Як і заведено сугубому пролетареві, я сентиментальний. І примітивний теж. Тому мені дуже подобаються тупі бойовики, у яких добро незмінно перемагає фізично більш слабке добро. Воно ставить його на коліна, приставляє пістолет і по-звірячому відстрелює я...тобто... хм. Загалом, вказує йому на окремі недоліки. Також мені подобаються вибухи, бійки й дубасення головою супротивника об стіну. У свій час у захваті був від «Матриці» і «Добермана». А від Агента 007 був не в захваті. Він був, розумієте, таким собі дідусем Тома Кленсі. Він там у своїх фільмах гнав на СРСР, кому таке сподобається?
Хоча звичайно, Шон Коннері виступав там чудово. Це потрібно визнати. Агент із нього вийшов дуже гарний. Але це було давно. І з тих пір кіно про Джеймса Бонда сильно погіршилося. Його взагалі Ян Флемінг, який написав книжки про Джеймса, задумував як пародію. І от перші серії саме й були пародією. А потім режисери забули про пародію й стали знімати цілком серйозно. Виходило не дуже. Ну, ви пам`ятаєте.
От Пірс Броснан. Актор він, не будемо кривлятися, непоганий. Гарний актор. Чоловік ставний. Це так, цього не віднімеш. Але іронії в ньому ні на гріш. І тому фільми мені з ним не сподобалися. Тим більше вони тупі якісь.
А тут на зміну камраду Броснану прийшов такий собі Деніел Крейг. Дивився я на нього раніше. Якось не приглянувся він мені. Вухастий якийсь. І почув до того ж, що він менше за всіх схожий на оригінального Бонда. Зовсім засмутився. А тут, розумієте, фільм прийшов. І я його подивився.
І якось так, знаєте, виявляється, досить непогано вийшло. Подивився я знову на товариша Крейга свіжим, прищуленим оком фашистського снайпера - так, вухастий, молодий, іронічний. Ну прямо як я. Це всі позитивні якості. Тому хрокнув я досить, та й став дивитися собі далі.
Насмілюся помітити, фільма “Casino Royale” (однойменна книжка, до речі, була написана Флемінгом найпершою) вийшла дуже розумною. Скажу більше, режисерові Мартінові Кемпбеллу, схоже, вдалося схопити іронію й драйв перших джеймсбондових фільмів. І, не побоюся цього слова, головний герой ака Деніел Крейг даному процесу дуже сприяє. Товариш приколюється буквально над усім, що бачить. Але робить це грамотно, так що в підсумку виходить не тупий стьоб, а витончене таке, розумієте, глузування. Дивиться дуже запально.
Про що розповідається у фільмі? Ну, головний лиходій, як заведено, спонсує терористів. І багато грає в казино. І ще в нього нервовий тик і різні інші болячки нервової властивості. Та й людина він неприємна. І цьому треба покласти кінець. І доручається це, звичайно, нашому вухастому Джеймсу. І він його кладе. Ну, ви зрозуміли.
У принципі, сюжет - його можна відразу на фіг, тому що він тупий. Як і всі попередні. Головне тут - атмосфера. Смокінги, отруєні коктейлі, мега-лиходій з, звичайно ж, французьким ім'ям Ле Шифр, машинка марки «Астон Мартін», стільниковий з купою корисних девайсів, гарні дівки, які вішаються Джемсу на шию й всі інші випираючі органи - це круто! І гра в покер на сто сорок мільйонів доларів, як метод з'ясування, чиї в лісі шишки. Млин, круто! Навіть не те, щоб саме круто... Вишукано.
Це як сказав колись Висоцький: «То ходит в чьей-то шкуре, то в пепельнице спит, а то на абажуре кого-то соблазнит ». От цю пісеньку варто було б саундтреком поставити до фільму, дуже вже в тему.
А як камрад Крейг стріляє з пістоля із глушаком! Мабуть, навіть крутіше, ніж Тобіас Ріпер (ака Codename 47). Навіть я у свій час гірше стріляв. Добре, вистачить захоплюватися цим талановитим актором, я ж не ахтунг все-таки. Перейдемо до більш приємних моментів - до дівок. Ну, це зрозуміло.
Дівок було помічено всього дві - але дуже блискучі. Одна - дружина мільйонера, Соланж її звали. Грає її італійська акторка із простим італійським ім'ям Катерина Муріно. Фотки можна пошукати на imdb.com, наприклад, симпатиШна така південна дівчина. Друга - це безпосередньо «дівчина Бонда», грає її Єва Грін. Добре хоч не Браун. Виглядає теж непогано, хоча мені перша сподобалася більше. Звичайно, наш бравий дубляж все чимало попсував, але про це пізніше.
Спецефектів у фільмі напрочуд небагато для такого рівня, і в очі вони взагалі ніяк не кидаються. І це, вважаю, досягнення - брати на понт не намальованими на комп'ютері помаранчевыми вибухами, а драйвовою, грамотно побудованю дією.
Відповідно до національної традиції, при дубляжі наші вправні, талановиті перекладачі загадили й упустили все, що можна загадити й упустити. Ну чому Казино - РОЯЛЬ? Там що, на музичних інструментах змагаються? І ніхто не в курсі, що в англійській мові взагалі немає зм'якшення приголосних наприкінці слів? Звідки воно там при перекладі взялося? При такому потужному перекладі назви фільму про інтерпретацію “hips” (стегна) як «зад» навіть якось і ніяково казати. Плюс для дубляжу подружки Бонда підібрали якусь літню тітку, яка своїм ідіотським скрипінням (вона, мабуть, щиро думала, що це ось так виглядає сексуальна хрипотца, вона помилялася) псувала все задоволення від перегляду.
Але навіть незважаючи на ці болти й гайки вітчизняного фільмопрому, фільма вийшла гарною. Не шедевр, але міцно, швидко (навіть незважаючи на дві з половиною години екранного часу) і розумно. Сподобалося. Ну, начебто все.
