Рецензії, в яких згадується Бред Пітт

Рецензія на фільм «Загублене місто»
Весела пригода з королевою великого екрану Сандрою Буллок
14 липня 2022,  21:37 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

У далекому 1984 році на екрани вийшла пригодницька мелодрама «Роман з каменем» за участю Кетлін Тернер і Майкла Дугласа, де перша грала письменницю-затворницю, яка вирушає рятувати свою викрадену сестру в Колумбію, а другий втілив бравого героя, що допоміг їй вижити у джунглях. Фільм виявився настільки популярним, що незабаром було знято сиквел «Перлина Нілу», але це вже інша історія. З того часу «Роман із каменем» є еталоном пригодницьких мелодрам, і його лаври не дають Голлівуду спокою. Його успіх раз у раз намагаються повторити різні режисери з різними акторськими дуетами, і цього разу Голлівуд представляє ще один неофіційний рімейк «Романа» під назвою «Загублене місто», де письменницю-затворницю грає «Міс конгеніальність» Сандра Буллок, а її залицяльником став Містер «Супер Майк» Ченнінг Татум.

Читати далі...
Рецензія на фільм «До зірок»
Подорож на край Сонячної системи
19 вересня 2019,  03:17 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Поки NASA та Ілон Маск намагаються збагнути, як колонізувати Місяць і зробити готель у відкритому космосі (або чим вони там зараз займаються), Голлівуд продовжує мріяти про подорожі набагато далі. Наприклад, на Марс. Або на край Сонячної системи, куди вирушає відважний астронавт Рой МакБрайд, головний герой нової наукової фантастики «До зірок».

Читати далі...
Рецензія на фільм «Одного разу в... Голлівуді»
Дивовижна машина часу Квентіна Тарантіно
15 серпня 2019,  01:30 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Дев'ятий фільм Квентіна Тарантіно «Одного разу в... Голлівуді» є однією з головних подій світу кіно цього літа. Окрім Леонардо ДіКапріо, Бреда Пітта і Марго Роббі, в ньому знялася, здається, половина Голлівуду, та й сама Фабрика мрій є в цій кінокартині мало не головним персонажем. Тут Тарантіно показує нам Голлівуд таким, яким ми його ще ніколи не бачили, з особливою ніжністю зізнається йому в коханні та одночасно показує всю його жорстокість.

Читати далі...
Рецензія на фільм «Біля моря»
Французька Рів'єра Ванесси і Роланда
9 грудня 2015,  18:12 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Тиха, мальовнича Французька Рів'єра в середині 1970-х, де постояльці невеликого готелю на березі моря дійсно можуть втекти від навколишнього світу, може здатися ідеальним місцем для відпочинку подружжя, втомленого від свого повсякденного життя і бажаючого побути удвох. Але втекти від усього світу, ще не означає втекти від самих себе...

Десять років потому, вперше після бойовика «Містер і місіс Сміт», що вийшов в 2005 році, Анджеліна Джолі та Бред Пітт знову виявляються разом на великому екрані, причому в образах подружньої пари, у якої серйозні проблеми. Тільки тепер проблеми їх персонажів – колишньої танцівниці Ванесси і письменника в ступорі Роланда – зовсім іншого характеру.

«Біля моря» є третьою режисерською роботою Джолі, і першим фільмом, де в титрах вона підписана як «Анджеліна Джолі-Пітт». Вона сама написала сценарій, щоб потім з чоловіком зіграти це нещасне подружжя, які вирішили змінити обстановку. Це натякає на частку автобіографічності, але не варто шукати у вчинках Ванесси і Роланда самих Джолі та Пітта. Швидше тут використаний їх загальний досвід як подружжя, адже через певний час у кожної пари виникають проблеми і стіни, які важко подолати.

