Рецензія на фільм «Робін Гуд»
Терон Еджертон і його банда злодіїв
На хвилі популярності молодого британського актора Терона Еджертона, який виконує головну роль в шпигунській франшизі «Кінгсман», Голлівуд вирішив використати його в ще одному гучному проекті: сучасній адаптації знаменитої легенди про Робіна з Локслі, який грабував корумпованих багатіїв та віддавав їхні гроші біднякам. Але чи зміг цей фільм потрапити своїми стрілами в яблучко?
З моменту виходу на екрани останнього «Робіна Гуда», головну роль в якому виконав Рассел Кроу, минуло 8 років, але щоб нова екранізація хоробрих пригод знаменитого злодія відрізнялася від безлічі попередніх картин про нього, режисер Отто Батхерст вирішив зняти передісторію Робіна й бандитів з Шервудського лісу. Раніше Батхерст зрежисирував кілька маловідомих телефільмів, але встиг також попрацювати над хітовими серіалами «Чорне дзеркало» та «Гострі козирки», тому його дебют на великому екрані був багатообіцяючим... До того моменту, поки він безпосередньо не відбувся.
Початок нового «Робіна Гуда» показує зовсім молодого і зеленого Робіна з Локслі, який закохується в дівчину Меріан, але його відправляють на війну – в Хрестовий похід в Аравію. Там Робін проводить 4 роки і бачить всі жахи війни, яку католики довгий час ведуть проти мусульман. І нарешті після 4 років він вирішує вперше заступитися за невинного темношкірого хлопчика, за що отримує стрілу в живіт (ні, це зовсім не смертельно, і вже скоро він буде бігати по сходах), і його за бунт проти начальства відправляють в лазарет і додому, оскільки він знатного походження. Робін так довго хотів опинитися вдома, от тільки коли він нарешті переступає поріг рідного маєтку, то дізнається, що його вже 2 роки всі вважають мертвим, а його будинок конфіскували. На додаток місцева влада в особі шерифа Ноттінгема збирає величезні побори з і так бідного населення, яке ледве зводить кінці з кінцями, щоб і далі фінансувати війну на іншому кінці світу, але незважаючи на ці проблеми, Робіна турбує лише одне – його Меріан. І як би фільм не намагався усі ці дві години зробити з нього героя для бідних, у кінці він сам заявляє, що робив це, щоб вразити дівчину, і хоча Меріан у це не вірить й вважає його сміливцем, насправді він говорить правду. Часом здається, що Робін і сам вже не розуміє, як вплутався в усю цю революцію. Його герою не вистачає мотивації, не вистачає такого моменту, щоб глядач повірив йому і в нього. Тому і його мотивуюча промова перед бідняками у кінці звучить фальшиво. Це вам не промова Арагорна в «Поверненні короля».
Наставника Робіна Джона, якого насправді звуть Яхья, грає лауреат премії «Оскар» Джеймі Фокс. Він настільки харизматичний і брутальний, що вписується в цю історію краще, ніж страждаючий по своїй дамі серця Еджертон, та і його стійкість вражає. Але, як на розумну людину, яка три місяці успішно ховалася на кораблі, щоб потрапити до Англії, він поводиться безрозсудно. Спочатку кличе Робіна в церкві перед усією знаттю, а після бере участь у заворушенні за участю Гуда, при цьому не приховуючи своє обличчя з характерними шрамами, але шериф, як і раніше, не може зрозуміти, хто ж ховається під капюшоном злодія. Очевидно, що розумом лиходій не блищить, але ця часткова легковажність ніяк не в'яжеться з цілеспрямованим Джоном, який наче все прораховує наперед.
