Рецензія на фільм «Грейхаунд: Битва за Атлантику»
Ще один військовий фільм з Томом Генксом

8 серпня 2020,  20:00 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

До початку світової пандемії коронавірусу та світового карантину, який на декілька місяців закрив кінотеатри практично у всіх країнах, військовий екшен «Грейхаунд: Битва за Атлантику» повинен був стати одним з перших блокбастерів літа, закликаючи глядачів до кінотеатрів епічною битвою в океані під проводом дворазового лауреата премії «Оскар» Тома Генкса. Але потім його прем'єра була перенесена на стримінгову платформу, і, як не дивно, цьому фільму там як раз і місце.

Сюжет фільму, до якого Генкс особисто написав сценарій, ґрунтуючись на книзі Сесіла Скотта Форестера, розгортається протягом 50 годин в лютому 1942 року, поки конвой з 37 кораблів союзних військ перетинає в Атлантичному океані небезпечну зону, куди не долітають бомбардувальники. Вони залишаються без повітряної підтримки, як раптом з глибин з'являються німецькі підводні човни з зображеннями злих вовків і починають своє «полювання на овець». І тут в бій вступає відважний офіцер Ернст Краузе, капітан есмінця «Грейхаунд», який вперше вирушив на бойове завдання.

Те, що даний сценарій Генкс писав сам, відчувається протягом усього фільму надто чітко. Весь сюжет ані на крок не відходить від його героя, показуючи його традиційним Героєм Другої світової війни з великої літери, а не реальною людиною. Його Ернст ніби зійшов зі сторінок пропагандистських плакатів, тому абсолютно не чіпляє і не викликає ніяких емоцій. Та й запам'ятовується він тільки своєю неправдоподібною здатністю не спати і не їсти більше 50 годин і при цьому тверезо командувати боєм. О, а я ще не говорила, що капітан Краузе – повністю вигаданий герой, якого не існувало? По суті з цього починається і на цьому закінчується головна проблема «Грейхаунда». Фальш відчувається протягом усього перегляду, але коли дізнаєшся, що це все дійсно проста вигадка, задаєшся питанням, навіщо взагалі це було знімати. У Другій світовій війні було більш ніж достатньо реальних капітанів, які вписали своє ім'я в історію, але Генкса чомусь ніхто з них так не зацікавив, як цей вигаданий і занадто релігійний офіцер Краузе.

При всьому своєму геройському пафосі «Грейхаунд» є, мабуть, найбільш дитячим фільмом про війну, який я коли-небудь бачила, оскільки ця битва нагадує гру в морський бій здалеку, а всі загиблі постають виключно у вигляді бездушних цифр. Так, нам показують сцену похорону трьох моряків, які загинули в результаті обстрілу «Грейхаунда», але їхніх тіл ми не бачимо, оскільки їхні останки приховують від нас під американськими прапорами для ще більшого пафосу. Щоб не дай Бог не показати глядачеві реальні жахи війни. Подивившись цей фільм, діти б із захопленням сказали, що хочуть відправитися на війну, щоб пограти в такий морський бій з нацистами. І подібний підхід до показу битви, де загинуло стільки людей, є щонайменше легковажним, а щонайбільш – величезною дурістю. Але що ви хотіли, адже інші персонажі тут півтори години служать для великого Ернста у втіленні Генкса звичайним фоном. Навіщо робити на них «зайвий акцент». Нехай найкривавішою сценою у фільмі про Другу світову буде сцена, де головний герой виявляє, що він натер до крові ноги від того, що героїчно провів всі ці 50 годин на ногах, подумали кінематографісти.

Скажіть чесно, у вас ще кіно про Другу світову війну не викликає позіхання? Без перебільшень, на цю тему знято рекордну кількість всіляких фільмів, ніби в історії цивілізованого людства, що налічує вже 5 тисяч років, більше немає тем, про які варто знімати кіно. Генкс вже зіграв в класиці на дану заяложену тему в 1999 році у фільмі Стівена Спілберга «Врятувати рядового Раяна», і йому більше не варто до цього повертатися. Краще дивитися вперед і підкорювати нові вершини, оскільки Генкс на це ще і як здатний. Була б зрозуміла його участь в даній історії, якби цей проект очолив той же Спілберг, але ні, тут біля керма став недосвідчений режисер Аарон Шнайдер, і хоча у нього вже є «Оскар» за короткометражний фільм про солдатів, «Грейхаунд» був би повним провалом, якби не участь Генкса. Оскільки сама битва тут теж видовищністю не вражає.

На початку року я писала, що розпіарений військовий фільм Сема Мендеса «1917» є одноразовим кіно, в якому немає ані щирості, ані інтимності, але на тлі «Грейхаунда» тепер він виглядає справжнім шедевром. На всіх постерах військового екшену Шнайдера крупним планом зображено обличчя Генкса, і це в принципі описує його від початку і до кінця. І, як би сильно я не любила цього чудового актора, в даному випадку це не є компліментом. Якщо хочете побачити по-справжньому чудову і гостру морську драму з Генксом в ролі капітана, то подивіться «Капітана Філліпса». Там він дійсно на висоті.

«Грейхаунд» – епічна назва для абсолютно посереднього фільму про Другу світову війну, про яку всі кращі фільми вже давно зняті. А щодо його правдоподібності і видовищності, то в супергеройському екшені «Перший месник» їх значно більше.

4222 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: