Біографія Жерара Депардьє

Біографія Жерара Депардьє

Найбільший французький актор сучасності Жерар Депардьє не раз називався «дійсним спадкоємцем Жана Габена». У такому порівнянні й відсилання до зовнішності некрасивого, але безумно чарівного й харизматичного артиста, і визнання його видатного таланта.

Депардьє народився 27 грудня 1948 р. у невеликому місті Шатору в бідній багатодітній родині покрівельника. Крім Жерара, батькові доводилося годувати ще п'ять голодних ротів. В 12 років Жерар утік з будинку, бродяжив по французькій провінції, іноді попадав за ґрати за дрібні крадіжки. Але випадково потрапивши в театральну студію, захопився мистецтвом, початків багато читати й, подібно самородку Ломоносову, чи не босоніж відправився скоряти столицю. В 16 років вступив на курси драматичного мистецтва Дюлена, закінчивши акторську школу Ж.К. Коші працював в аматорській трупі «Кафі де ля Гар». Ще із середини 60-х рр. Почав епізодично з'являтися в кіно, але реальна акторська кінокар’єра датована 1971 роком. Слідом за невеликою роллю в мелодрамі Жака Дере «Небагато сонця в холодній воді» (1971) за популярним романом Франсуази Саган фільми з Депардьє виходять один за іншим – тільки в 1972 р. він знявся в 8 картинах у таких різних режисерів, як міцний ремісник Хозе Джованні або авангардистка, що експерементує Маргерит Дюрас. Скажену працездатність Депардьє зберігає й донині, що дає привід над ним жартувати. В 1994 р. Мішель Блан зніме сатиричну комедію «Підступництво слави» про режисера, переслідуваного власним двійником. Один із численних жартів про зірок і їхніх двійників зачіпає честь і достоїнство Депардьє, що і впрямь на старості років став настільки нерозбірливий, що може з'явитися в «Бімболенді» (1998) або «Людині в залізній масці» (1998). Друзі утішають Блана, підказують, як можна з вигодою використати двійника: от, наприклад, Жерар, напевно користується послугами декількох – інакше як він ухитряється стільки зніматися!

Зіркою Депардьє прокинувся після виходу хуліганського провокаційного шедевра Бертрана Бліє «Вальсуючі» (1973). (Подібний переклад жаргонної назви Les Valseuses розповсюджен в Росії, але не є точним. Роман Бліє вийшов у нас у перекладі Олександра Брагінського за назвою «Пригоди мудаков», але найточніший російський аналог – «Мудозвони».) Партнери Жерара – Патрік Девер, Міу Міу, Ізабель Юппер – теж стали відомими саме після прем'єри картини Бліє, смішного до істеричних сліз, гіркої післямови до ілюзії що розвіяла, «революції» 1968 року. Надалі Депардьє не раз буде працювати з антибуржазно настроєними режисерами-радикалами; свої кращі ролі він зіграв в італійського возмутителя спокою Марко Феррері в «Останній жінці» (1976) і «Мавпячій мрії» (1977), у тоді ще комуніста Бернардо Бертолуччі в «ХХ столітті» (1976), у Моріса Піала в «Лулу» (1979), «Поліції» (1985, приз на МКФ у Венеції) і Канському переможці 1987 р. «Під сонцем Сатани». Продовжиться і його співробітництво із Бліє – крім «Вальсуючих» Депардьє зіграв у чотирьох інших роботах майстра («Приготуйте хусточки» (1977), «Холодна закуска» (1979), «Вечірня сукня» (1985) і «Занадто гарне для тебе», 1989).

Важко знайти скільки-небудь значного французького постановника, що не працював з Депардьє. Його знімають, ті що дебютували в кінці 50-х – початку 60-х рр. ніспровергателі «папіного кіно», «молоді вовки» з «Кайє дю сінема», лідери «нової хвилі» Жан-Люк Годар, Ален Рене й Франсуа Трюффо, він успішно знімається у фільмах представників середнього покоління французьких режисерів Моріса Піала, Андре Тешіне, Алена Корно й Клода Міллера. Депардьє нерідко можна зустріти в американських проектах. Чарівного винороба й автора автобіографічної книги «Украдені листи» люблять як творці-інтелектуали, начебто Дюрас або Рене, так і професійні комедіографи Клод Зіді й Франсіс Вебер. В 1999 р. публіка хмарою сунула на екранізований за $45 млн комікс «Астерікс й Обелікс проти Цезаря» «короля каси» Клода Зіді, а в 2000 р. черговий Канський фестиваль відкрився амбіційною історичною драмою Роланда Жоффе «Ватель».

Депардьє грав у дуетах із найпрекраснішими жінками Франції – Катрін Деньов (в «Останньому метро», 1980, премія «Сезар»), «Виборі зброї» (1981), «Форту Саган», 1984), Марушкой Детмерс («Двоє», 1988), Ізабель Аджані («Барокко», 1976 й «Камілла Клодель», 1988); у Феррері й Бертолуччі його можна побачити в сценах, зроблених на грані порно. Проте він з 1970 р. не розстається з коханою дружиною Елізабет, що була соученицею по акторським курсам; разом вони виростили двох дітей.

У Депардьє є три досвіди кінорежиссури: екранізація комедії Мольєра «Тартюф» (1984), «Міст між двома ріками» (1999) і «Париж, я люблю тебе» (2006).

Родина Жерара Депардьє

Батько

Рене Депардьє –

Мати

Еліт Депардьє –

Дочка

Жюлі Депардьє – народилася 18 липня 1973; мати - Елізабет Депардьє

Дочка

Роксана Депардьє – народилася в 1992; мати - Карін Сілла

Син

Гійом Депардьє – народився 7 квітня 1971; мати - Елізабет Депардьє; постраждав в автомобільній аварії в жовтні 1995, а пізніше йому довелося ампутувати ногу через інфекцію стафілокока; нагороджений в 1995 Cesar Award як кращий молодий актор; помер 13 жовтня 2008 о віці 37 років від пневмонії на зйомках в Румунії

Дружина

Елізабет Депардьє – були одружені в 1970-1996

Відносини Жерара Депардьє

Кароль Буке

разом в 1997-2005

Карін Сілла

дочка сенегальського дипломата; була представлена ​​тенісистом Yannick Noah в 1991; вийшла за актора Венсана Переса в 1998

Клементін Ігоу

разом з 2005; Ігоу на 25 років молодшою​​; колишня студентка літературного факультета Гарвардського університету; управляє виноробною нерухомістю в Тоскані