Новини про фільмОбитель зла 3: Вимирання (2007)

Десять років тому на екрани вийшли «Трансформери», «Гаррі Поттер і орден Фенікса» і «Спокута». Які ще з їх одноліток нам запам'яталися?

Бажання подивитися цей фільм зародилося давненько десь на рівні підсвідомості. Перша частина у свій час сильно сподобалася. Друга, на жаль, ні. Але, у будь-якому разі, був непідроблений інтерес до третьої.

У першу чергу, хотілося б відзначити неприкритий ідіотизм сценарію. Пол Андерсон вклав у вуста персонажів абсолютно безбарвні, невиразні слова. Діалоги в стилі вкрай змістонасичених реплік Шварценеггера з "Термінатора-2". Ще два симптоми, ха якими можна ставити сумний діагноз,― це абсурдна кінцівка й гротескний мутант із гумовими пальцями. Правда, на його створення пішло трохи менше "здорових" думок з ідіотського запасу сценариста, ніж на злого дядька з базукою із другої частини. У цьому випадку маю на увазі ще й світлу голівоньку сценариста оригінальної гри, тому що монстри взяті саме звідти.

Завдяки праці Пола Андерсона неможливо виділити із загальної маси жодного персонажа (навіть Одед Фер у ролі бойовитого Карлоса не припав до душі), за винятком Еліс, яка є обличчям фільму. Можна відзначити, хіба що, доктора Айзека, якого зробили моторошною бякою, дотримуючись старих канонів фільмобудування. Товариш Айзек, ясний перець, жахливо розумна й жорстока людина, яка холоднокровно переслідує свої божевільні цілі й діє з тільки йому відомих мотивів. Спочатку ним рухає, здавалося б, бажання врятувати світ, але до кінця фільму його огидна душа знаходить дзеркальне відображення в його фізичному вигляді. Тобто, розумний професор повинен бути або божевільним, або втіленням зла з відблисками пекельного полум'я в очах.

Є ще деякі догматичні елементи. Наприклад, товариш веселий афроамериканець. Скільки вже було таких поранених, які підло приховують свою вкушеність, і які наражали, тим самим, на небезпеку товаришів по зброї.

Що стосується чудової кінцівки, то, як мені здається, Андерсон щось не те курив, задумавши клонувати Еліс разів так шістдесят. Якщо буде продовження, доведеться їх усіх, чисто випадково природно, спалити або підсковзнути по черзі на банановій шкірці. А то ми одержимо, перепрошую, агента Сміта в спідниці, а так вставити не може навіть товариша Андерсона.

Не хотілося б сказати щось зайве стосовно сценариста. Ажде все-таки є й позитивні моменти. Мені, наприклад, вельми сподобалася сцена з косячком, який Карлос знайшов одного чудового разу. Нехай момент був невідповідним, або навпаки, але вийшло дуже красиво і майже зворушливо. Так і хотілося викрикнути - "Мочи їх Карлос, ядрьона воша!".

Прикро за Аляску, даремно Олександр II продав її американцям сто сорок років тому. Дотримуючись сценарію Андерсона порятунок від вірусу-Т можна знайти саме там.

Тепер перейдемо до режисури товариша Рассела Малкахі. У цілому, фільм знятий досить непогано. Багато хто вже мабуть подумали, що Расселу настав час нудьгувати на смітнику часів, ан ні, він задерикувато вискочив з тіні забуття й ураз відзняв досить пристойний екшен. Я, звичайно, не кажу про сцену з інфікованими собаками на початку фільму. Вона знята відверто через дупу, можливо, навіть у буквальному значенні. Але в іншому, матеріал просто таки чудовий. Дуже гарно палало небо, посипаючи плечі демонічної Еліс попелом. Різанина в занесеному піском Лас-Вегасі теж вийшла досить апетитною (я не маю на увазі гастрономічний аспект). Так само, велике спасибі Расселу за, як мені здається, правильну інтерпретацію постапокаліптичного світу. Мені, наприклад, зовсім не сподобався варіант з фільму "Земля Мертвих". Куди ближче версія з "Божевільного Макса", або, наприклад, з культової гри "Fallout", яку все ніяк не можуть перенести на великі екрани.

