Рецензия на фильм «Король Артур: Легенда меча»
Легенда меча

Як ревний фанат жанру «фентезі», я не міг обділити увагою нещодавню прем’єру – «Король Артур: Легенда меча». Тим більше, що режисером фільму виступив один із найкращих та найвідоміших сучасних представників цього ремесла (і один з моїх улюблених) – Гай Річі. Усі попередні його стрічки мені неабияк сподобалися своїми енергійністю розповіді, динамікою сюжету, тонким гумором та легкістю сприйняття. Останні картини Річі виділяються ще й чудовим музичним супроводом, неперевершеним візуальним рядом та іменитим акторським складом. Попри те, що у «Легенді меча» усе це присутнє й глядачам картина сподобалася, критики зустріли фільм дуже холодно. Чому такі розбіжності? Спробую пояснити.

Почну з того, що «Король Артур: Легенда меча» – це може не найкраще, але далеко не найгірше творіння Гая Річі. Стрічка містить в собі усе те, за що ми любимо цього англійця.

Сюжет продуманий до деталей. Немає жодної зайвої сцени. Події розвиваються логічно та динамічно. Діалоги прописані дуже добре. Сподобалася дуже операторська робота. Вона просто зачаровує.

Кожен персонаж, попри досить поверхове розкриття, індивідуальний, має свою історію, свій характер, а тому цікавий. Може не усі імена запам’яталися, та їхні вчинки – точно. Що стосується другорядних героїв, то їхні передісторії подаються у вигляді кількох фраз. Так, поверхово, але це ми бачимо у всіх фільмах Гая Річі, і цього достатньо, щоб співпереживати персонажам, розуміти їх та цікавитися ними. Їхній характер, переконання та внутрішній світ ми бачимо у їхніх вчинках, а не в порожніх словах.

А чого варті харизми головного героя та антагоніста стрічки! Чарлі Ганнем, який зобразив нового короля Артура на екрані, чудово вжився в роль. Багато хто говоритиме: «Не канон!», і буде правий. Перед нами не постає благородний лицар, ми бачимо дрібного злочинця, який виріс у борделі, грубого, брутального та самовпевненого. Та Гай Річі й не хотів показати канонічного Артура. Якщо прийняти таке бачення, розумієш, що головний герой – чудовий. Він, попри вуличне виховання, має цілком благородні переконання, прив’язаності, вірних друзів. Персонаж Ганнема розвивається впродовж усієї стрічки, він, як і всі ми, падає під тягарем непереборних обставин, важко переживає втрати, любить та ненавидить. Артур Гая Річі – живий, чим і викликає симпатію.

Антагоніст стрічки, Вортигерн, у виконанні неперевершеного Джуда Лоу також получився добротним. Чудово прописаний, із сильним характером (взяти хоча б жертви, на які він, не без душевних мук, йде заради поставленої мети), переконаннями. Як говорив сам головний герой стрічки, персонаж Джуда Лоу – уособлення зла. Звідси і його шаблонність. Та я побачив дуже глибокого героя, який скоріш страждає від власних амбіцій, ніж є чистим злом. Він розумний, чудово усвідомлює, що влада – це найбільша сила у нашому світі. Також він розуміє, що ця влада йому не дістанеться чесним шляхом. Жорстокість, показовість та недовіра до усіх – це наслідок розуміння Вортігерном того, що він не зможе ніяким добродійством втримати корону в своїх руках після братовбивства, за допомогою якого герой і сів на трон.

Обоє персонажів цікаві, глибокі, чудово прописані й ще краще зображені акторами. Та найголовніше – вони чимось схожі на кожного із нас, та дуже сильні характером. Пафосні? Моментами – так. Але це необхідно для надання картині епічності. Це ж блокбастер все-таки і критикувати його за те, що лише посилює його, безглуздо.

Ритм оповіді просто скажений. Це одна із головних особливостей режисерського «почерку» Гая Річі – кадри моментами змінюються з шаленою швидкістю, камера трясеться так, ніби на оператора напав рій бджіл, а історії так переплітаються, що інколи розповідь ведеться навіть з кінця. За подібне багато фільмів критикують (як і цей по-суті), та в фільмах Гая Річі подібне не дає відвести погляду від екрану, надає показаному енергійності, створює особливу атмосферу. Та така динаміка місцями змінюється повільними сценами чи довгими діалогами, що робить оповідь дещо нерівномірною.

Музичний супровід просто неперевершений. Він шикарний, чудово відповідає атмосфері епохи та стрічки, підкреслює настрій моменту. Любителі середньовічного мотиву гідно оцінять саундтрек «Короля Артура». Це одна із сильних сторін стрічки. Композитору низький уклін!

Окрім всього цього, в «Легенді меча» бачимо містику в перемішку з тонким гумором та часточкою романтики. Це поєднання в стрічці виглядає дуже органічно та приємно. Жарти ситуативні, смішні, злегка розвіюють загальну серйозність фільму. Порадувала любовна лінія: стримана, невульгарна, наповнена хімією між героями, яка відчувається. Щоправда, у кінці картини вона чомусь обривається. Це створює відчуття невеликої незавершеності, але на загальну атмосферу стрічки не впливає.

Солідний візуал, шикарна музика, акторська гра, цікава історія створюють чудову атмосферу, в яку поринаєш з перших же хвилин стрічки.

За що тоді критики так напали на фільм? Переглянувши його, відповідь для мене стала очевидною. По-перше, режисер дуже вільно переповів історію Артура, Круглого столу та меча Екскалібура. Людям, які виросли на кіно чи книгах по цих легендах, подібне трактування скоріш за все не сподобається. Точніше, точно не сподобається, що очевидно з численної критики. Невідповідність канону – це головна проблема «Короля Артура», яка змусила більшість глядачів негативно сприйняти побачене. По-друге, величезну масу матеріалу міфів просто неможливо вмістити у двогодинний хронометраж картини. Звідси й легка поверховість, часткова незрозумілість картини. Крім цього, до недоліків стрічки легко можна віднести занадто різку зміну кадрів у деяких моментах, невелику передбачуваність сюжету, ту ж скаженість ритму стрічки, нерівномірність оповіді, невідповідність епосі декорацій і костюмів тощо.

«Король Артур: Легенда меча» – це проба пера Гая Річі в жанрі «фентезі». І ця проба має багато недоліків для прискіпливого ока. Та Гай Річі знімає специфічні фільми, які не призначені для того, щоб викликати сльози, не для того, щоб над ними мізкували цілими днями чи бралися переосмислювати власне життя. Він знімає кіно, під час перегляду якого забуваєш про все і повністю поринаєш у показаний світ, відпочиваєш та просто насолоджуєшся легким та красивим фільмом. Такими були «Шерлок Холмс», «Агенти А.Н.К.Л.» і таким є «Король Артур». Як тільки-но глядач зрозуміє це, він побачить усю шикарність даного кіно. Особисто я, як шанувальник творчості Гая Річі, стрічкою задоволений повністю, вона перевершила усі мої сподівання і подарувала цілу палітру емоцій.

Як мінімум непогане фентезі й чудове кіно!