Ви, мабуть, найкраще знаєте британського актора Дева Пателя за головною роллю в оскароносній драмі Денні Бойла «Мільйонер з нетрів», проте цього місяця він збирається шокувати вас, втіливши небезпечного антигероя у своєму вибуховому режисерському дебюті «Манкімен» («Monkey Man»).
Читати далі...На цьому тижні в український прокат вийшов очікуваний костюмований фільм Армандо Іаннуччі «Історія Девіда Копперфілда», головну роль в якому виконує Дев Патель. І якщо ви ще не знаєте цього талановитого актора, саме час це виправити.
Режисер Денні Бойл, який отримав «Оскар» за драму «Мільйонер з трущоб», збирається зняти фільм «Мафусаїл», і головну роль в ньому виконає зірка супергеройського екшену «Чорна пантера» Майкл Б. Джордан.
Вчора кінокомпанія Searchlight Pictures поділилася другим трейлером своєї очікуваної адаптації класичного роману Чарльза Діккенса «Історія Девіда Копперфілда», яку зняв номінант на премію «Оскар» Армандо Іаннуччі.
Номінант на премію «Оскар» Дев Патель, якого ви можете знати завдяки фільму «Мільйонер з нетрів», відправляється у вікторіанську Англію в українському трейлері драматичної комедії «Історія Девіда Копперфілда».
Новий фільм від режисера Армандо Іаннуччі, на чиєму рахунку також є номінація на «Оскар», буде веселою адаптацією класичного роману британського письменника Чарльза Діккенса. Його головним героєм виступає Девід Копперфілд (Патель), хлопець з добрим серцем, якого оточують доброта і злість, бідність і багатство, поки він подорожує по життю й зустрічає на своєму шляху безліч чудових персонажів (Г'ю Лорі, Тільда Свінтон, Гвендолін Крісті, Пітер Капальді, Бенедикт Вонг і Бен Вішоу).
Точна дата української прем'єри «Історії Девіда Копперфілда» поки не повідомляється, тому стежте за новинами на Kinofilms.ua, щоб дізнатися її першими.
Зірка оскароносного фільму «Мільйонер з нетрів» Дев Патель очолює каст драматичного трилера «Готель Мумбаї», заснованого на реальних подіях.
Події картини «Готель Мумбаї» будуть розвиватися у 2008 році в престижному готелі «Тадж», який розташований в одному з найбільших індійських міст Мумбаї. Раптом на готель нападає загін озброєних до зубів терористів, але відомий шеф-кухар Хемант Оберой (Анупам Кхер) та офіціант Аржун (Дев Патель) відмовляються залишати гостей напризволяще і вирішують ризикнути своїми життями, щоб врятувати інших. І поки весь світ спостерігає за готелем, пара молодих батьків (Армі Гаммер та Назанін Боніаді) змушена піти на немислимі жертви, щоб захистити свою новонароджену дитину.
Також в цій історії знявся зірка Поттеріани Джейсон Айзекс.
У світовий прокат фільм «Готель Мумбаї», який стане повнометражним режисерським дебютом Ентоні Мараса, вийде у березні. Поки невідомо, чи покажуть його в українських кінотеатрах.
На честь виходу «Найвеличнішого шоумена» і в очікуванні майбутнього «Оскара» згадуємо чудовий номер Г'ю Джекмана, який відкрив 81-ту церемонію нагородження «Оскар» в 2009 році.
Уже тоді Джекман показав публіці, що є найвеличнішим шоуменом, заспівавши і станцювавши свій відкриваючий монолог, де втілив головних героїв номінованих фільмів «Мільйонер з трущоб», «Темний лицар», «Мілк», «Загадкова історія Бенджаміна Баттона», «Читець» і «Реслер», а у фрагменті «Фрост проти Ніксона» Джекману допомогла Енн Гетевей, з якої він через кілька років зіграв у мюзиклі «Знедолені». Зал аплодував стоячи.
Номінанти на 90-у премію «Оскар» будуть оголошені 23 січня. Сама церемонія, ведучим якої знову буде Джиммі Кіммел, пройде 4 березня.
Індійське кіно - воно взагалі специфічне. Воно, якщо можна так сказати, не для всіх. Насправді, звичайно, навпаки - для всіх, але далеко не всі з цих усіх, захочуть його, кіно це, дивитися. От і виходить так як виходить.
Хоча нормальні люди дивляться його із задоволенням. Тим, приміром, хто не знає, хто такий Амітабх Баччан (він же Біг Бі), я взагалі руки не подаю. Або, припустимо, Гойко Мітич. Або Радко Младич. Гм... Це вже трохи не туди.
Так чи інакше, але на перегляд фільму «Мільйонер з нетрів» я отримав рекомендацію не від аби кого, а від самого Гобліна, після чого негайно знайшов фільм на англійській, і його віддивився. Тому що царське слово - твердіше гороху, а Дмитро Юрич ніколи поганого не порадить. Загалом, так і виявилося.
Фільм про індійського хлопчика Джамаля, його брата Саліма й дівчинку Латіку. Всередині у фільму цілих три сюжетних лінії, які вміло перехрещуються й переплітаються. Основна, стрижнева лінія - безграмотний, темний Джамаль, який живе в нетрях Бомбея, випадково попадає на індійський аналог телешоу «Хто хоче стати мільйонером?». Ведучий задає йому різноманітні каверзні питання, на які Джамаль, на диво всієї публіки й особисто ведучого, успішно відповідає, заробляючи гігантські, по індійських мірках, гроші.