Дуже сподобалася музика у фільмі, над якою працювали товариші Тайлер Бейтс і Чарлі Клозе. У потрібний час вона допомагала створити необхідну атмосферу.

Хохлушка Мілла Йовович відмінно зображує головну героїню блокбастеру ось уже третій фільм. Не уявляю нікого в цій ролі, хто так само добре й холоднокровно міг би трощити неквапливих зомбі, зберігаючи картинний спокій. Відмінний, я вважаю, приклад того, як можна перенести персонажа комп'ютерної гри на великі екрани кінотеатрів.

Діагноз. Кіно гарне. Сподобається, мабуть, не всім. Але даремно час витрачений не буде, я вам обіцяю. Перша частина все ще залишається найкращою, але, якщо режисером і далі буде автор перших двох "Горців" ― Рассел Малкахі, є надії на цілком пристойну четверту. Загалом, продукт вийшов досить придатним до вживання. Ніяких сюрпризів, ніяких розчарувань.

Багаття догоряло, і Реддер підкинув у нього ще одну чахлу гілку, останню. Більше поблизу не було нічого, що можна було б використовувати як паливо, але небезпеки змерзнути не було, вересень у Каліфорнії завжди був теплим. А без багаття ймовірність, що на світло пришкандибають чергові зомбі, була ще меншою.

За його спиною голосно й з почуттям позіхнув Вороплав, відкинувши верхню щелепу ледве не за спину, і витягся з-під речмішка автомат Калашникова. Пошарив у самому мішку й витяг звідти два десятки патронів розсипом. Покривився, відокремив магазин і почав спритно заряджати його патронами. В цьому Вороплав був відомий чарівник, і кількаразовий рекордсмен училища. Десять секунд для нього межею не було.

- Як же нас занесло сюди, камрад? - риторично поскаржився він, приєднавши споряджений магазин до автомата й установлюючи перекладач у положення «одиночний вогонь».

- Відомо як, камрад, - охоче поділився Реддер. - Дві хвилини на збори, запхнули в телепортатор - і привіт. Скажи спасибі, що хоч на Землі залишилися, а не на Марс полетіли, як минулого разу. Але там ми хоч повеселилися як треба.

- З ядерним вибухом ти тоді переборщив, камрад, - посміхнувся Вороплав. - А тут що? Де ми знаходимося? Що за Resident Evil: Extinction? Буржуйські літери якісь, нічого не зрозуміти. Яка бойове завдання?

- Ситуація така. Після того, як в першому фільмі вірусом Т, який перетворює людину на зомбі, була заражена одна секретна американська лабораторія, а в другому заразилося вже ціле місто, положення краще не стало. Скоріше, навпаки - інфікованим став вже увесь світ. Як саме це відбулося, так і залишилося невідомим, але факт залишається фактом. В живих залишилися лічені тисячі людей, озброєні до зубів і щохвилини готові дати відсіч ордам кровожерливих тварин. Ну, приблизно як ми з тобою, камрад.

Вороплав підтвердив цю думку, миттєво скинувши АК-47 на плече й зробивши відстріл в зомбі, який наближається. Той важко звалився на пісок, піднявши наостанок хмару пилу.

- Правда, кажуть, що десь під землею продовжують функціонувати різні армійські наукові комплекси, - продовжив Реддер трохи згодом, коли пильна хмарина розсіялася. - Треба думати, ці мілітаристські вилупки, ці реваншистські покидьки продовжують роботу з виведення нової поліпшеної версії вірусу Т. І якщо це в них вийде - все, камрад, амба.

- Але адже повинна бути й Мілла! - захвилювався Вороплав. - Бойове дівчисько, напевно врятує світ. Чи є вона у фільмі?