Головного антагоніста шерифа Ноттінгема втілює Бен Мендельсон, але насправді головним лиходієм історії виступає Церква, яка, прикриваючись Богом, грабує простих людей і розв'язує війни. Її метою є гроші і влада, а ніяк не порятунок людських душ, що проявляється в затіяних нею Хрестових походах. І, по суті, яким би злим і впливовим не здавався шериф Ноттінгема, він – всього лише дрібний пішак у великій грі кардинала, який напевно вийде з усього цього сухим і неушкодженим. Мендельсон – дуже талановитий актор, але його останні персонажі є схожими як дві краплі води. Шериф Ноттінгема – це ніби відгомін Кренніка з фільму «Бунтар-один. Зоряні війни: Історія» і Сорренто з фантастики «Першому гравцю приготуватися». Тобто за сценарієм шериф був абсолютно ніякий, і акторові довелося придумувати цього персонажа самому. Навіть його плащ у «Робіні Гуді» нагадує плащ Кренніка.
Найгіршими в цьому вінегреті є актори Джеймі Дорнан і Ів Г'юсон. У Г'юсон головна жіноча роль, і на початку фільму вона виступає злодійкою, бунтаркою з простого народу, але після її роль зводиться до безглуздjuj любовного трикутника з Робіном та Віллом. Мало того що леді Меріан – єдиний жіночий персонаж в цьому двогодинному фільмі, так ще й написаний він був просто огидно. Її в лічені хвилини перетворили з войовничої діви на бляклу героїню, яка зітхає по своєму коханому. Дорнан ж після «П'ятдесяти відтінків сірого» відчайдушно намагається позбутися образу Крістіана Грея, і хоча в «Робіні Гуді» він і не схожий на красеня-мільярдера, але і хорошою грою теж не може тут похвалитися. Якщо він хоче продовжити кар'єру в кіно, йому потрібно уважніше обирати сценарії. У Еджертона ще є «Кінгсман 3» і байопік про Елтона Джона «Рокетмен», щоб реабілітуватися, а ось у Дорнана, здається, закінчуються шанси сподобатися глядачеві і серйозній аудиторії, яка не читала «П'ятдесят відтінків».
Єдиним героєм, який в цій банді не викликає дивування, а одну лише симпатію, є добряк чернець Тук. Британський комік Тім Мінчін сяє в цьому образі в кожній сцені, збавляючи обридлий пафос і пишномовну дурість й кілька разів викликаючи посмішку.
Ще після першого трейлера «Робін Гуд» так і просився на порівняння з минулорічним екшеном Гая Річі «Король Артур», але якщо фільм Річі був сміливою і оригінальною, хоча і не особливо успішною спробою осучаснити відому середньовічну легенду для глядача в дусі кінця 2010-х років, то Батхерст ніби не хотів вчитися на помилках Річі і чомусь вирішив, що дуже погано осучаснена історія про «Робіна Гуда» – краще, ніж більш-менш історичний і вдумливий епос про даного героя. Але вдруге таке не пройшло.
Окреме здивування викликають сучасні наряди і зачіски героїв. Творці «Робіна Гуда» навіть не намагалися пошити для них реалістичні костюми, оскільки в одному кадрі у нас – Середньовіччя з кольчугами і одягом хрестоносців, а в іншому – леді Меріан носить топ з відкритою спиною і шкіряну куртку, а Робін – піджак модного зараз крою. Гостей на бал-маскараді костюмери й зовсім нарядили, як жителів Капітолію з антиутопії «Голодні ігри». Таке відчуття, що події легенди про Робіна з Локслі відбуваються не в минулому, а в якомусь альтернативному майбутньому, де ось-ось і герой дістане з кишені... смартфон. Голлівуд зазвичай хоча б костюми робить правдоподібними і не економить на них, але не в цьому випадку. Що вже тут казати про сценарій і персонажів.
«Робін Гуд» – один з найгірших фільмів 2018 року, який зовсім не рятують ні вибухи в дусі Майкла Бея, ні пафосні промови, які ми вже сто разів чули, ні мелодраматична сюжетна лінія нібито великого і щирого кохання, в яке не віриш. Ця «сучасна» адаптація просто не варта вашого часу.
P. S. Якщо ви хочете побачити цього знаменитого народного героя в набагато більш реалістичній кінокартині, краще подивіться фільм з Кроу чи «Робіна Гуда» з Кевіном Костнером. В останньому, до речі, шерифа Ноттінгема грає сам Алан Рікман. У нього там шикарна чуприна, і він, на відміну від Мендельсона у цьому кіно, бере в руки меч.
