Серіал «Бріджертони» став одним з найгарячіших святкових хітів на платформі Netflix, і якщо ви його вже подивилися, то при перегляді вам міг здатися знайомим принц Фрідріх. І це не випадково, оскільки актор, який його втілює, раніше зіграв в Поттеріані.
На цьому тижні на великі екрани повернулася шоста пригода Гаррі, Рона та Герміони «Гаррі Поттер і Напівкровний принц», при перегляді якої вам точно знадобляться носовички (ви самі знаєте чому). А поки вирушаємо за лаштунки цього фільму за допомогою нових цікавих фактів.
Після смерті Річарда Гарріса, який втілював директора Гоґвортсу в першому й другому фільмах Поттеріани, студія Warner Bros. запропонувала роль Дамблдора зірці ще однієї хітової фентезі-франшизи «Володар перснів» Іену МакКеллену. Але він відмовився з двох цікавих причин.
Британський актор Руперт Грінт, якого ми всі знаємо завдяки ролі Рона Візлі у фільмах про Гаррі Поттера, довгі роки тримався подалі від соцмереж, але це змінилося учора, коли він нарешті зареєструвався в Instagram. На радість Тома Фелтона.
Лумос максима! Якщо ви давно шкодуєте про те, що не бачили фільми про Гаррі Поттера на великому екрані, то вже скоро ви, ваші друзі та рідні зможете влаштувати собі незабутній похід в кіно, причому не один, а цілих вісім, оскільки Потеріана повертається в українські кінотеатри вже наступного тижня.
Минулого тижня хітове фентезі Кріса Коламбуса «Гаррі Поттер і філософський камінь» вийшло в повторний прокат в Китаї і вже змогло заробити там достатньо грошей, щоб через 19 років після прем'єри приєднатися до клубу мільярдерів.
Студія Warner Bros. і письменниця Дж.К. Роулінг планують повернути на екрани ще декількох добре знайомих героїв Поттеріани у фільмі «Фантастичні звірі і де їх шукати 3» чи його продовженнях.
Зої Кравіц була рада побачитися зі своєю родичкою-чарівницею Хеленою Бонем Картер на прем'єрі фентезі «Фантастичні звірі: Злочини Ґріндельвальда».
Роль Трісс Мерігольд у фентезійному серіалі «Відьмак» зіграє Анна Шаффер, відома завдяки своїй участі в «Гаррі Поттері».
Затишье перед бурей.
Вот и вышел в кинопрокат новый, уже шестой по счёту фильм о Гарри Поттере. В режиссёрском кресле вновь англичанин Дэвид Йэтс, а в актёрской труппе всё те же знакомые лица. Их герои повзрослели, приключения стали ещё опаснее, а враги сильнее. Но вышла ли на новый уровень сага о мальчике-который-выжил? Посмотрим…
Как и в предыдущей работе Йэтса, в «Принце-полукровке» достаточно спорных моментов (особенно, и прежде всего, явственно видимых фанатами книг Роулинг). Например, многие важные моменты истории, изображенные писательницей весьма аппетитно, на экране предстали всего лишь… в виде десерта, пускай и вкусного, но скудного. Некоторые сцены были вырезаны (Йэтс вообще не в пример своим коллегам, работавшим в проекте до него, не стеснялся «брать в руки ножницы»), некоторые изменены. Но учитывая наличие ещё двух лент о Поттере («Дары смерти», как все знают, решено было разделить на два фильма), многие решения съёмочной бригады, выглядят хоть и не бесспорными, но заслуживают уважения.
Первое, что бросается в глаза при просмотре — повзрослевшие исполнители главных ролей. Да, именно актёры, а не их персонажи. Так как Рэдклифф, Уотсон, Гринт заметно опередили в росте Гарри, Гермиону и Рона соответственно. И, к сожалению, по актёрской игре не все справляются «на отлично».
Дэниел Рэдклифф, к которому и прежде было немало претензий по части перевоплощения, раньше брал по большей части обаянием (которое, осмелюсь утверждать, у него всё же было), теперь же будто бы по волшебству улетучившимся. Среди всех учеников Хогвартса лучшим выглядит, пожалуй, обласканный критиками рыжий Руперт Гринт — на него всегда приятно смотреть. Качественно выделяется и Том Фелтон, он же Драко Малфой, но экранного времени у него не слишком-то много. Соглашусь со многими, что и Эмма Уотсон прибавила — это видно невооружённым глазом. А из Эванны Линч получилась правдоподобная Луна (несомненна заслуга и автора дубляжа).
Что же касается взрослых актёров, то тут следует говорить только в превосходных тонах. Бесподобная «ненормальная» последовательница Воланд-Де-Морта Хелена Бонем Картер (сейчас просто невозможно представить в образе Беллатрисы Хелен МакКрори), загадочный и непоколебимый Алан Рикман, всё такой же сильный и справедливый Майкл Гэмбон. Плюс новое лицо в «поттериане» — Джим Броудбент, исполнивший роль Горация Слизнорта. И исполнивший, надо сказать, очень убедительно.