- Як же без неї, камрад! Після того, як її мозки успішно перепрошила корпорація «Амбрелла» (див. реваншистські покидьки), Мілка, проте, зуміла втекти від їхнього всевидючого ока, від їхніх всечуючих вух. Сховалася від їхніх супутників-шпигунів, коротше. Як їй це вдалося - не показується. Але факт такий: в фільмі вона їздить на мотоциклі, який ацьки ричить, з величезним вінчестером і двома тесаками. Вінтом вона валить зомбарів, а тесаками рубає їх тупі бошки, виглядає, загалом, навіть непогано.

Але не все так просто. Пустелю, у яку перетворилася Америка, крім Мілли борознять ще безліч інших суворих хлопців. Вони теж відстрелюють мертвяків, їздять в обшитих залізом вантажівках і взагалі почувають себе хазяїнами світу. Але вони не знають, що під нею, під пустелею, похмуро крадуться вчені з «Амбрелли» і замишляють страшне.

- И що не так, камрад? - поцікавився Вороплав. - Нормальний сюжетний заміс, бувало й гірше.

- Це тільки спочатку так здається, - пояснив Реддер. - Потім з'ясовується незрозуміле. По-перше, Мілці навіщось видали мега-здібності, ака телекінез. Ну там, силою думки підняти камінь, поставити силовий бар'єр - у такому дусі. Причини цього знову ж не пояснюються, та й ніякої ролі в фільмі її здатності за великим рахунком не грають. По-друге - і це навіть важливіше - з неї вирішили зробити різко позитивного героя. Вона допомагає сірим і вбогим, рятує різних ідіотів, і через це потрпляє в пастки, багато посміхається і явно не проти перепихнутися з одним із бравих вояків на вантажівках (зольдат Олів’єра із другої частини). Виглядає це задоволено дивно, зважаючи на те, що вона виробляла в попередніх серіях. Ну й крім того, у фільм були введені деякі сугубі інновації. На думку режисера, це повинно було різко пожвавити фільм і зафігачить у нього другий подих.

- І як вийшло?

- Суворо кажучи - ніяк. Була зроблена критична помилка - радикальний відхід від концепції гри. У чому була концепція? У постійній самітності головгероя, що шляється по темних закритих приміщеннях, населеним злобливо ухаючою поганню. Тут - все навпаки, величезні відкриті простори, навкруги пилюка, мертві міста, занесені піском, і ріденькі попалені сонцем зомбарі. Причому, камрад, зверни увагу - це не просто зомбарі, це вже політично грамотні зомбарі, із класовою свідомістю, яка прокинулася, вони жеруть тільки тих, на кого начальство покаже пальцем. А показує на багатьох.

Реддер підняв свій малогабаритний 9А-91 і зробив попереджувальний постріл у голову чергового зомбі, після чого з жалем подивився на вороплавівський автомат.

- Як ти це залізо тягаєш, камрад? - поцікавився він. - Воно ж важить більше, ніж весь я.

- Більше ніж ти, камрад, важить тільки вантажний автомобіль «Урал», доверху набитий салабонами, - виправив його Вороплав. - А автомат - що автомат? Підривали по тривозі з ранку, я схопив, що перше під руку потрапило. А потрапив він.

- Тут тебе знову можна тільки пожаліти, - обумовив Реддер. - У нормального мужика зранку під руку підвертається або баба, або тесак. А спати з автоматом - це, камрад, нездорово. Повернемося - перевіримо тебе в сексопатолога. Але не будемо відволікатися. Виглядає наше світле майбутнє, сам бачиш - не дуже, суцільний пісок, палюче сонце й чорні страшні ворони. Постапокаліптика, одним словом. Але чогось їй не вистачає. Це безперечно не Ріо-де-Жанейро, не «Пагорби мають очі» і тим більше - не Фоллаут. Немає того духу похмурої занедбаності, немає й близько. Що засмучує.

