Рецензія на фільм «Ґодзілла II: Король монстрів»
Нам потрібно більше монстрів

1 червня 2019,  19:35 | Рецензії | Автор: Елена Стрельбицкая

Задовго до появи людей на нашій планеті правили гігантські монстри. З розвитком цивілізацій вони пішли під землю і влаштувалися там на довгий сон, поступившись місцем людству. Але з пробудженням Ґодзілли стародавні монстри заворушилися, почали позіхати, відкривати свої очі і розпрямляти свої лапки та крильця, які затекли від довгого перебування в стазисі. І коли прокидається триголовий крилатий змій Кінг Гідора, Земля здригається, а людство з домінуючого виду миттєво перетворюється на вид на межі вимирання. Тепер у людей залишається лише одна надія на порятунок – Ґодзілла.

Науково-фантастичні фільми «Ґодзілла» і «Конг: Острів черепа», які вийшли на екрани у 2014 та 2017 році відповідно, заснували новий голлівудський кіновсесвіт та встигли заробити на двох 1 мільярд доларів. Це дуже порадувало студію Legendary, і третій фільм франшизи «Ґодзілла: Король монстрів» віддали в руки режисерові Майклу Догерті, який зняв «Крампус» і працював над сценарієм не дуже вдалого екшену «Люди Ікс: Апокаліпсис». Придумувати сиквел йому допомагали сценарист «Крампуса» Зак Шілдс і, на щастя, сценарист «Ґодзілли» та «Конга» Макс Боренштейн (але ви помітите, що його участь не додала сюжету фільму адекватності).

Вирішивши вразити глядачів епічними битвами гігантських кайдзю, Догерті будить від сну ще дюжину різних монстрів, які починають хаотично руйнувати міста, влаштовуючи на землі справжній апокаліпсис. Щоб їх зупинити, вчені з криптозоологічного агентства «Монарх» об'єднуються з військово-повітряними силами США, але їхні спроби знищити або хоча б зупинити монстрів зазнають невдачу за невдачею. І тут повертається наш улюблений монстр Ґодзілла, який вирішує показати кайдзю під проводом триголового дракона Кінга Гідори, що розгулялися, їхнє місце. Адже королем може бути тільки один.

Кіностудія запросила у свій розпіарений науково-фантастичний екшен цілу плеяду заслужених акторів з різними регаліями, як номінанти на премію «Оскар» Вєра Фарміга, Кен Ватанабе, Саллі Гокінс і Девід Стретейрн, номінанти на «Золотий глобус» Бредлі Вітфорд і Чжан Цзиі, володар премії «Еммі» Кайл Чандлер та номінанти на премію «Еммі» Міллі Боббі Браун, Чарльз Денс і Томас Миддлдитч... але жоден з них так і не зачепив своєю грою. Фільм переповнений персонажами, які не отримали ані нормального розвитку, ані нормальних реплік, ані нормального фіналу (це стосується і тих, хто загинув, і тих, хто вижив). Навіть сімейство Расселлів, які опиняються в епіцентрі подій, не викликає жодної позитивної емоції. Якби їх не було в цьому фільмі, «Ґодзілла 2» не тільки б нічого не втратив, але і став би набагато цікавішим. У всякому разі точно менш нудним. Залишилися б одні монстри, які б'ються один з одним, і це було б чудово, оскільки над спецефектами тут попрацювали на славу.

Персонажі-люди постійно заважають сюжету і, незважаючи на те, що практично всі вони є вченими з докторськими (!) ступенями, кожні десять хвилин допускають дурні помилки, що коштують їм (і багатьом мільйонам людей на нашій планеті життя. Сценаристи спробували повісити провину за пробудження монстрів на людей, але все одно ніхто з них не тягне на гідного лиходія. Навіть Тайвін Ланністер, вірніше Чарльз Денс. А відсутність розумних реплік і зовсім перетворює героїв на ідіотів, які й двох слів зв'язати не можуть і постійно спілкуються односкладовими фразами, що можна почути в будь-якому пересічному бойовику, до якого людям було просто лінь писати сценарій.

Всі ці «доктори» працюють в надсекретній організації з вивчення доісторичних монстрів, але мало того що навмання судять про їхню поведінку та фізичні характеристики, так ще й прості логічні умовиводи не здатні зробити. Вони разом з командуванням армії продовжують посилати на вірну смерть тисячі вояків, озброєних автоматами і ракетами, які навіть подряпини не залишають на монстрах, хоча у них було 5 років, щоб розробити ефективну зброю проти таких, як Ґодзілла. Або влаштувати купу бункерів на випадок, якщо нічого дієвого не винайдуть. Колонізувати Місяць чи Марс, на худий кінець. А фактично бункери є тільки на засекречених базах, всередині яких тримають сплячих монстрів, і ці самі монстри при пробудженні тут же руйнують будь-який бункер зсередини. Тоні Старк і Брюс Беннер просто б закотили очі при перегляді екшену «Ґодзілла: Король монстрів» і напевно б вирішили проблему з монстрами хвилин так за 10. Гаразд, за 15. Потрібно ж ще за шаурмою збігати.

Фінальна битва Ґодзілли та Гідори є найкращим моментом сиквела (тому що Ґодзілла нарешті надере йому зад, та й сам фільм нарешті добігає кінця), але і тут люди намагаються перешкодити, відволікаючи камери від монстрів. Поки сценаристи з горем навпіл возз'єднують сім'ю Расселлів, частина битви переходить на задній план, тому нелюбов до цих персонажів у фіналі досягає висот, і вас порадує, коли хтось із них загине, оскільки це означатиме, що нам знову покажуть те, заради чого ми всі тут зібралися, – битву монстрів. І в ті моменти, коли вона все-таки опиняється в центрі уваги, вона прекрасна. І Ґодзілла прекрасний, і Кінг Гідора, і інші монстри. Особливо, коли вони борються за планету під ту божественну музику композитора Беара Маккрірі, яка періодично звучить у фільмі.

На даний момент «Ґодзілла: Король монстрів» – це найгірший і найдурніший фільм даної франшизи. Подивимося, чи вийде у Legendary зробити наступну главу «Ґодзілла проти Конга» більш продуманою і цікавою для глядача. Дуже на це сподіваюся, оскільки Кінг Конг є одним з найулюбленіших монстрів для багатьох глядачів як мінімум з виходу того фільму Пітера Джексона в 2005 році.

Коли на планету нападають монстри, телефонуйте Ґодзіллі. Він завжди прийде нам на допомогу і зовсім не образиться, навіть якщо ми будемо кидати в нього ядерні ракети. Адже це його улюблені ласощі.

7237 

Написати коментар

Написати коментар...
Написати коментар...

Читайте також: