Сьогодні від безвихідності подивився фільм «Еквілібріум» американського виробництва, а то всі його дивилися, один я як дурень ходжу. Фільм мені попередньо сильно хвалили, і взагалі в анотації було написано, що, мов, зроблено в кращих традиціях «Матриці» і все таке. Ну, це зрозуміло, що в традиціях, спочатку пишемо, що в кращих традиціях «Порятунок рядового Райана» а потім - бац! - і виходить «Перший після бога». Так що із традиціями й звичаями тут все теж дуже непросто виходить.
Став дивитися, що там, як і чому. З'ясувалося наступне:
(Авторська ремарка: варто зупинитися на змісті фільму. Варто тому, що рік народження фільму - 2003, три роки вже назад фактично, так що всі хто хотів його подивитися - уже подивилися, і багато з тих хто дивився, уже встиг забути. Так що спойлити будемо з вогником і запалом).
Отож, сюжет фільму-спадкоємця «Матриці» полягає от у чому - у недалекому майбутньому на Землі відбулася Третя Світова Війна. Більшість народів, як і передбачалося, загинула, ті, що залишилися зміркували, що ще трохи в тому ж дусі - і вони шустро відправляться слідом за більшістю, а тому воювати припинили. Довго думали вцілілі - чого це так виходить, чому люди так агресивні? Тридцять три роки, треба думати, особливо розумні з людей безупинно міркували на цю тему й доміркували до того, що вирішили знищити в людині почуття. Мов - це все від почуттів у людині розвивається агресія та інші соціальні недуги! Знищити недозволені почуття, вирвати заразу з коренем - от завдання-мінімум людства на найближчі триста років!
Події власно фільма починаються саме через триста років після всього описаного. Цивілізація виглядає дуже симпатично, навкруги контроль і облік, усе в кращих традиціях радянської влади, навкруги світло, тепло, і мухи не кусають, а найголовніше - всі тихі й слухняні. Тихість і слухняність досягається багато в чому завдяки спецпрепаратам, які всі люди два рази в день добровільно собі колють.
Додатково за порядком стежать спеціально навчені міліціонери, всі такі в чорних гестапівських спецплащах, мотоциклетних шоломах, і з автоматами М-16. Якщо десь щось не так - відразу розстріл! От це по-нашому, це по-більшовицькому!
Зрозуміла справа, це саме «не так» буває часто й багато, десь по задворкам туляться виродки, яких хлібом не годуй - дай показати свою агресію! Плюс, по вродженій шкідливості, ці самі незадоволені зайняті в основному тим, що дивляться на старі картини й слухають стару музику, а міліція, приблизно за тими ж причинами, ці картини й музику постійно вилучає й знову знищує.
Фільм розповідає про непросту долю одного з вищої касти міліціонерів - виведених у фільмі під ім'ям «клерики». Клерик, взагалі-то, у перекладі з англійського, це священик. Прикольні священики там у майбутньому, так. Клерики супротив нормальної міліції по фільму - це як тесля супротив столяра, вищий командний склад, одним словом. Нашого клерика тут кличуть Престогін. Клерик Престогін сумлінно робить свою роботу, жже картини, ламає меблі, заарештовує незадоволених, приймає спецпрепарат. Але один раз за збігом обставин препарат прийняти не вдається - з тих пір у мозку в Престогона відбуваються необоротні зміни. Спершу він никає конфісковану при арешті книгу, потім пригріває на груди бездомного собаку, а потім і зовсім - намагається випустити на волю групу повстанців, і якби не злагоджені дії особового складу - шукай їх потім свищі...
Отут хотілося б на секунду відволіктися й загострити увагу на двох моментах. По-перше, якщо від пропущеної дози препарату навіть у спеціально навченої людини вже через день їде дах - то кому потрібний такий препарат? Слабенько стоїть на ногах влада, що допускає таке. По-друге, зараз дуже модно ледве що - відразу голосно схлипнути про долі страчених в 1937 чекістів. Нелюди, розумієш, послали на смерть ні в чому не винних учнів Фелікса Едмундича... Немає, розумієш, їм прощення. Отут слід зазначити, що саме з тієї причини, що чекісти багато чого знали й бачили, їхня психіка піддавалася серйозним випробуванням. Тому й з котушок вони злітали, і у всяку мерзоту вляпувалися значно частіше, ніж прості громадяни. Тому й стріляли їх значно частіше. У злегка завуальованій, але в принципі вірній формі цей процес показаний у фільмі.
Наш Престогін - хлопець не промах, домагається-таки чого хотів, успішно виходить на зв'язок з більшовицьким підпіллям. Підпілля ставить йому бойове завдання - умертвити місцевого президента, всемогутнього тирана по кличці Батько. Підпільник Престогін висувається в президентський палац для виконання...
Графічні забабахи у фільмі реалізовані добре. Особливо для 2003 року, коли ще особливо не було на кого рівнятися в цьому плані. Подекуди, щоправда, сильно видно, що місто й постріли намальовані на комп'ютері, але в принципі нормально. Стрибки, комби й стрілянина - явно зроблені з великою оглядкою на «Матрицю», але роздратування не викликають. Навіть деяка схожість головного героя Престогону й громадянина Нео теж не сильно впадають в око. З погляду динамізму - баланс витриманий толково, занудитися не виходить ніяк.
Наприкінці, як і заведено, усе закінчується переконливою перемогою добра над фізично більш слабким добром - повстанці косять міський спецназ як траву, підривають життєво важливі об'єкти в місті, а Престогін, перемігши в несамовитій сутичці на пістолетах головного боса, із втомленою, але задоволеною посмішкою дивиться на руйнування, що діється навколо.
Мораль фільму ясна - краще вільний хаос, ніж несправедливий порядок. Абсолютна нісенітниця, насмілюся помітити.
У підсумку - фільм гарний. Знято толково й з душею, око нічого не ріже, а відмороженість сюжету з мінімальною перевагою превосходиться відмороженістю власно головного героя. Вирок - якщо ще хто не бачив, треба терміново побачити. А хто дивився - переглянути ще раз.
