-І, прокинься!»? Якась дешева мелодрама виходить, справді. Невже без вас драматизму не вистачає?
Я зовсім не чіпляюся - просто переклад і, тим більше, «озвучка» - теж мистецтво, до якого не варто ставитися зневажливо.
Все ще впевнені, що фільм не вартий перегляду через те, що в картині вкрай мала кількість живого спілкування й діалогів, що головні герої наділені підозріло малим словниковим запасом, що вже зовсім не властиво сучасним анімаційним проектам «високого польоту»? Даремно...
З точністю навпаки! Так, герої WALL•E далеко не красномовні, однак тільки подивіться, як вони чудово передають весь спектр емоцій за допомогою зворушливих жестів, міміки й того, нехай убогого, набору мовних засобів, яким наділили їх творці. «ЄВА», «ВАЛЛ•И», «ПРОГРАМА»... «EVE», «WALL•E», «DIRECTIVE»... «EVA» «WALL•US», «PASKIRTIS» - не важливо на якій мові - головне, що намагалися донести до нас автори фільму - як за допомогою інтонації, різних емоцій, вкладених у кожне з наявних слів, можна передати все, абсолютно ВСЕ! Просто, а тому геніально, і без зайвих слів!
При всьому різноманітті наявних на сьогоднішній день технологій створити наполовину «німе» кіно й у той же час встигнути передати кіноглядачеві все «найнеобхідніше» і ще багато чого задати «додому»: осмислити, перетравити й гарненько задуматися - ось вона - справжня майстерність, у черговий раз продемонстрована нам командою Pixar!
Хто там казав про неоригінальний сюжет? Та невже... не може бути!? Майстри спостережливості, спритно помітили! А тоді таке питання: пригадайте, будь ласка, фільм з багатомільйонним бюджетом, припустимо, за останні п'ять-шість років, який би вражав глядача новизною ідей, відсутністю кліше , які міцно закріпилися в розумах сценаристів, і режисерів, тотальною оригінальністю сюжету й наявністю інших «примочок», які б виділяли цей фільм?… ну от і я теж...
Настав час визнати, що 90% кіно вже давно знято - а ті стрункі ряди, що марширують до нас зі знімальних площадок - якщо не рімейки, то вже точно похідні від знятих раніше фільмів. Нема чого з таких дрібниць дивуватися. Щось вийде вдало, щось повний Уве Болл...
Твердо переконаний в тому, що что WALL•E має всі права стати 91-им відсотком надбання світового кінематографа. Хоча б вже за те, що настільки оригінальної мультиплікації світ ще не бачив, і навряд чи ще коли-небудь побачить...
На мій погляд, сюжет фільму не тільки чудесна "love-story", але ще й одна величезна, зовсім несмішна сатира на все людство. Однак у першу чергу что WALL•E - це фільм-спроба американців «розкрити очі» обивателеві на сучасний стан речей у своїй країні. Зараз поясню.
«Приємно, що творці фільму взяли старий американський мюзикл за лейтмотив»... Товариші, ну що, ви, справді! Перед вами не просто мюзикл, а «Хеллоу, Доллі!» - навіть трохи більше, ніж «класика свого жанру». Це для нас із вами "Put on Your Sunday Clothes" та "It Only Takes a Moment" звучать не більш ніж милий саундтрек, вирваний з якоїсь старої американської музичної комедії, у той час як для американців від сорока й вище ці звуки викличуть із пам'яті зовсім інші образи...
Одна із кращих і найбільш видатних ролей великої викрадачки чоловічих серць Барбари Стрейзанд, незабутня гра й голоси Волтера Маттау й Майкла Кроуфорда, море іскрометного гумору, феєричних танців і т.д. Але найголовніше, що «повинні» були «реанімувати» пісні в розумах середньостатистичних американців, так це сюжет давно забутого мюзиклу.
В одному зі своїх інтерв'ю режисер WALL•E Ендрю Стентон зізнався, що вибрав саме ці дві пісні з «Хелло, Доллі!» для своєї картини, тому що вони як найкраще виражають ті почуття головного героя (особливо «It Only Takes a Moment»), які він просто не може передати нормальною, людською мовою. Адже музика для того й існує, щоб бути вище слів! Я ж вважаю, що за цим вибором стоїть щось куди більше.
Одне з відгалужень сюжету «Хелло, Доллі» полягає в тому, що якийсь Корнеліус Хекл (Майкл Кроуфорд), який пропрацював більшу частину свого свідомого життя в крамниці в безсердечного й старого скупердяя, підбиває свого напарника - зовсім ще юного Барнабі покинути робочі місця, закрити крамничку і зі свого закуткового містечка Йонкерса відправитися в Нью-Йорк - хоча б один вечір пожити «на всю котушку». Але вся ця небезпечна авантюра, яка загрожувала їм перспективою опинитися «на вулиці», мала одну головну мету - двоє друзів пообіцяли собі взагалі не повертатися у своє рідне місто, поки вони не поцілують дівчат.
Саме під цю пісню, «Put on Your Sunday Clothes», у якій Корнеліус і відкриває свій зухвалий план Барнабі, почнеться WALL•E. У голові відразу ж виникне образ Нью-Йорк кінця 19-ого століття - гарного й багатого міста, у якому життя так і б'є ключем.
Однак те, що бачить глядач, зовсім відрізняється від тієї милої картинки, яку навіває йому пісня: раніше квітуче «вогнище цивілізації» перетворилося в похмуре місто-примару, у якому вітряки, символи турботи про навколишнє середовище, стоять, доверху завалені сміттям; де «піраміди з кубиків техногенних відходів», дбайливо викладених маленькими роботами-прибиральниками, набагато вище найвищих хмарочосів, побудованих колись давним-давно рукою людини.
Нью-Йорк, представлений нам піксарівцями, - огидний пам'ятник тієї цивілізації, яка багато століть назад цинічно спотворила свою рідну планету, яка подарувала одного разу життя їй самій, і безвідповідально відправилася «відпочивати», наївно думаючи, що орда кволих роботів зі зворушливими очима-біноклями зможе раз і назавжди покінчити з «проблемою відходів, що так не вчасно утворилася».
І в усьому цьому хаосі ми зустрічаємо головного героя фільму, «Останнього з Могікан», єдиного робота-прибиральника типу WALL•E, який залишився «на ходу», що протягом уже скількох років безмовно кориться своїй «Програмі».
Рідко, коли фільми, не кажучи вже про мультфільми, починаються настільки сумно. Трагізм всієї ситуації полягає не тільки в тому, що на всій планеті робот уже давно в абсолютній самітності, а в тому, що робот є робот - він не здатний зрозуміти, що всі зусилля його і йому подібних, котрих він просто «пережив» - зовсім даремні - і навіть за сім століть відсутності людства на планеті, вона не стала чистіше ні на йоту. Проте, щоранку останній WALL•E покірно виходить на роботу, анітрошки не жахаючись своєї страшної долі - котити в гору камінь замість Сізіфа, який сам давним-давно залишив свій вічний пост і полетів разом з усіма...
Ніщо людське роботові, зрозуміло, не чуже - і цим WALL•E розчулює глядача вже на перших хвилинах фільму. У над міру допитливого робота своя власна система цінностей - він займає себе колекціонуванням людського мотлоху, який сподобався йому, у себе «вдома», на поличках, де колись стояли його побратими. Однак придивитеся - в «руках» WALL E і його майбутньої супутниці людські дрібнички вже далеко не мотлох: вони отримують «друге народження», новий зміст, який людина, по суті, так і не побачила...
А вечорами WALL•E, ховаючись вдома від моторошних піщаних бур, які розгулюють по місту, перетворюється в точно такого ж кіноглядача, як і ми з вами, і з непідробленим інтересом спостерігає за тим, як несумуюча Доллі Лібай (а йому взагалі невтямки - хто це) у компанії таких же несумуючих головних героїв весело співає й пританцьовує на шляху до поїзда, який відвезе всіх все в той же Нью-Йорк, назустріч пригодам, назустріч своєї долі. А маленький робот, зовсім не розуміючи навіщо, намагається мистецьки копіювати рухи акторів з давньої давнини - лише із цікавості.
Але отут плівка різко перескочить на найворушливіший момент мюзиклу - пісню "It Only Takes a Moment" - WALL•E же відразу під'їде до екрана iPodа, буде слухати уважніше найвдячливішого телеглядача й, найголовніше, з'єднає свої «ручки», точнісінько як та пара на екрані.
На цьому моменті поллються перші сльози. Пацаня подивиться на свою маму або тата і йому буде невтямки, від чого раптом його батьки раптом так «сильно засмутилися».
Ця пісня, яка у свій час «сильно засмутила» величезну кількість людей, цей настільки зворушливий момент, що тисячі маленьких вогників раптом пробіжать по всьому тілу - один із ключових моментів фільму.
У цей час Ендрю Стентон підніметься зі свого режисерського крісла й у буквальному сенсі плюне на всіх сучасних «ідолів», обожнених своєю рідною державою. Я вірю, що йому в душі дуже соромно за те, у що перетворився сьогодні американський народ. Із працьовитої, у своїй більшості, гордої людини, здатної творити справжні дива в культурі, науці й техніці, американець перетворився в напівписьменного монстра-споживача, від голови до ніг загорненого у свої «зірки й смуги».
Режисерові шкода й за те, що трапилося з його рідним кінематографом. Буквально кілька десятків років тому виспівувалися такі фільми, як той же самий «Хелло, Доллі!», де люди ризикували всім, що в них було, щоб хоча б раз просто по-ці-лу-ва-ти дівчину...коли закохані тільки тримаючись за руки, лише дивлячись один одному в очі були воістину найщасливішими на цій Землі...
Люди поступово забувають про ці чисті й світлі ідеали - наступає ера вульгарності, сортирного гумору, перекручувань, небаченої жорстокості й безмежного насильства. Подібно епідемії чуми вона швидко перекинулася й на інші континенти, швидко розрослася там потворною «раковою пухлиною». Деякі фільми як би суперничають один з одним: хто зробить «ефектніше» - «А от у мене тітка, уявляєш, сама собі щелепу вирве!» - «Це що-о-о! От у мене ножицями чоловічі геніталії відрізають! І люди мені гроші платити будуть, щоб на це подивитися».
Люди забули - WALL•E ні. Він не в змозі зрозуміти, чому й навіщо, але він буде брати приклад з людей, які жили сторіччя назад, тому що щиро вірить – вони ж все робили правильно.
Режисер знову повернеться на своє місце, посміхаючись так хитро-хитро, про себе думаючи: «А я ж ще тільки почав...».
Пройде ще зовсім небагато часу й на Землю раптом (700 років - як 7 днів, за які земля й була «створена») прилетить космічний корабель і «подарує» головному героєві, подібно біблійному Адаму, його ЄВУ, першу «жінку» на всій споганеній планеті через такий довгий час. Не випадково ж творці дали ЄВІ сферичну, навіть яйцеподібну форму - символ зародження нового життя, який шанувався ще в найдавніших культурах: персів, греків, римлян і єгиптян.
Згодом WALL•E і ЄВА обов'язково потоваришують, адже маленький робот побачив у цьому незвичайному створінні, у буквальному сенсі упалому з неба йому на голову, ту саму дівчину зі свого улюбленого мюзиклу. Він буде покірно прямувати за ЄВОЮ, куди б його не завела її «Програма», а потім відведе її у свій «краєзнавчий музей». І найголовніше, що зробить WALL•E - подарує своїй обраниці маленьку рослину, образ паростка того самого дерева пізнання добра й зла, що чудом вижило після того, як з його предком жорстоко розправилися люди, за невипадковою іронією засунутий у старий черевик, яким колись людина те саме дерево й стоптала.
Саме в одному з таких епізодів буде грати не яка-небудь ультрасучасна мелодія, а класика, знаменита на весь світ "La Vie Еn Rose" - один із кращих творів «посла джазової музики на нашій Землі» Луї Армстронга. Це ще один момент подумати про те, що було, і що ми спостерігаємо сьогодні.
Непідроблена щирість - головний атрибут взаємин головних героїв протягом усього фільму - першопричина того, що так бере глядача «за живе», ще не до кінця атрофоване. Та сама щирість, яку сучасний кінематограф проміняв на видовищність, той фантастичний талант виражати свої емоції за допомогою жестів і міміки, які були замінені на бездушні спецефекти. Для деяких WALL•E і ЄВА стали голосом з того самого «прекрасного далека».
ЄВА полетить, однак WALL•E, повністю порушивши свою «Програму», піде за нею, подібно своєму кумиру Корнеліусу Хеклу, ризикуючи ніколи вже більше не повернутися додому.
Вони пролетять через весь космос, так прекрасно й детально намальований піксарівськими чудотворцями. Єдине питання «ЯК?» застигне в голові вже на тому моменті, коли в наймиліших очах-об'єктивах маленького героя відіб'ється вся неосяжна наша з вами рідна галактика.
Вони покинуть «мертву» землю, а дія фільму тим часом переміститься на гігантський космічний корабель із гордою й пафосною назвою «Аксіома», де люди вже без малого на сім сторіч перебувають у п'ятирічній відпустці.
Кіноглядач жахається від того майбутнього, яке пророкують нам піксарівські жартівники-витівники. Глузування про «їжу в скляночці», «все без змін», «проблеми зайвої ваги», злі жарти такого роду як «Аксіома - ваш будиночок. BnL - ваш найкращий друг», розраховані винятково на «дорослу» аудиторію - усього лише доповнення до тої замальовки жахливого стану речей, який панує на кораблі.
Аксіома - мертвий корабель. Життя покинуло ці краї занадто давно, щоб людям знову самим відродити його. Люди поступово перетворилися в те, чого вони так сильно боялися: у таких же бездушних роботів, які всюди їх оточують; у всього лише безформне доповнення до механічних крісел, без яких вже не можливе їхнє існування.
