Рецензія на фільм «Помста горянина»
Почнемо з ліричної передмови. Тобто це в теорії вона - лірична. Почасти. А там, як піде, загалом. Але сам факт необхідності передмови - він безперечний. Так що почнемо. А яким таке не подобається, ті можуть сміло пропускати перші кілька абзаців.
Читав я недавно рецензію на першого « Людину-Павука» якогось відомого Інтернет-критика. Із цікавості читав - що там пишуть. Прізвище критика називати не будемо, щоб нікого не ображати. Назвемо його, скажемо, Ендрю Кексман. І ось цей згаданий Ендрю - він досить негативно озивався про фільм. Він його назвав огидною дешевиною. Причому, відзначив він, йому байдуже, що це екранізація мега-коміксу, який більшість американських дітей читало в дитинстві (власно, у цьому причина успіху фільму). На суворий кексманівський погляд, принципового значення це не має.
Отримаємо мужність і не погодимося із шановним Кексманом. Екранізація переглянутого й прочитаного в дитинстві - вона дуже навіть має значення. От наприклад, я, як багато моїх однолітків, в отроцтві багато дивився й сильно любив серіал «Трансформери», його тоді показували на каналі “ICTV”. Я його любив настільки люто, що не пропускав жодної серії. І дуже горював, коли все-таки пропускав. І тому зараз, будучи вже досить дорослим дяденькою, я з нетерпінням чекаю швидкого виходу на широкий і різний екран однойменного фільму від камрада Бея й камрада Спілберга. І мені вкрай мало важливо, на скільки сантиметрів скривлять свої товсті фізії різні розумні критики, і скільки разів вони обізвуть фільм фігнею. Я твердо переконаний, що мені він сподобається. Навіть незважаючи на те, що там напевно буде слізлива любовна лінія, почуканий до невпізнанності Мегатрон і обов'язкова мораль про волю вище за все.
Ну от люблю я трансформерів, і нічого не можу із цим поробити. От і зі спідерманом для американських дитинчат було та ж байда. До чого це я? До онєме під назвою «Помста горця» (“Highlander. The Search for Vengeance”). Як відомо, «Горець» споконвічно був фільмом. І фільм цей вийшов в 1986 році. Там знімався камрад Ламберт, Шон Коннері, і потім ще цей... як його диявола... Кленсі Браун, от. Він там грав дикого росіянина на ім'я Курган (ака Віктор Крюгер). І цей фільм мені настільки тоді сподобався, що я незабаром, тобто році в 1994, закупив спеціальну книжечку - новеллизацію. Книжку написав Кристофер Макнамара, і зробив це просто чудово. Книжка дотепер в мене у фейворітс, однозначний маст хев.
І звичайно, коли пройшла звістка, що Йошиакі Кавадзірі взявся режисирувати таке онєме за мотивами, тим більше зі сценарною підтримкою Девіда Абрамовітца, який саме й був автором сценаріїв до оригінальних «Горців», прокинувся сугубий інтерес. Тому що дитячі спогади знову ж постукалися в сувору душу, і сказали - «Горець, йопта! Та це ж круть! Та Кавадзірі продюсував «Мисливця на вампірів Ді»! І «Ікс!» Та він працював над «Босим Геном!» Багато всілякого сказали, загалом. І тому майже відразу ж після офіційної прем'єри 5 червня, був скачений пристойний DVDRip, і побачений.
Маю сказати наступне - давненько не бачив такого відстою. Зіпсували оригінальну історію «Горця» так, що аж огидно. І найобразливіше, що незрозуміло, до кого варто висувати претензії - до Кавадзірі або до Абрамовітца? Напевно, до обох.
Перейдемо до вдумливого аналізу відстою. Все починається зовсім не в середньовічній Шотландії, як можна було сподіватися. Ні, все починається куди раніше - в 125 році нашої ери десь у Північній Англії, у якімсь кельтському клані. Головою клану, зрозуміло, виступає наш старий знайомий. Тепер його зовуть не Конан, не Коннор, і навіть не Дункан. Тепер він Колін Маклеод. Колін п'є вино, чмокається зі своєю улюбленою жінкою Мойєю, і штовхає палку промову - «За волю! За славу! За честь!» - «Блискуче, дайте дві!» - відповідають йому захоплені однокланці.
