Частково протверезівши, подивився фільм «Місто Ембер: Втеча», який мені хвалили. Перед переглядом була надія, що фільм виявиться про Корвіна, Еріка, Рендома й інших гідних камрадів з нетленки Залізного Роджера. Надіям - на жаль - не призначено було збутися. Але фільм, проте, вийшов цілком собі непоганим.
Далеке майбутнє. Але війна - війна ніколи не змінюється. Кінець світу відбувся саме так, як і передбачали. Занадто багато людей, недостатньо місця й ресурсів... Деталі тривіальні й безглузді, причини, як зазвичай - чисто людські. Земля майже збезлюділа - атомна іскра, яка вирвалася з людських рук, одержала волю. Стріли атомного вогню звалилися з небес, і... загалом, наступила повна дупа.
Тепер, після цього трохи модифікованого вступу до іграшки «Фоллаут», можна повернутися назад до фільму - так, на землі прогриміла атомна війна, але розумні американські громадяни встигли побудувати собі підземний притулок і сховатися туди. Звичайно, не все, а тільки найшвидші. У навантаження їм була видана особлива шухлядка під назвою GECK Скринька, куди був захований електронний ключ, а також інструкція з виживання під землею з наступним вибиранням на поверхню. Скринька була запрограмована відкритися через 200 років, але приблизно на сто п'ятидесятому році її хоронителя вбили, скриньку забрали й засунули під тахту. Де вона й лежала ще п’ятьтищ років.
А в підземному притулку, який за стільки років перетворився вже в повноцінне місто, під назвою Ембер, справи йдуть не дуже. Старіє генератор, який забезпечує теплом і світлом місто, протікає каналізація, злі сусіди перекривають газ, а з бічних тунелів періодично забрідають у гості величезні жуки й кровожерливі кроти-мутанти. От на цій оптимістичній ноті, власно, і починається фільм.
Саме слово «ембер» - воно, між іншим, означає «тліючі вугіллячка». Треба думати, місто так названо з натяком на останні залишки цивілізації, які мирно дотлівають під землею, повністю відрізані від зовнішнього світу. А може бути, є і якийсь зв'язок зі словом "amber", тобто «янтар», за кольором висячих навкруги в місті світильників.
І під ними, цими янтарними світильниками, і розгортається непроста драма - дванадцятирічна дівчинка Ліна та її гарний парубок Дун спільно розкривають лиховісну змову, мета якого - не сказати людям правди й не пустити їх наверх, на волю, у пампаси!
Сценарій, сюжет і його розвиток, треба сказати, зовсім дитячі. Завжди й скрізь відмінно зрозуміло, куди піде сюжет, і який персонаж яку роль зіграє. Але, з іншого боку, і фільм теж дитячий та наївний, а тому роздратування це не викликає. Ну, з мега-викруткою трохи переборщили, із самого початку було зрозуміло, що вона не просто так, а з якоюсь важливою метою була подарована, а так все - тіп-топ.
Зате із зовнішнього, оформлювального боку фільма зроблена відмінно! Всі ці напіврозвалені будинки, труби, які течуть, домашні роботи, які виробляють останню енергію, генератор, який дихає на ладан - мені дуже сподобалося. Є думка, фільм має шанс стати культовим у стім- та електропанковій субкультурі, дуже вже з любов'ю все зроблено.
Тут у громадян виникають питання - типу як вони могли жити стільки років без ферм, на одних лише складських запасах продовольства й устаткування? І скільки ж людей там усього було - спочатку неначебто кілька тисяч, але наприкінці на площі їх значно менше. Ну й ще різні питання. Отож, громадяни - це казка. Так, всі кінці не дуже добре сходяться з кінцями, так, ряд питань залишається відкритим. Але для казки, вважаю, цілком нормально.
Інша справа, що наприкінці мирна дитяча казка робить зовсім неприпустимий кульбіт (далі спойлер!). Головні герої успішно вибираються назовні в чудовий новий світ, бачать у якійсь дірці в землі своє рідне місто й кидають туди камінь із прив'язаною запискою, що типу всі пучком, можна вилазити, the coast is clear.
Хрін там! Електростанцію вони зруйнували, механізм подачі човнів заблокували, мер загинув. Тобто населення Ембера залишилося без керівництва, електроенергії, тепла й виходу назовні. Легко уявити, чим розв'яжеться така ситуація. Не додумали щось тут громадяни режисери, не дограли товариші актори.
До речі про акторів - у головних ролях тут значаться Сірша Ронан (Ліна), Гаррі Тредевей (Дун) і Білл Мюррей (мер Коул). Білл відзначився відмінно, підступний мер у його виконанні вийшов цілком казковим лиходієм. Саме казковим. Нормальний такий мерзотник. Помітимо, до речі, що сцена його загибелі один в один сперта з фільму «Чужі», але ми зробимо вигляд, що не помітили. Дівчина Сірше весь фільм дуже бісила своїм тупим поглядом. Співчуття персонаж не викликав жодного разу. А Гаррі навпаки - цілком собі непогано відіграв, якщо тільки не враховувати той факт, що йому насправді не 12 років, а 24.
У цілому ж фільм, на мій погляд, цілком гідний перегляду. Мій погляд, щоправда, не розділяють глядачі світу - при 55 мільйонах бюджету, у світовому прокаті фільм ледь зібрав 16 мільйонів. Причину цього розуміти відмовляюся.
