Редактор літературних шедеврів
Зосереджений чоловік в капелюсі, що сидить у поїзді навпроти вас. Він пробігає очима рядок за рядком чергового рукопису, який опинився на його робочому столі, тримаючи напоготові червоний олівець, готовий безжально викреслювати цілі абзаци тексту. Він – Макс Перкінс, редактор видавничого дому Charles Scribner's Sons, що в Нью-Йорку. І в його руках – майбутній бестселер, який вийшов з-під пера Томаса Вулфа, для якого Перкінс незабаром стане кращим другом...
Вирішивши перекочувати на великий екран, британський театральний режисер Майкл Грандадж волів свою першу кінокартину присвятити людині, про яку мало хто чув, але завдяки якій у світ вийшли такі літературні шедеври, як «Великий Гетсбі» Френсіса Скотта Фіцджеральда і «Прощавай, зброє!» Ернеста Хемінгуея. Грунтуючись на сценарії Джона Логана, вже тричі номінованого на «Оскар», Грандадж розкриває перед нами цього таємничого Макса Перкінса крізь призму його дружби з письменником Томасом Вулфом, яка вплинула не тільки на життя обох, але і залишила значний слід у літературному світі.
Вибрати на роль Макса Перкінса Коліна Ферта було безпрограшним варіантом, оскільки в початковому епізоді, де він повністю занурений в рукопис їде з роботи додому – тут не можна відірвати від нього очей. І не має значення, що Перкінс був американцем, а Ферт – британець. Він може зіграти і короля, і шпигуна, і редактора, що вже не раз довів. Тим не менш, в образі літературного редактора він по-новому прекрасний.
Спершу нас знайомлять з Перкінсом, а потім в кадр, в його життя і в наші серця вривається нестримний красномовний вихор на ім'я Томас Вулф. Такого дикого Джуда Лоу ви ще не бачили! Його гра і зробила цей фільм. Без нього «Геній», просто не зміг би існувати, і це відчувається в кожній сцені. Можна нескінченно милуватися задумливим Фертом або стервозною і запальною Ніколь Кідман, але саме Лоу – душа цієї історії. Він – Томас Вулф. Він вивертає перед вами душу і показує новий світ, повний пригод і пристрасті, без яких він просто не може дихати. Він божевільний, він геній, він негідник, він талант, він здатний тисячами слів описувати любов свого героя до дівчини і не помічати, як поруч знаходиться жінка, яка дуже його любить. Якщо Лоу не отримає за цю роль хоча б номінацію на «Оскар», то світ зовсім несправедливий.
Трагедію вільної душі Вулфа, що метається з боку в бік, підкреслюють його відносини з костюмером Алін Бернштайн. Зовні вони не дуже схожі з зігравшою її в «Генії» Ніколь Кідман, але Кідман гостро вдалося передати це почуття всепоглинаючого нерозділеного кохання, від якого страждає її героїня. Вона дала Вулфу все, але, будучи зануреним у свій письменницький успіх і намагаючись зробити наступний роман на рівні попереднього, він просто забуває її, викреслюючи з життя. Їх фінальна сцена пробирає до мурашок.
Разом з Вулфом в даній кінокартині знаходиться місце ще двом видатним письменникам того часу, з якими працював Перкінс – тим самим Френсісу Скотту Фітцджеральду і Ернесту Хемінгуею. Втілити цих двох титанів літератури довірили тут Гаю Пірсу і Домініку Весту, і нехай у них всього декілька сцен в порівнянні з ескападами Вулфа і Перкінса, але кожен з них чудово зумів передати свого легендарного письменника. Поки я не побачила Веста в образі Хемінгуея в «Генії», їх було складно уявити одним цілим. Але тут цей письменник саме такий, яким тільки його собі можна уявити в його кращі роки.
Кінематографічний дебют Грандаджа вийшов дуже сильним, і його «Геній» тримає в напрузі до самого фіналу, розкриваючи велике і нице геніїв, якими є головні герої цієї історії. Те, як вони тут грають зі словами, здатне закрутити голову, зачарувати, полонити і породити сильне бажання впитися руками і очима в кожен том, про який тут згадується, і не важливо – чи читали ви вже ці твори чи ні.
«Геній» знято з великою любов'ю до літературної справи загалом і до всіх письменників, з якими працював Перкінс зокрема, але найбільше – до цього безумця Вулфа. Яким би деколи негідником він не був, скільки б сердець не розбив, він був великим письменником і цього у нього нікому не відняти.
За кожним великим письменником стоїть великий редактор, який, залишаючись в тіні, трансформує рукописні опуси в ті настільні романи, відірватися від яких потім не може вже не перше покоління.
