Ниагара (1991)

Відштовхуючись від фільму В’ячеслава Криштофовича «Самотня жінка бажає познайомитись» героїня фільму Лариса називає свою історію «Стара жінка, яка ні з ким не хоче познайомитися, але до неї весь час липнуть». Проте їй лише 35 років і вона натурниця, яка живе у складному і контрастному світі великого міста. Серед її залицяльників молодий, прогресивний художник з буржуазними нахилами, пристарілий художник, який тільки-но отримав премію від комсомолу, «простий радянський чиновник» який приїхав невідомо звідки й неясно чим займається, амбітний політик нового зразка. Подібний стан речей її засмучує і виснажує, але зміни лякають ще більше. Свої справжні почуття вона ховає за показною бравадою, куражем, вульгарністю і своєрідним екстремізмом. За позірною легкістю і розважальністю жанрового кіно, з елементами пізньомуратівського абсурду і феллінівського трагікомізму, приховується критика патріархального світу та експлуатації й об’єктивізації й приниження жінки. Фільм «Ніагара» у 1991 році був відзначений Призом глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі «Молодість». Картина передає атмосферу 1990-х — гострий дефіцит з нескінченними чергами, імпортні речі, які можна було отримати, якщо маєш певні зв’язки, дешевий сумнівний алкоголь та дорогі столичні ресторани, американська поп-музика, крінж і тотальна розгубленість. Особливою прикрасою фільму є Київ з великою кількістю зелених насаджень та ще незабудованою Бессарабською площею.