Рецензія на фільм «Хенкок»
Буквально вчора ознайомився з новим фільмом, який виходить на великі екрани нашої неосяжної батьківщини – комедією під назвою «Хенкок». До фільму підбирався з обережністю, тому що в ньому знявся Вілл Смит, який покрив себе незмивною ганьбою ще з часів «Я, Легенди», а то й раніше. І взагале, я громадянина Смита якось – не того. Він, звичайно, не такий довбойоб, як режисер Спайк Лі, у голос кричущий про дискриминацію чорношкірих у кіно, і не соромиться гнати на самого Клінта Іствуда, але теж хлопчик досить нахабний. А я нахабних не люблю, я сам такий.
Але, поспішаю помитити, фільм, незважаючи на деяку упередженість, виявився відминним, мені дуже сподобався. Громадянина Вілла Смита за фактом перегляду навіть заповажав. Але про все по черзі.
Сюжет кіно давно відомий всім, хто цікавиться – а інші й не стале б навіть читати дану замитку. У мисті Лос-Анджелесі є якийсь бомж на ім'я Джон Хенкок (Вілл Смит) – брудний, занепалий, сильно питущий тип. Ну є – та й нехай, сказали б ви, що, в Ел-Ей бомжів мало? Порядно, - відповім я на це, але з Хенкоком розмова особлива. Справа в тому, що він – супергерой.
Так, от така несподіванка. Поки в мисті все спокійно, цей громадянин спокійно колобродить як звичайний бездомний бродяга – спить на лавках, жере віскі пляшками, люто лихословить і постійно маїться з бодуна. Але як тільки що не так – бандити ховаються від поліції або терористи захоплюють заручників, або поїзд не туди повернув і зараз задавить якого-небудь тюхтія – Хенкок відразу тут як тут, зупиняє бандитів, рятує заручників і зупиняє паровоз. Не перестаючи, до речі, при цьому пити віскі й злобливо чортихатися (все, втім, у межах рейтингу PG-13).
Здавалося б, чергове супергеройське кіно, і чого тут особливо мудрувати й тим більше захоплюватися? А от накося вам, громадяни, викусіть. В даному фільми, крім першої, немудрої підкладки, є ще трохи більш глибоких шарів. Стратрозумив, як кажуть яйцеголові вчені.
По-перше, Хенкока, на відмину від інших героїв, не люблять люди. І це цілком зрозумило – тому що, рятуючи людей, наш бравий афроамериканець нещадно б'є чужі машини, руйнує будинки, лається на оточуючих, до того ж підколює наївних “Назви мене гівнюком ще раз!». Яких повелися на цей добрий жарт, з тих пір не бачили.
До речі, сполучення John Hancock має в статевозрілих американців ще одне значення – геть-чисто недруковане і взагале в пристойному суспільстві про таке розповідати соромляться. Тому не будемо.
Але одного разу наш недрукований Джон через недомисел врятував життя одному не особливо розумному ПЕАР-менеджеру (так, це саме його повинен був переїхати паровоз). Ну, урятував і врятував – які справи, паровозу набагато сильніше дісталося, але менеджер затаїв на Хенкока подяку й задався метою за всяку ціну виправити хенківську репутацію. І що з цього виходить, ми будемо за ходом фільму спостерігати.
Це другий такий шар у фільму – вже значно більш цікавий і оригінальний. Але це адже не все? Звичайно, ні, є ще один сюжетний шар – тому що Хенкок не єдиний супергерой у цьому фільми, а хто ж цей другий невідомий, і що його пов'язує з Джоном, цього я сказати не можу, щоб не розкривати сюжетну лінію. Головне, що виходить дуже неочікувано й весело – я такого навіть не очікував.
А під кінець, коли він викидається з вікна, щоб урятувати Мері – це взагале вийшло дуже правильно й трохи навіть зворушливо. По логіці, Хенкок загалом повинен був загинути, щоб вона жила, але тоді б фільм вийшов драмою, а це неприпустимо. Драма б таких грошів не зібрала. Тому Хенкока залишили в живих, а фільм залишився комедією. І всі задоволені.
І тепер нам усім доведеться жити під Мисяцем, на якій від руки намальоване сердечко. І нічого із цим, мабуть, не поробиш.
І ще одна порада: ніколи, нізащо не називайте Хенкока гівнюком. Він на це сильно ображається.
Діагноз, я думаю, зрозумилий: фільм обов'язковий до перегляду. По ходу, краща комедія року. Вілл Смит дуже порадував.
