Так склалося, що моє дитинство прийшлося на вісімдесяті. Саме на час, коли залізна завіса навколо нашої країни була зруйнована, і всередину бурою понеслася, верещачи й улюлюкаючи, усіляка популярна західна продукція. І серед неї – куди вже тут дінешся – був і бетменський франчайз. Тобто це я вже потім дізнався, що він називається франчайзом. А тоді ми просто люто збирали всілякі постери, жуйки, фігурки й наклейки, зображуючі Людину-Кажана та його друзяк.
Варто помітити, однак, що Бетмен моїм улюбленим супергероєм ніколи не був. На місці зразків для наслідування міцно сиділи Арнольд, Дольф Лундгрен і Ван Дамм. Саму ж бетменську «франшизу» я тоді розглядав з подивом, змішаним з гидливістю – Готем-Сіті здавався мені (і продовжує здаватися) якимсь чудовим звіринцем, населеним негуманоїдними фріками. Якась людина-пінгвін, людина-холодильник, жінка-кішка, Дволикий, Джокер…Плюс сам Бетмен і його кохана дружина Робін (до речі, він ні фіга не Робін насправді, його звати Малинівка) в педерастичній зеленій напівмасці.
Даний абзац був написаний для того, щоб стало ясно: до бетмановської серії я ставлюся без яких-небудь придихів. Захвату в мене не викликав ні старий бертонівський фільм с Джеком Николсоном, і новий фільм із Крістіаном Бейлом – теж не викликав. Скажу страшне – «Бетмен і Робін» 1994 року з лисим Шварцем у ролі пересувного холодильника вразив украй мало. Ну, нічого не можу поробити.
Але так, загалом, навіть краще. Тому що я на даний фільм, про який, нарешті, збираюся почати писати – про «Темного лицаря» - можу дивитися об’єктивно, без сліз захвату, які застеляють очі. На відміну від затятих фанатів, які в перші ж дні після виходу піднесли фільм на перше місце з 250 кращих фільмів всіх часів і народів за версією IMDb.com. Потім їх, щоправда, трохи попустило, і фільм з'їхав на ганебне третє місце, але суті це не міняє. Фанатизм – взагалі справа негарна. Він ніколи не окупається.
Отож, як відомо найбільш добре інформованим камрадам, сюжет фільму продовжує події «Бетмена: Початок»,який, як пам'ятають ті ж камради, є приквелом до всієї серії. «Темний лицар», таким чином, являє собою сиквел приквела. Випадок досить нечастий.
Сюжетний заміс досить нескладний: ледь випробувавши стильну чорну збрую супергероя, Бетмену (широко невідомому як мільярдер Брюс Вейн (Крістіан Бейл))набридає творити добро по всій землі, іншим на благо, собі на моральне задоволення. Не тішить його більше наведення справедливості в окремо взятому Готемі. Він має намір вийти на свою бетмен-пенсію й влаштуватися працювати прем'єр-міністром Росії. Але будь-якому прем'єрові потрібний – хто? – правильно, спадкоємець. У якості такого Брюска серйозно розглядає окружного прокурора на ім'я Харві Дент (Аарон Екхарт).
Згаданий Харві – досить серйозний камрад. Він рубається з бандитами не на життя, а на смерть, безжалісно запроторює їх на гігантські строки у в'язниці, і взагалі не прокурор, а фактично гігант й запекла людина. Крім того, він ще й в особистому плані досить приємний. Але чи досить цих прекрасних якостей для того, щоб забороти зло й мерзенність на вулицях Готема? На цей рахунок Бетмена гризуть нежартівливі сумніви, особливо з огляду на той факт, що на ці самі вулиці вийшов новий хардкорний маніяк на ім'я – так, ви зовсім праві – Джокер.
Загалом, сюжетний розвиток в ідеалі обертається навколо протистояння Бетмен-Джокер, де за Бетмена горою стоїть поліція, прокуратура та інші гідні люди із чистими серцями й совістю, а в тіні Джокера ховається міжнародна мафія, з руками по лікоть у крові й динаміті. Але це тільки в ідеалі, тому що на практиці там виходить повна чехарда й тотальна війна, і всі воюють із усіма – чисто чемпіонат. Але наприкінці так – наприкінці Бетмен таки зійдеться в нечесному бої із психопатом-Джокером. І навіть переможе його за рахунком.
Я вам так скажу: фільм сам по собі гарний. Майже нічого видатного, але те, що є – зроблено дуже добротно. На міцну четвірку. Погоні, вибухи, трюки, весь цей телефонний хайтек – все дуже красиво й смачно. Затягнуто, звичайно, місцями – з найбільш опукло затягнутих епізодів виділяється сцена із двома поромами, для чого вона взагалі у фільмі, зрозуміти не вийшло. Через це фільм триває майже дві з половиною години. З них хвилин сорок можна сміливо викинути.
Серйозно напружує також відсутність фокуса на головному герої. Він тут, таке враження, і не головний зовсім. Тому що який же він головний, якщо він нічого не робить? Всі його дії – це до речі дуже цікаво за фільмом відслідковувати – є оборонними, і всього-на-всього відповідають на кроки, зроблені Джокером. Тим часом, захисні дії є економічно й енергетично невигідними, і завжди ведуть до програшу. Це вам будь-який стратег скаже.
Така поведінка Бетмена дуже засмучує. Та його й показують у фільмі від сили хвилин тридцять. А кого показують весь інший час? Показують детектива Гордона (Гері Олдман) (яку роль він тут грає – не зрозуміти), показують непростий любовний трикутник (Бетмен – його колишня дівчина – її новий хахаль Харві Дент), показують дворецького Бетмена, техпідтримку Бетмена, комісара Готема, мера Готема, мафію Готема…а самого Бетмена показують дуже мало. І це дуже дивно для двох-з-половиною-годинного фільму.
Але! Є в цьому й світлій бік (якщо можна в цьому випадку його так назвати). Якщо фільм не загорнутий навколо Бетмена, він повинен загорнутися навколо когось іншого. У цьому випадку – навколо головного лиходія фільму на ім'я Джокер (Хіт Леджер).
От ця роль, я вважаю, єдина у всьому фільмі, зіграна просто геніально. Джокер у виконанні Леджера вийшов з одного боку мерзенним донезмоги, з іншого боку – якимсь магнетично притягальним. Незважаючи на всю коміксову підкладку й навмисну дерев’яність персонажів, вийшов він до очманіння реальним. Лякаюче реальним, я б сказав. Це от саме той божевільний із бритвою в руці, про якого у свій час писав Арсеній Тарковський. Образ відтворений до дрібних, мікроскопічних подробиць – починаючи від характерної сутулості й до манери розмовляти й рухатися. Монологи Джокера я взагалі слухав по декілька разів – настільки разюче це зроблено. В оригіналі, саме собою, при дубляжі неабияка частина його нездорового, хворобливого шарму пропала.
Відмінна, практично шедевральна роль. Шкода, що цей актор нам більше нічого не покаже.
І от якось так виходить, що фільм вийшов зовсім не про Бетмена. І не про боротьбу Добра зі Злом. І не про засоби, які припустимі в цій боротьбі. Фільм вийшов про злого, іронічного, божевільного, але генія. Саме так його потрібно розглядати. І не дарма в назві фільму немає ні слова про Бетмена. Він тут не головний.
Узагальнюю: як фільм про Брюса Вейна – добротно, але затягнуто. Як фільм про Джокер – теж затягнуто, але неймовірно талановито. Дивитися його потрібно тільки через Леджера. Інші – так, другий сорт не брак.
В цілому рекомендую.