Не дрімає й індійська поліція, вона справедливо вважає, що тупий підліток з нетрів не може грати чесно - напевно в нього десь захований мікрофон або передавач, за допомогою якого Джамаль спілкується зі спільниками, обкладеними Британськими енциклопедіями або цілодобово сидячими в Інтернеті. Уміло вилучивши Джамаля із гри, поліцейські від душі дубасять хлопчика, катують його електрикою, притоплюють у цебрі й задають питання - звідки ти, падла, знаєш відповіді? Спілкування з поліцією є другим сюжетним стрижнем фільму.
Ну й третій стрижень (хоча це, скоріше м'ясо, оскільки становить основний зміст фільму) - це, власно, те, що згадує Джамаль при кожному питанні на телешоу, те, що він розповідає поліцейським. Так виходить, що кожне питання будить в джамалевому мозку якусь подію з дитинства і юності, якийсь епізод, у якому фігурує правильна відповідь. От і виходить: ведучий ставить запитання - хлопець згадує події з минулого - і дає вірну відповідь. А ми на ці події, відкривши рота, дивимося.
Чому, запитується, відкривши рот? Тому що інакше дивитися на дивовижне - без приколів дивовижне - дитинство індійської молоді не виходить. Дитинство це проходить на гігантських сміттєвих звалищах, з постійними побоями, із продажем дітей работоргівцям, з перетворенням хлопчиків на калік-жебраків, а дівчат - на танцівниць-повій. Чесно сказати, дивився, затамувавши подих, настільки все суворо й жорстоко.
Саме собою, дитинство буває різне, навіть у демократичній Індії. І навіть у проклятому тоталітарному СРСР. Я, приміром, теж половину дитинства провів на нашому місцевому смітнику поруч із річкою - дуже там цікаво було. Олово виплавляли, балончики з-під дезодорантів як вогнемети використовували, з карбідом експериментували, мега-вогнища із пластмаси робили - було відмінно. При цьому я був твердо переконаний, що й всі інші хлопці теж у дитинстві займалися саме цим. Просвітління наступило аж років у шістнадцять. Загалом, по-всякому буває, звичайно, але те, що відбувалося на екрані, проте, неабияк засмутило, дуже похмуро все.
Хоча самі індійські діти цієї похмурості, звичайно, не помічають - як і всі діти. Носяться, репетують, веселяться. Риються в смітниках, з метою знайти що-небудь на продаж. Пірнають в брудні місцеві річки - з тією ж метою. І навіть ходять до школи, де добрий вчитель лупить їх по голові книжками. Привчаючи в такий спосіб любити знання. Все дуже вірогідно, і навіть, можна сказати, автентично - прямо як у дитинстві знову побував.
А фільм, як неважко здогадатися - історія кохання Джамаля до Латіки (кожного персонажа грає по три актора, залежно від віку - дитина, підліток, юнак/дівчина). Історія в міру трагічна, з обов'язковими індійськими атрибутами - злим нареченим, викраденнями, короткими зустрічами закоханих. Це, вважаю, і становить основну цінність фільму - як режисеру, британцю Денні Бойлу, вдалося об'єднати традиційне за змістом індійське кіно із сучасною його подачею. Про цьому взагалі окрема мова.
Знято практично шедеврально - монтаж і картинка виглядають ідеально. Напевно, є спосіб зробити їх ще краще, але я його не знаю. Сцену втечі дітей із притулку з наступною посадкою на поїзд переглядав раз двадцять - настільки разюче зроблено.
Музика чисто індійська, злегка осучаснена - ну, приблизно як Panjabi MC. Її у фільм не дуже багато, але вона суворо в тему, і не заважає тому, що відбувається, а тільки мистецьки його підкреслює.
Актори - ну, це окрема пісня. Всі виконавці просто вжилися в своїх персонажів, у результаті чого створюється враження, що вони й не грають зовсім, а просто кажуть те, що відчувають. Всі дев'ять акторів (тобто по три на кожний із трьох головних персонажів) відіграли очманіло, я б кожному по Оскару видав, не замислюючись.
Фільм, до речі, на англійській. Але події відбуваються в Індії, де англійська жителям не рідна, а, що називається, мова міжнаціонального спілкування. В результаті розмовляють англійською мовою всі з великим акцентом, ламаючи слова й конструкції - ну, чисто як нинішні студенти-першокурсники. «Мі нейм Джамаль, мі бест фотографер ін Тажмахаль, гіммі долар міста». Плюс час від часу персонажі переходять на свої численні діалекти, і тоді стає зрозуміло ще менше. Добре хоч, у ці моменти з'являються спецтитри, і зрозуміло знову стає трохи більше.
Наприкінці фільму, як можна здогадатися, добро переможе, а зло буде покаране. І тоді, у повній відповідності з канонами індійського кіна - всі діючі особи почнуть співати й танцювати. І це, між іншим, жодного разу не жарт.
А фільм вийшов дуже гарним. Практично шедевр, настійно рекомендую до перегляду.
