Рецензія на фільм «Дежа вю»

«Дежа вю» - слово французьке. А фільм під цією назвою - американський. Як таке могло статися? Давайте дивитися уважно. І думати.

Режисер фільму Тоні Скотт - він досить заслужений камрад. Відомий нам такими гарними фільмами як «Топ Ган», «Справжнє кохання», «Ворог держави» і «Гнів». Також він відомий нам цим своїм нещодавнім фільмом. Цим фільмом, про який зараз і мова.

Виконавець головної ролі - він теж нам досить добре знайомий. Це Дензел Вашингтон, суворий і неговіркий негр, якого ми знаємо по “Bone Collector”, “Ricochet”, “Siege” і тому ж “Man on Fire”, де він працював разом з товаришем Скоттом. В епізодичних ролях були також помічені неабияк розжирнілий Вел Кілмер (ака один з Бетменів) і Джеймс Кевізел (ака Джизус Крайст з нетленки Гібсона).

Ось, тепер офіціоз дотриманий, пленарна частина засідання виконана. Переходимо до секційної частини, яка має в просторіччі непомітну назву «банкет». Тобто, починаємо розповідати про сюжет і ділитися сугубо особистою думкою. Є думка, для цього вже цілком відповідний час.

По місту Новий Орлеан пливе пасажирський пором. Тобто він пливе, зрозуміло, не по місту, а навпаки - по річці, на якій стоїть місто. А річка там, якщо не помиляюся, Міссісіпі. І от він, виходить, пливе. На борті, як ведеться, купа народу. Діти там, дорослі. Старі якісь. Хоча їм, здавалося б куди вже плисти? Лежати б собі в шезлонгу так згадувати висадження в Нормандії. Ні, їх понесло кудись через Міссісіпі. І, звичайно, на поромі ще купа команди, всі як один в один у білих сорочках і дурних шапочках. І жодного розумного кривавого сатрапа-комуняки, як на зло.

І раптом - бабах! - це пором злітає в повітря. А після зльоту, звичайно, тоне. Нороджений плавати, як відомо, літати не може. І разом з ним тоне ще практично все населення порома. Хоча воно породжено було зовсім для іншого.

Загалом, відбувається зухвалий теракт. Теракт, звичайно, потрібно розслідувати. Для розслідування вибуху висувається поліцейський Даг Карлінг, ака Дензел Вашингтон. У розслідуванні йому допомагає придуркуватого виду бородатий вчений і обгорілий труп екзотичної дівчини. А сама справа про теракт зі справи про теракт непомітно переростає в сай-фай бойовик з подорожами в часі й іншою хромованою фантастичною маячнею.

І закінчується все, звичайно, добре.

Ось картинка мені відверто сподобалася, дуже добре зроблено. Спосіб подачі теж нічого, де потрібно - камеру смикає, ковбасить і плющить, де потрібно - їздить плавно. От же ж гадські американці, як знімати навчилися, канальї! Ну там, звук, музика, це все теж є, а тому зупинятися на них ми не будемо. Гарні звук і музика, і досить про них.

Сюжет - ну, сюжет теж непоганий, засмиканий й побитий до неможливості, звичайно, усякими там «Назад у майбутнє», «Ефектом метелика» і іншими білябредберійними експериментами. Але однаково - нічого так. Нічого, так. Зроблено з розмахом, добротно, кілька нових фішок для смачності - типу погонею в сьогоденні за терористом з минулого, ну, цікаво.

Актори там... так, стараються. До камрада Вашингтона питань немає, відіграв на совість, заражав харизмою. Головний поганець Кевізел сподобався зовні, але не переконав мотивацією. Ну звільнили його з рядів ВМС, ну не оцінили його могутнього патріотизму – чи ні фіг собі причина для вибуху, ага?

Загалом, виходить такий собі дуже міцненький бойовик - видовищний, недурний, гарний, з належною мірою пафосу й цинізму. Прикольний фільм, так, дуже.

І не чіпляє нічим.

Дуже мене це здивувало. Довго думав, у чому причина. І от, начебто б додумався до потрібного слова. Те, що відбувається у фільмі - воно дуже іграшкове. Несправжнє. Зрозуміло, що фантастика, зрозуміло, що не сильно наукова, але однаково - дивиться якось занадто відчужено. І вся прописана в сценарії всемогутність мега-машини часу - воно на фіг не потрібно. Ну от який азарт вистежувати злочинця, якщо ми заздалегідь можемо засікти його в минулому, знайти, виявити, заслати попередження, або просто потрібних людей, щоб знешкодити негідника ДО здійснення злочину? Річ, звичайно, у господарстві корисна, машина ця, але з позиції видовищності вбиває весь драйв.

І ще вразили часом мега-діалоги. Враження, що їх адаптували з якогось коміксу, розтягши при цьому рази в три.

Екзампл:

- Ми бачимо цю жінку в минулому, і вона жива. Вона жива?

- Ми не знаємо.

- Вона жива?

- Ми не знаємо.

- Вона жива?!?

- Так, так, жива.

- Ми можемо її врятувати?

- Не знаємо.

- Можемо?

- Не знаємо.

- Можемо, я запитую?!?

- Так, можемо, можемо.

- Ми повинні послати їй попередження.

- Ні, це не можна.

- Ми повинні!

- Не можна.

- Ми повинні, я сказав!!!

- Добре, давайте пошлемо.

І так - пів-фільму. Я в принципі не проти ідіотських діалогів, але тут вони якось так переважають. Судячи з вираження дензеловога обличчя, він сам часом не сильно розумів, що казав.

Загалом, чесно скажу - фільм гарний, часом прикольний, але строго на один раз.