Выглядит фильм, как и всегда отменно. И пусть спецэффекты не стали умопомрачительней, не беда. Ведь уже в заключительных фильмах мастерам компьютерной графики будет, где разгуляться. Отдельное спасибо следует сказать и оператору ленты, и композитору. Безусловно, Николас Хупер далеко не Джон Уильямс, но нужная атмосфера при помощи музыки всё же достигается.
Самым же большим упущением (неточностью, ошибкой — называйте, как хотите) Йэтса стала своенравная трактовка книги. Как говорилось выше, творение Роулинг было порезано и нескромно переработано, но можно было сделать это, наверное, и без таких искажений духа книги. В первую очередь страдает драматизм. Ведь в первоначальном источнике «Принц-полукровка» — одна из самых мрачных историй. Но вместо борьбы с Пожирателями Смерти большее значение для режиссёра приобретает любовная линия. Точнее любовные линии, так как в фильме их несколько. Но вероятнее всего, что авторы пошли на такой шаг, дабы уменьшить возрастной ценз — картина явно не выглядит «лицам от 14-ти и старше». Обидно, но таково нынче положение дел на рынке.
В итоге «Гарри Поттер и Принц-полукровка» (где собственно, спрашивается Принц-полукровка в фильме?) производит при всей своей неоднозначности в целом благостное впечатление. А это ли не повод подождать ещё год в надежде, что два финальных аккорда в исполнении опять же Дэвида Йэтса подарят нам лучшие фильмы в этой блестящей эпопеи-сказке.
P.S. А для тех кто не прочёл заключительную книгу Джоанн Роулинг в ближайший год, быть может, стоит всё-таки распробовать её. Настоятельно рекомендую. Чтение — ведь это же здорово; как и кино…
Перший раз таке спостерігаю - у прем'єрний день всі місцеві кінотеатри були забиті під зав'язку, народ пер у зали стрункими юрбами «Першотравень-стайл». Навіть на «Трансформерах 2'» такого, по ходу, не було. І це, товариші, досить дивно. Тому що « От такий от, розумієте, зміст двогодинного фільму. Я взагалі ж думав, що високе вміння напихувати у фільм купу зовсім не зв'язаних один з одним епізодів доступно тільки вітчизняним режисерам - зовсім недавно, наприклад, його блискуче продемонстрував нам Федір Бондарчук у своєму немеркнучому шедеврі «Населений Острів». Але тепер, як бачимо, серйознішу конкуренцію Теодору має намір скласти британський режисер Девід Йетс! Додику вдалося практично неможливе - він мистецьки вбив практично всі згадування, чому в назві фільму згадується якийсь там принц. Тому що мова у фільмі взагалі не про це. Гарик цілується з дівчиною, Рон цілується з дівчиною, Джинні цілується із хлопцем (шкода, краще б з дівчиною). Триває чемпіонат по квіддичу, ходить зовсім кошмарна Луна Лавгуд в елтонджонівських окулярах, педофіл Слагхорн читає відхідну молитву гігантському павуку. Дамблдор колише покоцану культяпку й говорить, що всьому виною бандитська куля. Гаррі поринає в чужі спогади, які зовсім незрозуміло що повинні ілюструвати, і, тупотячи, бігає по очеретяним плавням як ціла череда спанієлів. У результаті глядач у здивуванні: весь попкорн з'їдений, бідон з колою осушений до дна, а фільм ще не закінчився, і коли це відбудеться, взагалі незрозуміло, сам собі режисер Яйц уже давно відповів на всі питання, і думка глядача йому з очевидністю нецікава. В результаті финальне чукалово в башні відбувається настільки швидко й незрозуміло, що втомлений глядач майже пропускає його, будучи зайнятим вилизуванням відра з-під поп-корну і довго ще лякає кіномеханіків несподіваним вигуками в пітьмі: «А це хто?», «А чого це він?», «А куди він полетів?», і іншими, настільки ж важливими. А вже коли Самі-знаєте-хто раптово кричить в обличчя Гарику: «Це я принц-полукровка! Але більше я вам нічого не скажу!», хочеться прокричати йому у відповідь:: «У нас тут принців немає, принци всі в Парижі!» І, може, ще плюнути навздогін. До речі, непогано б переадресувати ці питання й відповіді режисеру Яйцу, тому що крім нього в логіку поведінки персонажів, схоже, ніхто не вдумувався. Про картинку й звук я краще взагалі нічого не скажу. Тому що в наш прекрасний кінотеатр плівку для фільму, разом з осетриною, завезли явно другої свіжості, складалося враження, що фахівці з «Кіно-Системи» самі, похмуро пихкаючи, весь вечір проявляли її в підвалах Будинку політ просвітлення при обкомі партії. Або примчалися кур'єрським поїздом з московської прем'єри, притискаючи пітними рученятами до грудей флешку з екранкою. Поганої якості плівка, коротше, була. Та й фільм, загалом, жодного разу не вразив. У цілому, своїх грошей, на мій погляд, він не вартий. Хоча касу збере, звичайно - кіно про очкариків у нас люблять.
