Третього дня задивився фантастичну фільму під назвою «Доджер» (Dodger). У деяких перекладах зустрічався варіант «Шахрай», що звучить дуже по-чарльздікенсівському, і тому невірно. Тим більше, це взагалі власне ім'я. Про фільм я раніше нічого не чув і набрів на нього, загалом, випадково. Тим більше був приємний подив, тому що фільм виявився напрочуд добротним, хоча й фантастичним.
Короткий сюжет такий: у не настільки віддаленому майбутньому невідомо звідки з'явився новий тип «хомо сапієнса» - так звані «гоглери», люди, здатні визначати буквально на око, бреше людина або каже правду. Поки все не сильно прогресивне людство тільки розводило руками в німому захваті, а вчені смикали один одного за бороди в спробах зрозуміти, як таке чудо могло вийти, прудкі бізнесмени поставили гоглерів собі на службу. Вони їх просили бути присутнім при ділових переговорах, і терміново здіймати тривогу у випадку, якщо партнери починали брехати. Через це гоглери незабаром перетворилися в особливу касту високооплачуваних експертів, свого роду гарантію безпеки й взаємних добрих намірів при укладанні наддорогих угод.
І все, здавалося б, добре, але виявляється - ні, не все. По-перше, в один не сильно прекрасний момент з'ясовується, що гоглери теж можуть брехати у своїх оцінках - якщо їм, наприклад, як треба заплатить зацікавлена сторона. А по-друге, як з подивом виявляється, існує й протиотрута - люди, які можуть обманювати живі детектори неправди, так звані доджери. В фільмі такий поки існує тільки один, але, як показують події, і одного цілком достатньо. Тому що приблизно за двадцять перших хвилин сюжету він встигає поламати купу комп'ютерів якоїсь супер-мега-корпорації, вирубати її систему безпеки, кинути купу спеціально навчених гоглерів (всі як один у стильних окулярах) і вкрасти у неї (корпорації) - шість мільярдів доларів.
Здавалося б - що там ті мільярди? Плюнути й розтерти. Але корпорація йде на принцип і оголошує бідоласі доджеру (його, до речі, так і звати - Джон Доджер) повномасштабну війну. Все як ведеться, із чорными воронками, загонами спецназу, пекельними чопперами й автоматичними кулеметами. Буде багато стрілянини, вибухів, симпатичних дівчат у шкірі й кіберпанкових прольотів через силіконові внутрішності комп'ютера. Все як я люблю, загалом.
Головну роль у фільмі грає громадянин Крістіан Бейл, який героїчний Темний Лицар, фокусник Борден і клерик Престон. І майбутній Джон Конор, до речі. У даній ролі - обманщика Джона Доджера - він виглядає винятково автентично. Улюблений момент - коли його прощупують своїми мега-очима гоглери на предмет утаювання правди, а він на них так глумливо дивиться, дуже симпатично вийшло.
Не головну, але теж гарну роль грає Міккі Рурк, який, я дивлюся, після тривалої перерви тепер світиться вже досить часто. Він тут грає мисливця Стайлса, якому доручено наздогнати підступного Доджера, після чого вчепитися в нього мертвою хваткою, тримати й не пускати, поки не приїдуть спеціально навчені люди з корпорації й не вилучать із доджерового холодного тіла чип з інформацією про украдену суму. Виглядав Міккі теж непогано, він тут був схожий на старого, навченого життям і досвідом бульдога, який обов'язково спіймає здобич - рано або пізно. Хоча на протистоянні двох мега-особистостей спеціально увага й не загострюється (на відміну, наприклад, від «Зошита Смерті»), воно тут однаково присутнє, і в парі моментів обігрується дуже здорово.
Ну й обов’язкову роль дівчини-вимушеної-помічниці головгероя грає Алекса Давалос. Незважаючи на цікаве прізвище, самого процесу у фільмі застати не вдалося, що трохи засмутило. Хоча симпатичними округлостями великим планом засвітилася неодноразово, що трохи скрасило наш сум.
Незважаючи на зовнішню простоту й невигадливість зав'язки, у міру ходу фільму виявляється, що там все не зовсім так просто, як здавалося спочатку. Або навіть зовсім не так. Цю думку навівають періодичні флешбеки героя, де він обмірковує, чи все він зробив правильно, і як йому варто було в окремих моментах вчинити по-іншому. Флешбеки я люблю, а тут їх було строго в міру, і виконані досить оригінально, так що й зовсім здорово вийшло.
У фільмі присутні деякі недоліки. Коли наприкінці виявилося, «як воно там все насправді було» - не сильно вразило, тому що зрозуміло, що із самого початку нам показали далеко не все. Тим більше, що на всі питання навіть така кінцівка, яка розкриває секрети, не відповіла - типу як Доджер потрапив у серверну, що зміг вирубати безпеку, як звідти пробрався у вентиляцію (!!), і як його напарника не попалили гоглери. Але в такий спосіб можна причепитися, вважай, до будь-якого фантастичного фільму, так що - нещитово.
В цілому - в цілому - фільм справляє вкрай приємне враження. Незатасканий, оригінальний сюжет, розумна його реалізація, гарні актори. Вважаю - рівень фільму істотно вище за середній, рекомендую до перегляду.
