Рецензія на фільм «Парфумер: Історія одного вбивці»
Спіймав себе на думці, що щось у мене всі останні рецензії якісь добрі виходять. Пояснень тому може бути два. Або я сильно подобрів і розм'якнув, і тому хвалю все що під руку потрапляє. Але це малоймовірно, люди, довго й добре знаючі мене, кажуть, що навпаки - я останнім часом оборзів і озлився. Це цілком можливо, я й сам за собою подібне помічаю. Немає в мені християнської доброти й всепрощення, що, загалом, нітрохи не дивно. Звідки?
Друге пояснення більш правдоподібно - мені попадалися все більше гарні фільми. А на гарні фільми чого б і не написати гарну рецензію?
Загалом, двох думок тут бути не може - для розбивки цього порочного кола мені терміново було необхідно обхаяти який-небудь фільм. Найкраще поганий - його ганьбити простіше й приємніше. Найкраще відомий - це створює резонанс. Ну й, звичайно, потрібно напихати туди побільше несподіваних думок і словосполучень, які не відносяться до справи – пошукові системи тоді набагато швидше й краще знаходять наш сайт. Хе-хе-хе.
Загалом, подивився фільм «Парфумер», у надії, що він виявиться поганим. В основному, надіям моїм було не призначене збутися - фільм виявився дуже якісно зробленим. Тому почіпляюся по дрібницям, і вже з них, із дрібниць, ні однієї не впущу, не помилую. Із чого б?
Спочатку, як і радить безпрограшний рецепт дядька Реддера, наженемо спогадів і іншої ерудиції. Давно це було. Вчився я тоді в універі. І був у нас тоді такий предмет - літературознавство. Вела його злісна й весела тітка на ім'я Валентина Савеліївна. Вона майже як я була - ті ж якості в точності, тільки в мене їх більше виявилося. І то сказати - я ж був новим, поліпшеним поколінням. Отже, дуже вона любила всілякий пост-модернізм кінця двадцятого століття. Ну там Бегбедер різний, Кіарам Карсон, Робгрійє, та інші різні Мілораді Павічі зі своїми «Хазарськими словниками». Пелевін, знову ж. «Чапаєв і Порожнеча». І так далі. І от, серед іншого, задали нам прочитати товариша Патріка Зюскінда. Єврея, судячи з ім'я. А роман його називався «Парфумер».
Прочитав. Враження він на мене зробив не особливо сильне, все-таки дорослий був, і чітко розумів, що до чого, а описами розчленованих трупів мене було не здивувати, я це протягом десятка років без утоми хавав у Стівена Кінга. Не можна, однак, сказати, що роман мені не сподобався. Він був непоганим, з якісною мовою й простим сюжетом, що на тлі іншої постмодерністської лабуди дивилось ново й небувало. Загалом, прочитав і забув. А отут дивлюся - почали фільм за ним знімати. І не тільки почали, а вже й закінчили, он давно він іде вже в кінотеатрах. І навіть з'явився вже в поганих екранних копіях.
Ну, скільки я собі не казав, що не можна дивитися фільми в екранках - враження псувати, все-таки не можу стриматися, дивлюся, раз за разом. Доводиться іти на компроміс із совістю. А компроміси ці тим гарні, що на них іти легко й приємно. І нема кого винуватити у випадку невдачі. Загалом, подивився.
Прямо скажемо, бажання екранізувати роман єврея Зюскінда - воно трохи дивне. Адже про що говориться в романі? Головним чином, про запахи. Про їхній вплив на людей. Як показати вплив запахів у фільмі - ніяк незрозуміло. Можна, звичайно, змусити акторів до посиніння закочувати очі й бурмотати «Мама мія!» у кадрі, але глядачеві однаково залишиться ні фіга не ясно, що там відбулося в точності.
У романі, звичайно, ця проблема вирішується значно простіше - там написані літерки. І їх можна читати. А прочитавши - уявляти собі, на що був схожий той або інший запах. У загалі-то, читати книжки - це й у цілому набагато корисніше перегляду фільмів. Читання - воно, розумієте, розвиває. А фільми - трохи навпаки.
Ну та й добре. Запахи - це один бік питання. Хоча й головний. Як, скажіть, показати в кіно поширення запаху від головного героя, якщо його, запах, передати ніяк неможливо? Хтось намагався (начебто б в «Мінотаврі») показати хвилі запаху чисто візуально - такими собі прозорими коливаннями - але це однаково не вихід, і проблеми це ніяк не вирішує.
Інше питання, як підрозділ першого: відчого викинули із сюжету причину видатних здатностей головного героя? Ну, типу, відчого він так спритно розрізняв запахи? Звідки це в нього завелося таке, така чудова здатність? І сюди ж: чому практично ніде за весь фільм не показано, наскільки його ненавиділи всі навколишні? А відповідь тут проста - неможливо показати у фільмі одну характерну здатність цього нашого Жан-Батисту Гренуя - він не видавав взагалі ніякого запаху. У принципі. Люди це підсвідомо відчували, і переймалися до людини підозрою й ворожістю. Дійсно, що це таке? Всі, головне, пахнуть, а цей - ні. Чи не демон він? А часи тоді стояли неспокійні. Загалом, цієї потужної теми у фільмі теж ніяк не пролунало.
Ну й категорично не сподобалося обґрунтування всіх злочинів нашого нібито героя. Він, розумієте, випадково задушив свою першу дівчину. І тому він такий. А не задушив би, і все б обійшлося. Ну, так зклалися обставини, одним словом. Це дуже гарне пояснення, дуже зручне. Це як найпопулярніше пояснення при розлученні: «Не зійшлися характерами». Ні щоб сказати: «Так, я, дура така, замість того, щоб день і ніч працювати, сиджу вдома, гризу чоловіка на предмет грошей на нову шубу». «А я, козел старий, теж ні фіга не працюю, а лежу на дивані, жеру пиво й дивлюся футбол, так ще свіженьких баб на роботі трахкаю». Ні, замість цього - «Не зійшлися характерами». Зручно, так. От і у фільмі приблизно так само. Він, мов, ні в чому не винуватий. Він адже теж людина, та ще геніальна до того. Ну, убив там когось, але адже не всіх же! Не всіх. Усього-то дванадцять чоловік. Така дрібниця.
Цей момент мені теж виявився геть-чисто неясний. Розуміти його рішуче відмовляюся.
А в іншому - так, фільм удався. Режисер Том Тиквер - а ми знаємо й любимо його за фільм «Біжи, Лола, біжи» - він поганого не зробить і косяка не споре. От і цей фільм - зроблений якісно й майстерно. Операторські наїзди й могутня мушка, звірячий звук і колоритні акторські роботи (Бен Вішоу в ролі Гренуя й Дастін Хоффман у ролі Бальдіні мені особливо сподобалися, дуже добре вийшли, особливо Гренуй - така мерзота липка!) - загалом, у принципі, зроблено все на міцну п'ятірку.
Якщо, звичайно, не вважати вищевказаних принципових причіпок. Так, і ще - не рекомендується до перегляду особам, що не досягли вісімнадцяти років. Багато розчленування, білого слизу, трупів і відвертого знущання над усім. Що, звичайно, приємно. На Заході фільм одержав рейтинг “R” - for aberrant behavior involving nudity, violence, sexuality, and disturbing images.
Ну й все, начебто б. Вибирайте з розумом. Щоб потім не довелося довго жалкувати.
