"Надприродне", 6 сезон, 18 серія
З незначним інтервалом подивився Осьмнадцату серію «Супернатуралів» на ім'я "Frontierland" («Фронтір»). Але оскільки в нас більшість громадян не знають, що, власне, таке цей самий фронтир, і навіщо він потрібний, вважаю адекватним аматорський варіант невідомих громадян «Дикий, дикий Захід». Тим більше, серія як раз про нього - так і будемо її тепер називати.
Мова там про те, як наші героїчні брати на чолі з Боббі знаходять-таки рецепт, як убити Велику Матусю з середини сезону. Для уконтрапуплені оной, як з'ясовується, потрібно всього нічого - попіл Фенікса. Проблема в тому, що ніхто не в курсі, що це за фенікс мається на увазі, і тим більше, де його шукати. Діну, втім, скоро везе - він знаходить у щоденнику Самуїла Кольта згадку про останнього вбитого фенікса, причому сталося це ні багато, ні мало, а сто п'ятдесят років тому.
Компанія занурюється в хандру і меланхолію - але ненадовго, секунд на десять, тому що Дін несподівано згадує, що Кас може закинути їх у минуле, і вони тоді знайдуть Кольта, фенікса, і взагалі все, що потрібно для успішних розборок з матусею.
У Каса, правда, і своїх турбот вистачає - він навіть призначив собі секретарку, настільки сильно зайнятий. Та, звичайно, братів з першого ж погляду недолюблює, тому хамить направо і наліво. А крім того, вона ще й злісна і несамовита стерво, що й не дивно для секретарки. Кастіель в підсумку в проблему вникає і відправляє братанів в далеке ковбойське минуле, із суворим наказом не затримуватися. На все про все у Вінчестерів є 24 години.
Серія, треба сказати, відмінна. При цьому, як це нерідко буває з «натуралів», вона відмінна не за своїм глибоким задумом (якого немає) та сюжету (який, загалом, стандартний), а навпаки - по антуражу, діалогів і фінальними п'яти хвилинами. Діалоги і загальний колорит Дикого Заходу витримані на всі сто - падав зі стільця від захвату й реготу (поперемінно) кілька разів, настільки вправно зроблено. Різноманітних ссилочек і поклонів мало не десятку вестерном натикано в ці сорок хвилин без ліку. Та й грають всі громадяни вкрай здорово, створюють атмосферу майстерно. Респект.
Тут ще потрібно обов'язково зазначити, що Дженсен Еклз сам по собі великий фанат ковбойських фільмів і неодноразово підкреслював, що із задоволенням відіграв би роль якогось суворого шерифа, та ось, не дають. Мрії збуваються - і в даній серії він і справді шериф глухого містечка Санрайз, штат Вайомінг. І ще федеральний маршал на ім'я Іствуд, до того ж.
А Сема тут звуть Уокер, і він, звичайно, рейнджер.
Несподівана інтрига з відносинами в ангельському колективі у воєнний час виведена тут як би між іншим, але теж нагнітає напругу. Ну і завершальний штрих - посилка від Кольта - виглядає таким собі фінальним дотиком завершеного полотна майстрів (а Кріпке, Гембл, Сінгер, і навіть цей чувак з невимовним ім'ям Володимир Стефофф - майстри, без дурнів). Дуже, дуже гарна серія, рекомендую.