Треба сказати, що питання про волю - вонн нагальне для Коліна. Тому що буквально за два кроки від стійбища клану стоїть поки ще непереможна й легендарна Червон.... эм... Римська армія на чолі зі своїм жорстоким capolegione Маркусом Октавіусом. Мойя сильно турбується з приводу того, що всіх їх завтра вб'ють, тому, потай від Коліна переодягається медсестрою й біжить до Маркуса, де, невимушено скидаючи одяг, робить йому пропозицію, від якої він не може відмовитися.
Бовдур Маркус, зрозуміло, розм'якає, і в найневідповідальніший момент Мойа встромляє йому в пузо заточку. Фатерлянд урятований, геноссе! - радується дівчина, пробираючись додому городами. Але не тут-то було! Злий Маркус зненацька оживає, хапає Мойю за ногу, прив'язує її до хреста й підпалює. Тому що не фіг. Після чого командує атаку на нахабних кельтів.
П'яний у дупель Колін приходить до тями занадто пізно - все пропало, шеф, все пропало! - бурмоче він, пробираючись по палаючих руїнах і спотикаючись об трупи. Але висяча на хресті Мойя вражає його сильніше за все. Отже, померла, бідолаха, - розуміє він. - Яка неприємність. Тепер, звичайно, його метою стає знайти гада-Маркуса, і відрубати йому серце. Тому що він вбив колінове світле кохання.
На жаль, реальне життя вносить у ці плани корективи, Коліна хапають мускулисті маркусові гвардійці, а сам Маркус від душі розрубує Коліну голову, але бачачи, що Колін волею доль виявився на святій землі (всередині Стоунхенджа), і він не має права його торкнути, Маркус тільки люто плюється й похмуро йде. Ця сцена теж викликає деякі сумніви, оскільки Стоунхендж перебуває зовсім не в Північній Англії, а саме навпаки - у південній. Телепортація, мабуть. І от у цьому телепортованому кам'яному кільці й лежить наш Колін. І, що дивно, не дохне. Тобто - навіть навпроти, видужує, незважаючи на порубану в капусту голову. І тут йому стається бачення - мерзенний старикан на ім'я Амерган, на вигляд схожий на мега-чаклуна з «Шрека 3», а звичками нагадує Ninja Ninja з «Афросамурая». Старикан розповідає йому страшне - що він безсмертний. Ну, у кращих традиціях кіношної байди: «Силу велику почуваю в тобі я, поборотися зі злом підступним доведеться незабаром тобі».
Колін рветься в бій, але виявилося, що він проспав у Стоунхенджі тридцять три роки, і римляні, на чолі з Маркусом, вже спливли з цих місць. «Облом некислий трапився з тобою, але життя довге має бути тобі, так що не дрейф салага» - каже Амерган. І Колін не дрейфить. Наступного разу він зустрічає Маркуса в 476 році, під час захоплення Рима варварами. Колін кричить: «Я прийшов встановити в Римі демократію й дати тобі пенделя!» Маркус без старань дає чергового пенделя Коліну, неспішно закінчує своє полотно “Nero Burning Rome” і віддаляється, посвистуючи. Голос Амергана за кадром: «У ролі Маркуса - Анакін Скайвокер, у ролі Коліна - Джордж Буш-Молодший».
Приблизно через тисячу років вони зустрічаються знову - у Шотландії. Коротенько - Коліна знову вбивають, а Маркус у деякому збентеженні дивиться на процес із обриву. Коліна посмертно приймають у горці, видають орден «За оборону Шотландії» і привласнюють позачергове військове звання - прапорщик.
Наступна зустріч відбувається в середньовічній Японії, де Маркус є, зважаючи на все, сегуном, а Колін - чи то буши, чи то роніном. Маркус традиційно дає прокашлятися Коліну, причому стає ясно, що він не отримує від цього особливого задоволення - чиста самооборона. А що вбив Мойю - так вона перша спробувала. А взагалі Маркус - він міцний державник. І навіть десь романтик. Кішок любить... От тільки спадковість у нього погана. Тому й доведеться йому наприкінці онєме виродитися як клас. Але до цього поки ще далеко.