Нам довгий час не говорять, в чому причина нещастя головних героїв, але виразно відчувається, як вони обидва самотні, незважаючи на те, що разом. 14 років шлюбу, і Ванесса і Роланд нагадують змучених людей, які вже давно не торкаються один до одного. Але вони все ще люблять один одного, хоча і часто, так часто роблять один одному боляче. Письменник, що перетворюється на алкоголіка і його дружина, що сиділа на антидепресантах, які притупляють біль, але і разом з тим притупляють бажання, почуття і взагалі інтерес до життя. Раптово увагу Ванесси привертають молодята, які оселилися в сусідньому номері, у яких є все те, що вони з Роландом втратили: молодість, наївність, віру в те, що вони завжди будуть щасливі, плани на майбутнє... І вона вирішує піти на небезпечну гру.

Молоду подружню пару, що зацікавила головних героїв, досить пристрасно зіграли Мелані Лоран і якийсь Мельвіль Пупо. З першою Пітт разом знімався в «Безславних виродках» Квентіна Тарантіно, а герой другого повністю вписується в загальне уявлення про типового французького мачо.

Але набагато більше у «Біля моря» зворушила гра іншого француза, Нільса Ареструпа, який так спокійно і чуйно втілив власника бару Мішеля. Для Роланда він стає другом і кимось на кшталт священика, кому можна висповідатися, вивернути душу.

Одна з найчудовіших мелодрам року, яка зовсім не схожа на рядові голлівудські фільми цього жанру. У Джолі вийшло більш європейське кіно, просочене французьким шармом, неспішне, візуально прекрасне, чия музика викликає легку ностальгію, а спокійні пейзажі стають різким контрастом для пристрастей, що вирують в серцях героїв.

На таких Джолі і Пітта можна, здається, дивитися нескінченно, і тут особлива заслуга австрійського оператора і оскарівського номінанта Крістіана Бергера, який зумів кожного разу відшукати ідеальний ракурс для головної героїні. Особливо прекрасні кадри з нею крупним планом в профіль. Тут також є дуже інтимні і відверті сцени, яких, враховуючи сексуальне напруження, що висить в повітрі, чекаєш з нетерпінням, і їх наявність у даному фільмі захоплює хоробрістю Джолі, адже зважитися на такі зйомки після всіх перенесених операцій, напевно, було непросто. Але вона знову повністю віддає себе своєму творінню, не відступаючи у своєму задумі ні на крок.

При перегляді цієї двогодинної кінокартини, чиї події майорять неспішно і розслабляють, вони ж тримають в напрузі, в очікуванні, як далеко зайдуть головні герої у своїх стражданнях і бажаннях. Мелодрама в кінокартині тісно переплітається з психологічною драмою, інтригуючою тим, що нам ніби дозволяють підглянути за цією парою в замкову щілину. «Біля моря» змушує під новим кутом поглянути на складності людських відносин, коли обидва люблять і разом з тим починають ненавидіти один одного за все, що роблять, куди привело їх життя, за всі нездійснені мрії і невтілені плани. Здається, що вони здалися, але насправді боротьба за щастя триває, тільки яку ціну вони готові за нього заплатити?.. Та й чи готові вони взагалі стати щасливими, або ж зволіють і далі знищувати один одного, випалюючи свої серця?

Палюче сонце, морський бриз, нудьга, алкоголь, таблетки, крики, сльози, біль, заподіяна ним, біль, завдана нею, почуття, які давно просяться виплеснутися хвилею з тіл що настраждалися, – Ванесса і Роланд ніколи не забудуть цю свою поїздку до моря.

Рецензія на фільм «Лють»
Впятером на танке к закату войны
22 жовтня 2014,  13:03 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Когда до конца войны остаются считанные недели, это еще не значит, что солдаты уже могут отдыхать. Войска союзников продолжают освобождать (зачищать) от нацистов территорию Германии, и для них война еще жива как никогда, ведь они все еще далеко от дома и все еще должны убивать и стараться не быть убитыми. И парни в танке под названием «Ярость» – не исключение.

