Рецензія на фільм «Козирні тузи»

Мужньо догледів лихий фільм «Козирні тузи» (“Smokin Aces”) до кінця. Про що (огляд), треба сказати, не пошкодував. Фільм вийшов такий досить нічого собі. І навіть ідіотський Райан Рейнолдс там виглядав не сильно тупо. Але спочатку про все по черзі, так.

Першу половину фільму я наполегливо шукав у фільмі Денні Трехо. Тому що товариш Денні - він дуже своєрідний актор, дарма що кримінальник, і дивитися фільми з його участю (крім «Діти шпигунів») мені подобається. Найкраще він, на мій погляд, вийшов в «Деспераді», такий небагатослівний (персонаж не вимовив за весь фільм ні єдиного слова), але вкрай суворий дядько. Потім, щоправда, я перечитав уважно список акторів і зрозумів, що прийняв Енді Гарсія за Денні Трехо. Або навпаки. Це й немудро, імена ж латиноамериканські, всякий міг поплутати, навіть такий мега-професіонал по іспанцях як я. Після цього прийшло просвітління, і шукати Денні у фільмі я перестав. А став просто його дивитися. Фільм, а не Денні.

А фільм - це, як говориться, вам не це! Це серйозний закос під кращі зразки жанру психоделічного гангстерського бойовика з елементами драми. Ну, тобто приблизно як фільм «Револьвер» Гая Річі. Фільм «Револьвер» мені не сподобався, тому й від цих «Тузів» я теж нічого гарного не чекав. І, як показує практика, дарма.

Ну, не мори! - скаже над міру нетерплячий читець даного огляду. - Розповідай вже, що там, і як. Розповідаю. Є такий хлопчик в Америці - Бадді Ізраель. Це не країна, як могло здатися, а людина - картковий шулер. І кликуха в нього відповідна для такого ремесла - Тузи. Але шулер він дійсно талановитий, розумний, і це дуже подобається місцевій коза нострі, вони його буквально пестують і плекають. І от цей самий Бадді Тузи, трохи очманівши від власної значимості, приймається не зовсім за свою справу - замість того щоб мистецьки тасувати карти, він починає влаштовувати пограбування й стріляти по ні в чому не винним громадянам. Оскільки досвіду в таких заходах у товариша немає в принципі, ним починає інтенсивно займатися поліція. Як це сказав камрад Гоблін: «Навички стрілянини по людям з'являються тільки при стрілянині по людям. Навички стрілянини по людям, які відстрелюються з'являються при стрілянині по людям, яка відстрелюються, і ніяк інакше». І це вірно - не фіг пхатися туди, де ти ні чорта не розумієш.

Але зрештою, звідки Бадді Ізраїль міг знати думки Гобліна? Загалом, на нього виходять поліція й ФБР і роблять йому пропозицію, від якої він не може відмовитися: або на двадцять років у в'язницю, або активно співробітничати із правоохоронними органами. Сугубо добровільно, зрозуміла справа. Бадді погоджується на співробітництво й здає абсолютно всіх відомих йому людей, які працюють на італійську мафію в США.

Італійські товариші, в свою чергу, з несхваленням поставилися до цього демаршу Тузів. І тамтешній дон навіть трохи розсердився. «От так змію я пригрів на грудях!» - кричав, мабуть, він у серцях. А потім він підняв слухавку й призначив нагороду в мільйон доларів за серце цього пацюка Бадді.

Негайно відгукнулося багато серйозних найманих убивць. Вони стали в чергу в резиденції останнього дона, і пропонували свої послуги. Але дон, дарма що останній, не почув їхніх благань. «Хто перший встане, того й тапки» - був його вердикт. Що означало - робіть що хочете, але хто перший принесе мені серце цього гаденя, той і одержить гроші з гаманцем. Тобто гаманець із грошима.

І власне кажучи, приблизно відсотків вісімдесят фільму - це те, як кілька команд контрактових кілерів паралельно готуються до штурму готелю, в пентхаусі якого зарився боягузливий Бадді. І потім, зрозуміло, штурмують його.

Чесно кажучи, виглядає абсурдно, як якийсь дурний трешевий ужастик. Якісь дебільні брати Тремори в літакових окулярах і диких ірокезах, яких на гарматний постріл ніхто б не пустив до Віп-Готелю, переодягаються офіціантами. Лиховісний латиноамериканець зі стилетом у рукаві спочатку ходить по готелю як агент ФБР, а потім переодягається у форму служби безпеки готелю - і нікого це не турбує. У ліфті він навмисно повертається до справжнього агента ФБР спиною, щоб той уважно розглянув його пальці (відомо, що кілера можна впізнати тільки по пальцях). Дві дівки-лесбіянки винаходять зовсім тупий план - одна з них, переодягшись повією (там і переодягатися не потрібно було) змішається зі справжніми повіями, яких регулярно запрошує до себе Бадді, і замочить його, а інша буде її страхувати із протитанковою рушницею в сусідньому будинку. Але найкраще вийшов головний найманий вбивця - він як Фантомас уміє змінювати обличчя! О боже мій, це ж Фантомас! - кричить комісар Жюв у виконанні Луї де Фюнеса, і ми з готовністю качаємо головами - ні синок, це фантастика. От чесно сказати - більша частина фільму - чистий треш у виконанні якого-небудь Тарантіни. До того, щоб стати Тарантіною, режисерові Джо Карнахану не вистачає самої малості - таланту.

І без того не сильно осудний сюжет починає розвалюватися на шматки - одна з жертв братів Треморів весь фільм повзе за ними на обморожених ногах і наприкінці вганяє-таки кулю в тіло своєму ворогові. Охоронець Бадді й одна з лесбіянок розуміють, що вони народжені друг для друга. Кулі із протитанкової рушниці прошивають стіни й агентів ФБР, але ті, що залишилися ведуть ураганний вогонь по сусідньому будинку з помпових рушниць. Хитрий агент ФБР, одержавши десять куль в упор, ділиться секретами своєї країни із другом - теж агентом. І навіть моя улюблена бензопилка у руках одного психопата не грає призначеної їй ролі - так і залишається незрозумілою іграшкою, яка ричить.

І так проходить весь фільм. А наприкінці фільму, в останні десять хвилин там є такий хитрий фінт - і все стає зовсім не так, як здавалося раніше, а зовсім навпаки. Але мені й ций фінт теж не сподобався. Мені сподобалося те, що було потім - коли сумний Райан Рейнольдс одним рухом висмикнув обидва дрота, розрядив пістолет і сів дивитися на докторів, які метушаться з тієї сторони - це було здорово. Це мені сподобалося. І музика там грала зовсім звіряча (автор - Клінт Менселл). Відмінна сцена. От заради неї, власно, і варто подивитися цей фільм. А все інше - всі ці тузи, білібін, Бен Аффлек в епізодичній ролі - це все фігня.

Резюме: дуже дивний і нерівний фільм. Чи варто дивитися? Так.