Далі - більше. Друга світова! І Колін - відважний боєць ескадрильї «Нормандія - Німан». Він літає на аероплані й стріляє проклятих фашистів. А Маркус - він саме і є цей самий фашист. Така білява бестія. Вирішальна битва відбувається під крилом літака - з якого вони обоє впали. Маркус стомленно розбиває руки в кров об колінові мордасі, але розуміє, що в запалі битви вони знову потрапили на святу землю - у церкву, і він знову не може Коліна вбити. Витягти його із церкви й відрубати зрештою голову Маркус, звичайно, не здогадується.
І нарешті - день сьогоднішній. Точніше навпаки - завтрашній. Рік 2147 - вся планета затоплена водою (як пояснюється в заставці, через тероризм і глобальне потепління. Мабуть, терористи дуже палко дихають). Фактично, над водою залишився тільки шматок Нью-Йорка - та й той захопив лиходій Маркус, і тепер будує там світле майбутнє у своєму злочинницькому розумінні. І от у нього приходить заматерілий, брудний як цурка, але не зломлений морально Колін МакЛеод. Йому кажуть: пройдіть-но до головного. Він каже: а не піду! І не йде, і вбиває всіх, хто намагається його змусити. Тут теж не все ясно - якщо йому потрібно до Маркуса, чому б не піти? Але ні, справжні герої завжди йдуть в обхід. І Колін теж іде в обхід. Він корешиться з жителями окраїн, яких не пустили в маркусове місто. Жителі, як і заведено, незадоволені, і вважають, що Маркуса треба скинути, і тоді (приблизно за 500 днів) почнеться правильне й безтурботне життя. Колін з ними в цьому солідарний, і за це йому показують секретну дірку у вентиляції, через яку можна залізти прямо в лігвище Маркуса. І він залазить. І Маркус його знову зі страшною силою мутузить і скидає вниз зі своєї темної вежі, тому що не фіг тут заявлятися без дозволу, коли хазяїн відпочиває.
Колін летить вниз і згадує страшне - Маркус хоче знищити весь оплот світу й демократії - Нью-Йорк. Для чого, незрозуміло, але знаєте, ці маніяки - такі дивні хлопці... Маркус хоче розпорошити в повітрі жахливий вірус, від якого всі носії демократії негайно заб'ються в конвульсіях і помруть. А Маркус не помре, тому що він безсмертний. І Колін розуміє, що його особиста помста - це фігня в порівнянні з помстою за загублене людство. І через це маркусове свавілля потрібно ще більш негайно припинити.
І звичайно, Колін знову залазить до Маркуса. Але Маркус вже натиснув страшну чорну кнопку - і отрута розпорошилася в атмосферу. І Колін тоді дуже ображається. Прямо-таки настільки, що відрубує Маркусу спочатку меч, а потім і голову. Він, мабуть, за дві із зайвим тисячі років все-таки навчився це робити. А Маркус - навпаки, призабув. І мега-енергія загиблого Маркуса, вступивши в реакцію з отрутним газом, повністю його нейтралізує. І тепер всі можуть жити й спокійно будувати демократію в Нью-Йорку під керівництвом свого рятівника Коліна.
От такий от сюжет. І в принципі особливо ідіотським його навіть не можна назвати. Так, нормальне розжарення ідіотизму, причому особливо люто він розквітає вже ближче до кінця. Але якби все було так просто, я б не став особливо плюватися. Тому що головна біда фільму - це не сюжет. Біда - це абсолютна вторинність.
Причому вторинність явна й нічим не прикрита. Дивишся на Маркуса, наскакуючого на жертву верхи на коні - і бачиш «Мисливця на вампірів Ді». Дивишся на моторошне тоталітарне місто Маркуса - бачиш «Еквілібріум». Дивишся на щурячі хот-доги в жителів окраїн - бачиш «Руйнівника». Дивишся на дівчину Коліна - бачиш Лейлу з того ж «Мисливця». Вулична битва наприкінці здерта з «Яблучного насіннячка», Маркус, який грає на гітарі - з Еріка Дрейвена в «Вороні», занурена під воду планета - з костнерівського "