Это уже второй фильм режиссера Дэвида Эйра, который вышел на экраны в этом году. Первым был боевик со Шварценеггером в главной роли, и получился он уж очень саботажным. Теперь же режиссер снял военный экшен с серьезными актерами и с претензией на один из лучших фильмов года. Да, так быстро не стремился еще реабилитироваться ни один режиссер (по крайней мере, в последние несколько лет). И вот он перебрасывает зрителя в немецкие города, тихие и мирные лишь на первый взгляд, показывая войну глазами бывалых солдат, повидавших многое, и глазами молодого парня, попавшего сюда «по ошибке».

- Войне конец. Он уже не за горами. Но прежде еще многие погибнут.

Кто же эти пятеро, для которых боевая машина, способная пройти сквозь ад, стала родным домом? «Боевой папаша» команды Дом, верующий Пастор, простой парень Гордо, немного съехавший с катушек Грэди и новоприбывший Норман. Одни уже привыкли к кошмару, к жутчайшим убийствам, к тому, что в них что-то поломалось после пережитых ужасов войны, а Норман все еще так чист душой. Однако рано или поздно ему придется нажать на курок, война неизбежно изменит и его. С этим персонажем устанавливается какая-то особая связь. Он чужой этому миру войны, он будто оказался там по злой ошибке судьбы, все его естество бунтует против того, что он видит, против убийств. Но он теперь на войне и у него больше нет выбора. Он должен делать то, что должен, прикрывать своих, стреляя по нацистам. И по мере развития сюжета понимаешь, что Норман и есть душой фильма, тем, кому больше всего сопереживаешь, ведь он еще не стал таким жестким циником, как его сослуживцы. Без него эта история была бы просто мясорубкой.

Игра Брэда Питта цепляет за живое. Его персонаж может не всегда нравиться, но на войне лучше оказаться под командованием у такого, как он. Не так давно Питт сыграл в другом фильме о Второй мировой войне, в тарантиновских «Бесславных ублюдках», но у этих его героев практически ничего общего. Его Дом создан с чистого листа, и он очень убедителен. Только вид его стрижки (да и не только его) в этой кинокартине, который был популярен в то время среди нацистов, немного сбивает с толку. Хорош здесь Логан Лерман, ему бы чаще в серьезных драмах играть, талантливый ведь парень. Необычная команда получилась из актеров Шайи ЛаБафа (продолжающего радовать в последние годы превосходными образами), Майкла Пеньи и Джона Бернтала, но очень взрывная и по-своему дружная, ведь какими бы разными ни были их персонажи, они все вместе в «Ярости» и должны держаться друг за друга. Иначе не выживут.

Временами, в моменты танковых сражений, кинофильм напоминает экранизацию некой компьютерной игры, уж очень здесь все показано в жанре экшен (столь излюбленном режиссером). Зато и добротной драмы, показывающей все самые нелицеприятные моменты войны, тут хватает. Есть здесь и немного грубого юмора (как тот анекдот про Гитлера и шоколадку), есть и сцены, которые будто оглушают визуально, что порой чувствуешь себя Норманом. Очень убедительной у создателей получилось воссоздать атмосферу Второй мировой. Не раз на экране возникает ситуация, некая моральная дилемма, чье решение лишь вновь напоминает, что война – это настоящий ад, а в аду правил нет, остались только приказы. Тем не менее, это не значит, что стоит распрощаться со своей человечностью и превратиться в монстра. Эти парни демонстрируют, что всегда остается место для подвига. Это не просто игра на выживание, поступки важны, важно, как ты выживешь.

У Дэвида Эйра получилось довольно сильное, но достаточно тяжелое кино о войне. Кто-то из зарубежных критиков уже успел назвать его одним из лучших фильмов о Второй мировой за последние лет тридцать, но это сильное преувеличение. Это не лучший фильм о войне, зато откровенный фильм о войне. Вот только его вряд ли захочется посмотреть во второй раз.

Если бы у меня был танк, я бы тоже назвала его «Ярость».