Рецензії, в яких згадується Аль Пачіно

Про модний дім Gucci чули всі, адже він нарівні з Chanel, Versace та Dolce & Gabbana ще у минулому столітті став синонімом величезної розкоші, грошей та влади. І, як усі історії про великі гроші та владу, історія сім'ї Ґуччі наповнена пристрастю, зрадами та інтригами, які є настільки кінематографічними, що навіть дивно, як про цю легендарну сім'ю досі не було знято масштабної кінострічки. Проте скандальний клан Ґуччі багато років займав розум Рідлі Скотта, який планував зняти свій байопік «Дім Ґуччі» ще у 2006 році, а на головні ролі тоді покликати Анджеліну Джолі та Леонардо ДіКапріо (такі ходять чутки)... Але роки йшли, часи змінювалися, проєкт передавався з рук у руки, поки Скотт не повернувся до своєї давньої ідеї і твердо не взявся за її втілення. Але результат виявився дуже неоднозначним та скандальним. Як і сама родина Ґуччі.

Рано чи пізно в житті кожного гангстера, якщо йому крупно пощастило, і він дожив до старості, настає такий момент, коли хочеться висповідатися комусь в своїх жахливих діяннях. І новий фільм Мартіна Скорсезе «Ірландець», головним героєм якого є найманий вбивця Френк «Ірландець» Ширан, показує саме такий випадок. У 1950-70-х роках Френк працював на клан Буфаліно, і на його совісті виявилося безліч вбивств, які так і не були доведені. І у фільмі Скорсезе він постає на наш з вами глядацький суд.

Дев'ятий фільм Квентіна Тарантіно «Одного разу в... Голлівуді» є однією з головних подій світу кіно цього літа. Окрім Леонардо ДіКапріо, Бреда Пітта і Марго Роббі, в ньому знялася, здається, половина Голлівуду, та й сама Фабрика мрій є в цій кінокартині мало не головним персонажем. Тут Тарантіно показує нам Голлівуд таким, яким ми його ще ніколи не бачили, з особливою ніжністю зізнається йому в коханні та одночасно показує всю його жорстокість.

"Реальні хлопці" – є дійсно вишуканим фільмом, з сюжетом заснованим, на цікавому питанні: Що стається з гангстерами з улюблених картин після відсидок, залягання на дно, виходу на пенсію ... Режисер ділиться з нами своєю версією того, що ж таки було після тих самих слів «The End». А ось як вдалося це режисеру, це вже зовсім інше питання…

В цьому фільмі гангстери-старигани: Велл (Аль Пачіно), Док (Крістофер Уокен), Херш (Алан Аркін) та кримінальний босс Клепхендс (Марк Марголіс) згадали найкращі моменти часів розквіту, особливо це помітно в Аля. Великої уваги заслуговує епізод з танго, де Пачіно підтвердив, що ще справді є порох у порохівницях та згадав «Запах жінки», його удар досі поставлений, як і в «Хрещеному батьку» чи «Лиці зі шрамом» хоча стегно він вже й не дотягує. Уокен все такий же «король Нью-Йорка»: насторожливо спокійний, вишуканий та спритний як і в «Чтиві», Аркін все ще (Від «Catch 22» і до сьогодні) живе за рахунок адреналіну, а Марголіс все такий же злий та підступний, і все так же полюбляє сидіти в своєму кріслі і дьоргати за ниточки кримінальних шахів. Разом з тим режисер застосував величезну кількість кліше кримінального кіно.

Фільм є повним дебютом як режисера, посереднього актора - Фішера Стівенса, сценарій же написаний таким же новачком, молодим сценаристом Ноа Хейдлом, який також не відомий пересічному глядачеві. Несподівано до фільму потрапляє зіркова стара гвардія.

Використовуючи неймовірну гру акторів, картина неочікувано переходить з незамислуватого сценарію в істинну трагікомедію.

Звичайно, що режисер багато в чому завдячує популярності фільму, зірковому складу акторів, адже в них на трьох Оскарів більше ніж в найвисокооплачуванішої голлівудської школоти.

Так, можливо, акторські титули і перевищують режисерські, та все ж вони зробили це разом, і фільм можна сказати заснований на колективній творчості та спільному минулому акторів.

Цю картину можна назвати веселим експрес-оглядом гангстерського кіно минулого століття, в якому актори грають невелику пародію на самих себе, використовуючи дещо критичний веселий скептицизм.

"Це все як в старі часи, чи не так?" запитує Аркін в середині картини.

"Ні, краще ... тому що це час, коли ми можемо оцінити це", Пачіно відповідає.   

Кіно віддає шану давнім рокам. Персонажі на протязі фільму здаються виснаженими, відчувається важкість, відсутність запалу, це повна противага «Нестримним» чи «Реду», а актори грають щиро та з душею.

Фільм трішки розчаровує частими перепадами сюжету від серйозного уривку до повного безглуздя, він змахує на набір короткометражок пов’язаних однією сюжетною лінією.

Але виникає враження, що саме в цьому прийомі і була задумка сценариста (Ноа Хейдл відомий по роботі з коротким метром), просто пересічний критик не розуміє цей простий прийом і поливає через це фільм брудом.

 Як не дивно, але саме актори поєднують ці шматочки, адже виникає враження, що вони і вжитті є справжніми друзями, і іноді виїжджають трішки побешкетувати вечерком.

Величезна дружба – старої команди творить чудеса, та неймовірним чином згладжує незв’язний сюжет. Вони все ще живі, і мають на це свої 24 години, свої 2 години кінострічки і вміло доводять це:

«Ми можемо захистити невинну дівчину, думати про майбутнє наших дітей і мстити тим хто перейшов нам дорогу».

Вони стара школа, яка все ще може пограбувати бункер-аптеку повну медикаментів, довести до екстазу двох бувалих повій, наїхати на найкрутіших хлопців в місті, захистити невинних, та при цьому тримати свій стиль, тільки Пачіно може так невимушено дати зелену купюру на чай священику в церкві, після сповіді. І після всього цього вони вміють піти красиво та загадково, з непоганими спец ефектами.

«Надеремо їм зад, чи будемо жувати жуйку?» - запитує Велл

«В мене немає жуйки» - відповідає Док.

Мені фільм сподобався, він передає всю трагікомедійність гангстерського кіно, а деяка сатира, заставляє задуматися над серйозними істинами: справжньою дружбою, сімейною драмою, плинністю нашого життя - А ви проживаєте його правильно?  

by Alex_Cold

P. S. Та все ж одне питання мене тривожить: як Аль міг погодитися на цю жахливу сцену з Віагрою (для тих хто встиг переглянути)