- А от цікаво, чи забашляли творці фільму «Обитель зла 3» розроблювачам Фоллаута за споганену ідею?

- От би дізнатися, камрад! - погодився Реддер. - Ну отож. З візуальної точки зору, третя частина різко відрізняється від попередніх. Але сильно краще вона від цього не стає. Цікавих рішень що в сюжеті, що в постановці ніяких немає. Ну там, звірячих стрибків, могутніх наскоків, і так далі. Ну, фіча з воронами себе непогано показала, це так. Та й то, масовий підпал птахів за допомогою вогнемета - та ще сцена, строго комедійна.

Десантно-штурмовий батальйон проапгрейджених зомбарів теж не вразив - бігли у своїх тюремних робах як недоумки й кидалися із криками на людей. Чого б грамотно не зманеврувати, зайти із флангів, попрацювати своїми гниючими мозками?... І спогади в спецклініці в них пробуджували якось дивно. Зробити фотку фотоапаратом, скласти дитячий конструктор - і все, всі професійні навички відновлені в повному обсязі? От у фільмі «Земля мертвих» дуже непогано показано, як зомбі вчаться мислити. А тут - дитячий садок якийсь.

Ну й фінальний бос - окрема пісня. Показали його строго на десять хвилин, після чого прибили. Причому й прибили ж тупо, нудно й нецікаво. По дурацькості й тупизні сцени із цим т.зв. босом навіть трохи перевершують рівень, показаний в « Блейді-Трійці». Дуже розчарувало.

На якийсь час настало мовчання. Реддер задумливо розфасовував патрони по кишеням сумки - вороплавівські 7.62 в одну сторону, свої 5.56 - в іншу. Вороплав тужно й невтомно хрумтів сухпайком.

- Ну а що можна сказати про сюжет цього шедевра, камрад? - порушив він нарешті паузу, зжерши останню галету й запивши її водою. Реддер покрутив головою, розминаючи суглоби.

- Сюжет, камрад, дуже нагадує мені он того зомбі, який бреде до нас по жарі здалеку, і мало чого що міркує. Він приблизно так само огидно смердить, і розпадається на шматки прямо на очах здивованих громадян. Вже згадувані суворі хлопці на вантажівках ганяють по країні без усілякої очевидної мети, аби тільки бензину вистачило. Мілла спочатку знаходить зошит з координатами безпечного місця на Алясці, і всі несуться, роняючи кал, туди, потім передумують. Спочатку виявляється, що бензину в каравані вистачить на сто миль, а потім машини їдуть ще три дні й три ночі. Лікарі-вбивці з корпорації спочатку полюють на Міллу, тому що вона їм дуже потрібна, потім припиняють. Якось все злегка по-ідіотськи звучить, не вважаєш?

- В твоєму переказі, камрад - воно, звичайно, так, - не став сперечатися Вороплав. - Так що, виходить, не сподобалася тобі фільма?

- Категорично ні, камрад. Вважаю, дурне продовження непоганого фільму (я першу частину, зрозуміло, маю на увазі). А найбільше мені не подобається те, що фільм зняли, змонтували, випустили на екрани, а знімальну площадку доручили зачищати саме нам. Причому забезкоштовно. Скільки там ще, говориш, зомбарів залишилося?

- Хлопці з «Амбрелли» кажуть, ще триста одинадцять, - звірившись із показаннями PDA, повідомив Вороплав.

- Приблизно кажучи, по сто п'ятдесят п'ять на рило. Ну, камрад, потеревеніли й досить, пора за роботу. - Реддер підхопив автомат, річмешок, сплюнув, і прищулившись оглянув околишню пустелю. Зомбі знову наближалися, роботи було багато, благо хоч ворони поки не налетіли.

- Що й казати, в підземеллях воно в натурі якось прикольніше було. Цікавіше, чи що, - погодився Вороплав і звично зняв автомат із запобіжника.