Рецензія на фільм «Хеллбой 2»

Мені сняться собаки, мені сняться звірі.
Мені сняться тварини з очима, як лампи.
«Наутілус Помпіліус»

- Я йду по невірному шляху Паніковського, -і прошептав Остап.
«Золоте теля»

Перестаньте, чорти, клястися на крові
Не щастить мені у смерті, пощастить в любові.
х/ф «Біле сонце пустелі»

Громадянин Гільєрма дель Торо - він дуже заслужений дядько. Ще після першого «Хелбоя» щось таке заворушилося у мене у вигинах єдиного мозкового м'яза. Еее, - подумав я. - Цей хлопець далеко піде.

Помилився, звичайно. Нікуди камрад дель Торо не пішов, тим більше - далеко. Він так і осів у Голівуді, де продовжив робити інші відмінні фільми. «Лабіринт Фавна» там. «Хребет диявола». «Притулок». І так далі.

На жадібних голлівудських продюсерів ці фільми теж справили деяке враження. Таке, що йому спочатку дали грошей на другий «Хелбой», а потім і зовсім дозволили знімати обидві частини майбутнього «Хобіта». А останнім часом Гільєрма настільки ввірував у власну зірку, що не приховуючи міркує вже й про третє «Чортеня», благо сюжетний розвиток подій цілком дозволяє. Але це ще подивимося.

Зате фільм «Хелбой: Золота армія» можна зацінувати вже буквально сьогодні. Подивитися його. І отримати за фактом перегляду свою думку. Що, власно, і було мною зроблено.

Сюжетний заміс фільму полягає в наступному: після подій попереднього фільму пройшло, як і заведено, чотири роки. Хелбой - ака Червоний - (Рон Перлман) продовжує жити зі своїм коханням - дівчинкою-запальничкою Ліз (Сельма Блер), і працювати в Б.П.Д.О. (Бюро Паранормальних Досліджень і Оборони). Раптово виявляється, що тищу років тому якийсь ельфійський король створив армію золотих механічних бовдурів і складував її під землею десь в Ірландії. А тепер підріс його син-ельф, і, як всі ельфи, він люто ненавидить всіх нормальних людей і хоче стерти їх з обличчя Землі, використовуючи згадану вище Золоту Армію. Саме собою, розрулити ситуацію може тільки червонопикий демон з кам'яною рукавицею на правій руці й спиляних рогах на голові. І він її таки розрулить, можна не сумніватися.

З ходу відзначаю позитивні сторони фільму. По-перше, це, звичайно, Рон Перельман у ролі Червоного. Образ мені вкрай близький, та й ім'я теж. Здоровенний бугай на ім'я Червоний - адже це ж я! Дивитися було цікаво.

Друга безумовна вдача фільму - режисер і автор сценарію, який вже згадувався вище громадянин дель Торо. У справі придумування візуальної частини він мало з ким може зрівнятися. Всі монстри, монстрики й розумні пухлини (не кажучи вже про зубних фей) виглядають відмінно, все зроблено з вигадкою, із примовкою, креатив режисера хльостає з фільму могутнім потоком. Ніякий Джордж Лукас зі своїми чубаками там, по ходу, і близько не стояв. Чудовиська вийшли, загалом, краще за всіх.

У цьому сила фільму, і в цьому, на жаль, його слабість. Як Остап з епіграфа пішов по невірному шляху Паніковського, так і дель Торо пішов вслід за тактикою Тимура Бекмамбетова - побільше дії, моторошних монстрів і мега-трюків у фільмі, а сюжет вже як-небудь сам піде й розів'ється. У результаті вчинки героїв вийшли спонтанними й малоосвідомленими, образи бліді й розпливчасті, а постійним сюжетним прийомом стало споконвічне «те ж, що було в першій частині, але вдвічі більше». Був один нездарний помічник - буде двоє. Було сто ворогів - виходить, буде двісті. Була одна любовна історія - буде дві. І серце мені підказує, що в режисерській версії фільму ми ще почуємо й третю - плюс дізнаємося всяке про непросте минуле прозороголового Йохана Крауса. Так, його саме так і звали. Бувало, сам Хелбой не витримає, так як зірветься: «Ах ти ж Йоханий ти Краус!...» Хм, відволікся.

Трохи дивним виявилося й те, що винесена аж у заголовок Золота Армія вперше з'явилася у фільмі за п'ятнадцять хвилин до кінця, а зникла - за п'ять. Це якось несерйозно. Одна розрада - лиховісний принц Нуада відіграв як треба, виявився нормальним негативним персонажем, справжнім упирем, стрибав і скакав зі своїм сасахо-ярі що твій Нео, і навіть умудрився один раз застромити його прямо Червоному в серце. Той ледь не окочурився. Вбили принца теж цікаво - счітерили, завалили його віддаленим чином. Remote Control!

В цілому, варто сказати, що фільм дивним чином вийшов невловимо схожим на бекмамбетівський «Особливо небезпечний». Дуже багато трюків, біганини, вибухів і прикольної анімації. Сюжет - простий як три копійки, і сильно передбачуваний. Персонажі, за винятком Червоного (це я), картонні й нерозвинені. Загалом, цікаво буде для аматорів жанру фентезі-бойовика й громадянина Перельмана. Хоча, якщо згадати монстриків - то напевно все-таки для всіх. Дуже вже гарні, мерзотники.