На виснаженій Землі, мабуть, як хотів показати режисер, «жив» хоча б один WALL•E. На Аксіомі ж не живе ніхто.
Але головним героям ще треба буде пройти «лід, вогонь і мідні труби»: самі того не підозрюючи «відключити» на початку кілька роботів-споживачів, а потім і весь корабель від страшної «Матриці», яка цього разу стала його власним утвором; своїм прекрасним прикладом «перезавантажити» людство й знову навчити людей бути людьми.
Кохання між чоловіком і жінкою має своє логічне продовження. Це будинок, родина, діти, та й просто майбутнє роду людського. А ЄВА й WALL•E - дві «залізяки», дві машини різних моделей, та ще й із зовсім різними «Програмами» і функціями.
І, проте, наші маленькі герої своїми спільними зусиллями, надією й цілеспрямованістю, готовністю віддати життя за дорогу «серцю» істоту, роблять чудо! Роботи повернуть рід людський на батьківщину, подарують людству останній шанс все виправити, привести свою «майстерню» у порядок і вже цього разу спробувати жити з нею у взаєморозумінні й згоді. Адже немає ж нічого страшнішого, ніж життя, начисто позбавлене якого-небудь сенсу!
WALL•E і ЄВА, на перший погляд бездушні роботи, пізнали найпрекрасніше почуття, яке може виникнути, по ідеї, тільки між «живими» чоловіком і жінкою: кохати й бути коханими. Всупереч своїм програмним установкам вони з успіхом пройшли такий довгий і складний шлях, щоб відтепер назавжди бути разом, і, нарешті з'єднавши «ручки», довго так стояти, дивлячись один одному прямо в очі. І тоді, усього лише в одну мить від тієї маленької «іскри», як від непізнаного «комп'ютерного вірусу», намертво зависнуть всі раніше встановлені «Програми», перегорять всі до єдиної «мікросхеми», а «материнка» від «перевантаження» спалахне яскравим полум'ям, щоб уже ніколи більше не згаснути...
І нехай хоч хто-небудь спробує сказати, що це не те, справжнє, первородне Кохання, найчистіша й найсвітліша з усіх!
Не потрібно бути ворожкою, щоб побачити в майбутньому WALL•E у списку претендентів на «Оскара». І якщо навіть раптом він не одержить золоту статуетку за кращий анімаційний повнометражний фільм (що дуже навряд чи), то за кращу музику - напевно. Томас Ньюман, автор музики до анімаційного фільму, і Пітер Габріель зі своєю піснею "Down to Earth" - попрацювали на славу, великий їм за це уклін. Російському кіноглядачеві повезло подвійно - цього разу ніяка «мумія троля» не насмілилася взяти й споганити фінальні титри.
Продовження фільму не буде й не повинно бути. Фільм не закінчився «хеппі ендом», але в той же час він не закінчився трагічно. Він трохи недоговорений, тому що для отямленого від «забуття» людства історія тільки починається - і в цьому його «сила». Продовження не буде хоча б тому, що зовсім не в інтересах Pixar «ризикувати» і повторювати сумний досвід колись великого Шрека, який так некультурно, на очах у всіх опустився до рівня пересічного фільму-одноденки, у світлі останніх подій.
WALL•E не можна назвати кращим з того, що було знято за всю епоху повнометражних анімаційних фільмів, тільки тому, що йому просто нема з ким суперничати. Маленький робот «виїхав» занадто далеко від всіх інших представників свого жанру, «перелетів» на зовсім інший рівень.
Хочете добре посміятися й веселим піти з кінозалу? Вам - на Панду. Що, вже подивилися? Ну, тоді давайте трохи посидимо, почекаємо й стрункими рядами підемо на другий Мадагаскар! Обіцяю - буде весело, але не більше того.
А хочете побачити щось дійсно нове, ніжне й зворушливе, від душі посміятися, але, більшою мірою, над самим собою? Щось, що ви ніколи не розраховували побачити в комп'ютерній анімації? Хочете побачити, як «грі» пікселей починаєш вірити більше, ніж багатьом акторам сучасності? Бажаєте глянути на те, що можливо змусить вас змінитися, хоча б на кілька годин після сеансу? Якщо ваша відповідь - так - візьміть кохану людину за руку, і подивіться WALL•E...
Склалася думка, що вся колишня робота нашої улюбленої студії гігантів 3-D була довгою, напруженою увертюрою перед головним концертом. Але ось всі «інструменти» настроєні, кінопроектори «заряджені», Ендрю змахне своєю диригентською паличкою, завіса звалиться до ніг глядачів, згасне світло й в «темному царстві» нарешті почнеться кіно... Справжнє Кіно.
