Рецензія на фільм «Монстро»
Оскільки більша частина того, що я збирався тут написати, вже красується у вигляді комментів до фільму (спасибі, Брабус), доведеться бути тут максимально мінімальним. Ну, тобто, як умога коротким. І крапка.
Отже, даний фільм є так званим «Секретним проектом Джей-Джей Абрамса», більш відомим як «Кловерфілд» (що було чудово, зі збереженням всієї непростої гри слів, перекладено на росіянин як «Монстро»). Розповідається в ньому про навалу на славне місто Нью-Йорк якоїсь жахливої монструозної гадини, здатної одним ударом своєї пупырчатої лапи знести мідну голову Статуї Свободи й відправити її (голову, а не статую) у довгий самостійний політ.
Фільм, що характерно, знятий у лихій манері нібито аматорського відео, нібито на звичайну відеокамеру (хоча на початку говориться про цифрову, що є баг). Відповідно, картині властиві всі принадності аматорської зйомки - постійні мотиляння з одного боку в інший, нечіткий фокус, постійні вмикання-вимикання. Та ще на плівці була спочатку записана зовсім інша історія, і вона періодично проривається між рядків (що, до речі, надає фільму деяку глибину, чого загалом складно чекати від аматорського запису).
Виглядає все, втім, шикарно. Імітація непрофесійності приголомшлива, камеру постійно ковбасить туди-сюди, у мікрофон не перестаючи репетують усяке, чогось він дико фонить, сам оператор вставляє ідіотські коментарі - все зроблено відмінно. У мене, приміром, саме так завжди виходить. Особливе захоплення викликало те, що самого головного монстрюка показали за весь фільм усього секунд тридцять. У зв'язку із цим хочеться сказати три важливі речі.
Перше, воно ж головне. За манерою зйомки й деякими фічами фільм дуже нагадує першу «Відьму із Блер». Та ж труська камера в руках, ті ж шумування по невідомих і небезпечних місцях, непоказанність головного лиходія/лиходійки/лиходійства, і навіть сцена з “it's the same log” трошки присутня. Але все-таки за вісім років допитлива людська думка трохи просунулася в області імітації документалістики (чому сильно посприяв бюджет), та й жанр злегка відрізняється. Тому «Кловерфільд» багато в чому навіть набагато краще свого попередника.
Друге, розмірковне. Даний фільм, по суті, є черговим кіношним експериментом. Таким же дослідом над кіно-експірієнсом, як «Відьма...», як «Біжи, Лола, біжи», як «Грайндхаус». Їх фіча - у їхній унікальності. Такого півторагодинного кліпу, яким була «Лола», вже не зняти, навіть самому Тикверу. Такий відмінний треш, як «Планета страху», навряд чи вийде другий раз, навіть у Родрігеса. І так далі. Це, товариші, такий собі відхід від стилістики «Трансформерів», де все блищить нікелем, ричить на низьких частотах і розкриває свою красу винятково в HDTV. “Cloverfield” , як і «Грайндхаус», можна (і навіть потрібно) дивитися в екранці, ефект присутності виходить значно крутіше. Такий собі кіношний lo-fi.
Ну й по-третє, звичайно ж, звичне ТАК НЕ БУВАЄ!!! Головний герой не став би тягати на собі камеру до останнього, коли тут таке діється - кинув би на півдорозі, і навіть раніше. Це, звичайно, недоробка. Плюс ще дуже сподобалися тупі американці, радісно фоткаючі відірвану голову статуї Свободи, замість того, щоб задуматися: звідки вона прилетіла, і хто автор такого демаршу. Ну й, зрозуміло, що згодом масово відгрібають із цього приводу.
У цілому, однак, варто визнати, що громадянин Джей-Джей не підкачав - видав відмінний, цікавий фільм зі стандартним начебто б сюжетом, але розумним і динамічним його розвитком. Рекомендую до перегляду.
